Нещодавно підвернулося якесь зарубіжне наукове дослідження на тему корисності спорту для людського організму, для забезпечення тривалості життя. У цьому рейтингу на першому місці - так звані ракеточні види спорту: теніс, падл, бадмінтон. Далі йде плавання, велосипед.
І серед лідерів - наш улюблений футбол.
Дещо дивно, адже футбол давно вважається одним з високотравматичних видів спорту, нерідки випадки навіть смертей під час тренування чи самої гри.
Ну, у науковців свої методики, свої резони. Але раптом подумав, може так воно і є, футбол насправді підвищує тривалість життя.
Примаймні, у наших актуальних українських реаліях. Сотні тисяч чоловіків призовного віку служать в ЗСУ, щодня ризикують своїм здоровям і життям. Безліч їх уже загинули на проклятій війні.
Натомість ті, хто вчасно класифікувався як професійний футболіст, спокійнесенько займаються своєю справою, ганяють мяча на свіжому повітрі, за їхнім дорогоцінним здоровям невсипно стежить численна обслуга з тренерів, лікарів, масажистів, нутріціологів, візажистів-бровістів. Ба, немало цих атлетів - здорових і придатних до військової служби - виїхали за кордон на працевлаштування, скориставшись хз якими прогалинами у наших законах.
Член національної збірної Гуцуляк виїхав за кордон і взагалі зник з радарів не лише збірної.
Вони для себе життя точно продовжили.
Футбол у нас оголошено суспільно важливим продуктом, заброньованим з усіх напрямів.
Ну, футболісти, як і інші професійні спортсмени, у наших краях здавна набули статусу якоїсь касти надлюдей.І 50 і 60 років тому вони займали особливу нішу навіть у тому суспільстві, де, як декларувалося, панували рівність братерство і справедливість, в якому всі мали працювати на благо родіни.
Але працювали по-різному. Хто гнув горба у колгоспах, на заводах, ліз у шахти, а дехто міг поїхати грати у футбол за якийсь "Сахалінрибпром" і непогано "підлататися" перед тим як зачохлити бутси. Або пограти за збірну "ГСВГ", заодно переправляючи додому дефіцитний мохер і джинси з відеомагнітофонами.
Всі були задоволені, футболісти купалися у променях народної любові, не лише в горілці.
Відгомін такого соціального феномену, коли одним можна перетнути якусь межу, вийти за лінії, а іншим зась, знаходимо і нині.
Казус Ярмолюка, який вирішив поберегти здоровя, підлікуватися саме тоді, коли його чекали у збірній, зайве змушує замислитися: хто вони, ці супермени-мільйонери, що в них за душею, які в них пріоритети? Який футбол для них вартісний, а який не дуже?
Чому пересічний українець охає-ахає над його лікарняним, а він тим часом дозволяє собі ігнорувати виклик до збірної.
Ну, зрозуміло, Циганков зарубився з своїм клубом, приніс довідку про гіпертонічний криз. А тут що? Тут ми граємо, тут ні, тут рибу загортаємо?
УАФ, в якої були всі важелі впливу від ФІФА щодо приїзду гравця до табору збірної, відбулася мовчанкою, розяснювати особливості моменту довелося Мальдері.
Ми йому віримо. Віримо і в те, що відсутність одного з тих гравців, на яких покладалися особливі надії, не знизить потенціал збірної і вона виявиться спроможною пройти це випробування 4 матчами за 12 днів.
А ще я дуже вірю, що, наприклад, у 36-річного Ярмоленка знайдеться більше ресурсів і резонів, ніж у 22-річного Ярмолюка, щоб показати як насправді треба грати за національну збірну.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
