У голові сумбур, і сумбуром керує сумбур.
Здавалося б, перефразовуючи Леніна, те, про що так довго говорили вболівальники, нарешті здійснилося. Але чомусь немає ані радості, ані ейфорії. Натомість залишився гіркий присмак розчарування. Бо знову втрачено те, від чого можна було відштовхнутися, продовжуючи справу Луческу, а згодом і Шовковського.
Тепер же Кендзьореку, схоже, відштовхуватися просто немає від чого. Усе, що бодай якось працювало, усе, на що можна було спертися, розпочинаючи відродження «Динамо», Костюк зруйнував. Зруйнував так рішуче, ніби боровся з примарою футбольної революції, що бродила південною околицею Києва — Конча-Заспою.
Говорити про саму гру з Поліссям, мабуть, немає жодного сенсу. Бо гри у виконанні «Динамо» не було. Від слова «зовсім».
До речі, я навіть погоджуся з Костюком: однією з причин поразки, хоч як фантастично це звучить, стало вилучення воротаря «Полісся» вже на п'ятій хвилині матчу.
Річ у тім, що «Динамо» Костюка готувалося передусім оборонятися і контратакувати. Відбивати атаки «Полісся», шукати простір для швидких випадів, ловити суперника на помилках. І тут раптом сталося непередбачуване: «Полісся», залишившись у меншості, було змушене перейти на гру другим номером і запропонувало киянам те, чого вони найбільше не люблять, — позиційний футбол.
Схоже, відповідь на запитання, чому поліщуки насмілилися так підступно підставити «Динамо», для Костюка залишилася таємницею. І, підозрюю, залишається нею досі.
А ми ж давно знаємо: «Динамо» Костюка не вміло й не вміє позиційно атакувати. Єдине, що в цій команді хоч якось працює, — стандарти: штрафні, кутові та всілякі інші нагоди, коли м'яч можна доставити до чужих воріт, не обтяжуючи себе побудовою осмисленої атаки.
Але сподіватися лише на стандарти та ще на футбольне нахабство Пономаренка — це шлях у нікуди. Точніше, шлях до ганьби.
«Динамо» так і не змогло перебудуватися після вилучення Кудрика. А коли згодом, уже після перерви через повітряну тривогу, «Полісся», навіть граючи в меншості, перейшло до рішучих дій, кияни не просто розгубилися. Вони, здається, чемно капітулювали.
Але все це — лише післямова.
Мене вже не перший місяць мучить зовсім інше запитання: навіщо Костюк узагалі погодився очолити «Динамо»?
Невже він не розумів, що:
- справжнього підсилення команди не буде;
- більшість футболістів, які опинилися в його розпорядженні, на жаль, не відповідають рівню та амбіціям «Динамо»;
- у нього немає досвіду роботи з дорослою командою такого рівня, а, як згодом виявилося, бракує і тренерського хисту. І що тренувати «Динамо» за такого президента, як Суркіс, — це все одно що опинитися живою рибою на розпеченій сковорідці;
- його вихованці з «Динамо» U-19, які перемагали своїх дев'ятнадцятирічних однолітків, ще не можуть завзято буцатися з дорослими дядьками, а необхідного футбольного мислення він, Костюк, їм так і не прищепив.
Виявляється, не розумів.
Інакше як пояснити ті широко розплющені, розгублені очі Костюка, які останнім часом дедалі частіше вихоплювали телевізійні камери?
Він намагався побудувати доросле «Динамо» за зразком свого «Динамо» U-19: вертикальне, швидке, агресивне.
Іноді це навіть спрацьовувало. Щоправда, з великими труднощами. Але щойно на шляху траплялася команда, яка вміла організовано оборонятися й грамотно розпоряджатися м'ячем, усе миттєво зупинялося.
Приклад? Соромно сказати — «Карабах»…
До того ж, на моє переконання, у нинішньому «Динамо» просто немає достатньої кількості футболістів, здатних грати у футбол, який намагався поставити Костюк.
Вертикальний футбол сам по собі цікавий і може бути надзвичайно результативним. Але тренер має право будувати команду під власне бачення лише тоді, коли в його розпорядженні є відповідні виконавці.
У Костюка їх не було. І йому їх не дали. Судомні і хаотичні придбання футболістів в останні дні трансферного вікна лише підтверджують цю тезу.
А от побудувати гру, виходячи з можливостей тих, хто вже був у команді, Костюк не зміг. Чи не захотів?
Я від першого дня не вірив в успіх Костюка. А коли він почав догоджати президентові, знаходячи місця у складі для його зятя та племінника й водночас відсуваючи на другий план чи не єдиного футболіста, здатного мислити на полі, — Буяльського, стало зрозуміло: «Динамо» стрімко летить у прірву.
До речі, мені здається, що це плазування Костюка перед президентом може коштувати клубу ще й молодого воротаря — Суркіса-молодшого. Адже передчасне просування футболіста, який психологічно ще не готовий до такого тягаря відповідальності, здатне не лише загальмувати його розвиток, а й зламати кар'єру.
Дай боже, щоб хлопець витримав, не зламався і зумів оговтатися після фіаско з «Буковиною».
Політ «Динамо» у прірву бачили, здається, всі.
Усі, крім тих, хто керує клубом.
Вищий, наскрізь хаотичний менеджмент «Динамо» вперто вважав, що політ відбувається успішно, курс обрано правильно, а золоті футбольні обрії вже ось-ось з'являться за найближчим поворотом.
От тільки ніхто не помічав, що команда не набирає висоту, а стрімко падає.
Не знаю, хто тепер стане біля керма моєї улюбленої команди. Але дедалі більше переконуюся: вичистити авгієві стайні нинішнього «Динамо» здатен лише тренер, який матиме не обов'язково гучне ім'я чи величезний досвід, але обов'язково — характер.
Характер, щоб відстоювати власне бачення футболу. Характер, щоб не заглядати президентові в очі в очікуванні схвалення. Характер, щоб називати речі своїми іменами й ухвалювати рішення, керуючись інтересами команди, а не бажаннями клубного начальства.
І головне — характер, щоб зупинити це падіння.
Що ж, удачі йому.
Бо «Динамо» заслуговує на значно кращу долю.
З повагою,
Скіф.