Шок і зло

Не буду розсусолюватись клавіатурою по аркуші в питанні був гол, чи не було. Про цей ребус, точніше, про цей «іранотрамповський» конфлікт – пізніше.

Бо суть не в цьому, точніше - не ньому. Суть в тому, що Карпати шокували киян. Ну не вірили динамівці, що Карпати підуть забивати з першої хвилини.

Вірю, що Динамо мріяло доказати, що та нічия в першому колі була лише іронією долі, яка мимоволі, але крихтою за крихтою привела Костюка до динамівського штурвалу. «Быстрокрылых ведут капитаны, открыватели новых земель» (вибачте за російську - це Микола Гумільов, розстріляний більшовиками в 1921 році). Тільки на жаль в суботу не було видно ні швидкокрилих, ні відчайдушних капітанів, бо в те що грали кияни може лиш приснитись у сні жахів, а Фредді Крюгер з вулиці В’язів там буде найприйнятнішим жахом.

Львів’яни, забивши гол, тут же віддали всю ініціативу киянам, а ті, отримавши її, не розуміли що з нею робити. Подарованому коню в зуби не дивляться. Ось і Динамо не дивилось.

І виявилось, що нове Динамо Костюка знає і вміє грати лише одного «чижика – пижика»: прохід по флангам, навіс на авось, а там Пономаренко (нинішнє наше все) побореться і заштовхає м’яча в ворота. Так, проходи були, але точність передач після них не те що бажала кращого, а несамовито ридала, вимагаючи якісних чеснот. Доки у Ярмоленко були сили, то інколи «яблуко розбрату» все ж таки доходило до атакувальних гравців киян, але потім коли Андрій втомився і став програвати як єдиноборства, так і повітряні дуелі, атакувальні зусилля киян стали нагадувати конвульсійні рухи епілепника.

На цьому фоні, чесно кажучи, мені вперше сподобалась гра Редушко. Саме він наніс найбільш небезпечні удари по воротам. Два його удари з трьох прийшлись по ствір воріт. Це, до речі, половина всіх точних ударів киян. хG цих трьох ударів – 0,75, в той час як у Пономаренка, якого вже встигли зробити, нашим українським Голандом, коефіцієнт хG шести ударів (лише один влучний) склав 0,41.

Подумайте, 19 ударів по воротам Карпат і лише 4 влучні…

Що тут казати. Говорити про майстерність гравців – не буду, бо майстерність виявляється тоді, коли організм працює, а коли пізно пити боржом, то і здорове серце на фоні хворої печінки і забитих жовчовивідних шляхів виглядає бідним родичем. Коли ж гравці, більш менш технічно підготовлені, не розуміють тактики і задуму тренера, то хоч сокирою чеши їм по вусам, а толку не буде ніякого. А коли у тренера лише одна тактика, то така тактика буде швидко засвоєна суперником і при наявності вдалих та фізично витривалих гравців суперник може тріумфувати як нічию, так і перемогу.

На жаль у нашого Костюка лише одна та вищезгадана тактика, такий собі логбольновертикальний футбол від Костюка. Чекати чогось іншого від нашого коуча – не варто, тому що він, по-перше, не володіє широким запасом тактик, і, по–друге, протягом шести років нічого іншого не навчив своїх пташенят, якими нині командує.

Це прекрасно проілюстрував вихід на поле Віталія Буяльського. Віталій - не для флангових проходів, Віталій не для авосьних навісів, Віталій – це гра через центр на відкривання між лініями. В такій грі він майже геній, але ж… Однак нині ніхто у Динамо, з тих хто залишався на полі на момент вступу в гру капітана, не вміє грати в таку гру. Ніхто… До того ж тренер вирішив прибрати з поля на ще до виходу Буяльського і Шапаренко, і Ярмоленка і Піхальонка, залишивши одних бігунців, які дивляться на свого капітана як на рудимент, непотрібний в грі. Ось і все.

Це справжня біда нашого футболу. Не тільки Динамо. Тренери, що не розвиваються, зло, зло і ще раз зло. Найбільше зло і найстрашніше зло нашого футболу. Саме вони занапастили український футбол. І Костюк, і Пономарьов, і Костишин, і Баранов, і Шаран, і Антоненко з Федиком, і інші від А і до Ь - це суть навіть не вчорашнього, це суть невмілого, тупого і антифутбольного футболу. Для наших доморощених тренерів орієнтир не Пеле з Мессі, а Пономаренко. Примітивно, прикро, однак, на жаль, реально. Та однак, вони у повазі в своїх президентів: бо не виступають, бо мовчать, бо не вимагають і не вчаться.

Саме тому, я розумію Ахметова, який вітчизняних тренерів допускає до команди не ближче, чим на відстань ракетної дальності. Можливо він один з наших президентів розуміє, що наш тренер, на жаль, це стовідсотково профайл антифутболу, який вб’є і футбол, і футболістів. Інші ж на щось надіються. На авось...

І останнє, про злополучний гол чи не гол Пономаренко. Я не арбітр, не Ріццолі. На мій погляд гол все – таки був. Але вважаю, що потрібно було плюнуть, забуть і далі намагатись атакувати і забити гол. Таке в футболі відбувається нерідко. Були і будуть ще неодноразово такі моменти.

Та замість того, щоб заспокоїтись і взяти себе в руки гравці Динамо, від Костюка і до Пономаренко, почали психувати і як результат видалення з гри того ж Пономаренка. Тому, якщо Матвій заявляє, що не знає, як далі продовжувати, коли не зараховують такі голи, то йому потрібно кидати футбол. Бо такі незараховані голи ще будуть неодноразово. А на ображених воду возять, як кажуть українці.

З повагою,
Скіф.