Полинявшая легенда

Понад 10 років тому у відповідь на перехід Андрія Шевченка з італійського «Мілана» до англійського «Челсі» українські «уболівальники» почали ховати подалі футболки міланської команди і заходилися купувати футболки команди лондонської. Не так собі, як дітям, для яких нічого не шкода. Або майже нічого.

Ринок зреагував миттєво — базари українських міст і містечок одразу зарясніли синіми футболками з емблемою «Челсі» на грудях і прізвищем Shevchenko на спині. Підпільні цехи працювали у дві зміни, ледве справляючись із попитом. Але тривала ця пошесть недовго і тому не здобула «міланських» масштабів. Шевченка із «Челсі» попросили, а футболки «Челсі» з його прізвищем на спині, змінили футболки «Динамо» та збірної України.

Звісно, що куплені сині футболки діти не викидали. Продовжували ходити в них вулицями і ганяти м’яча на дворових і шкільних майданчиках. Оскільки до компанії Adidas чи не всі ці футболки стосунку не мали, їхній колір із кожним новим пранням перетворювався із синього на блідо-фіолетовий, жовто-­іржавий, брудно-блакитний та інші невідомі офіційному маркетингу барви. Витиралися також номер і прізвище на спині. Лише кругла емблема «Челсі» залишала свій силует незмінним. Врешті, ставши вже тепер дорослими, діти й підлітки 2000-х повіддавали ті футболки жінкам на ганчірки.

Для сучасних молодих українців синя футболка з емблемою «Челсі» є тепер лише одною з багатьох футболок розкручених закордонних клубів. І жодних легенд.

Микола НЕСЕНЮК