Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Ігнорування й пацифізм без згадок про агресію — як російська спортивна журналістика «підтримала» Україну в дні війни

2022-03-05 22:35 Слава Україні! Ці страшні для росіян слова сьогодні лунають не тільки в нашій великій країні, а ... Ігнорування й пацифізм без згадок про агресію — як російська спортивна журналістика «підтримала» Україну в дні війни

Слава Україні! Ці страшні для росіян слова сьогодні лунають не тільки в нашій великій країні, а і по всьому світу. Кожна адекватна людина на цій планеті висловлює підтримку народу, якому довелося вести героїчну боротьбу із загарбником — і світ спорту не залишився осторонь.

Провідні клуби Європи проводять на своїх стадіонах акції, прикрашаючи арени українським прапором і віддаючи капітанські пов’язки українським легіонерам, а збірні та клуби відмовляються грати з агресором. Навіть вічно аморфні та комерціалізовані чиновники з УЄФА та ФІФА відправили російських підопічних у напрямку їхнього військового корабля.

Звісно, для європейських медіа тема України, при всій підтримці, залишається фоновою. Так вже влаштоване життя. Зате є країна, для якої російсько-українська війна не може бути другорядною навіть у спорті — хоча б тому, що вже понад 10 тисяч військових з цієї країни ніколи не зайдуть на російські сайти. Так, мова про РФ.

Спортивні журналісти з Росії протягом останніх років демонстрували обережну, але явну антикремлівську риторику. Вони не боялися виступати на захист фанатів, яких на прохання Дзюби почала пакувати в автозаки поліція. Вони єдиним фронтом виступали проти FAN ID, та і загалом у коментарях на їхніх сайтах можна було знайти чимало гнівних тирад — мовляв, журналісти тільки й знають, що Росіюшку гнобити. Словом, російське медіаком’юніті намагалося поводитись, як «нормальные русские», холодні до путінської пропаганди.

Як поводяться «нормальниє рускіє» нині, ми вже побачили. Кількатисячні мітинги у містах з населенням понад 20-30 мільйонів осіб — красномовне свідчення реальної зацікавленості росіян у долі України чи хоча б своїх синів-військових. А звідки їй взятися, коли більш-менш адекватні сайти заблоковано, а «народні» спортивні сайти засунули язик у дупу?

Давайте прокрутимо головну сторінку найбільш опозиційного спортивного ресурсу Росії — Sports.ru. Поки ЗС РФ запускають ракети по школах та житлових кварталах, опозиційний сайт ставить на топ матеріали про фігуристок, описує хокейні будні й розказує про контракти у Формулі-1. Про війну натякають лишень пости про санкції з боку АПЛ та коротка ремарка Карпіна в інтерв’ю.

Натомість, із відходу Романа Абрамовича з Челсі присвятили цілий вагон текстів.

А ось так виглядає головна сторінка найпопулярнішого російського спортивного ресурсу — Championat.com. Під час Євро-2020 він увійшов у топ-5 сайтів світу за відвідуваністю, але сьогодні його працівники мовчать. В топі — фігуристки, хокей, Черишев, Суперліга тощо.

Видання Спорт-Експрес зайвої реклами не потребує, але навіть натяки на війну тут відсутні. Проблеми описуються по факту, ніби вони прилетіли просто так.

Російський Спорт24 — молодий проект, який швидко набирає вагу. Ситуація аналогічна.

Soccer.ru пливе у тому ж руслі.

А от Sportbox не цурається агресивної антизахідної риторики, говорячи про ганьбу норвежців, називаючи латвійських спортсменів «обмеженими» й виставляючи відхід західних тренерів із РПЛ як хороший шанс. Ну а що ви хотіли від проекту, який є «дочкою» Матч-ТВ?

Советский спорт зосередився на хокеї, єдиноборствах та інтерв’ю.

Схожа картина й на інших сайтах. Російські спортивні медіа здебільшого вдають, ніби ніякої війни немає, а якщо доводиться писати про проблеми — уникають згадки про першопричину. Агресію РФ тут шифрують виразом «сложившаяся ситуация». Деякі проекти не цураються і пропаганди.

Але окей. Російські медіа під повним контролем спецслужб, там ніде розвернутись, та і взагалі все можна списати на відпрацювання власного порядку денного — сайти не політичні, а про спорт. Втім, є ще й громадянська позиція журналістів. Звісно, їм теж забороняють висловлюватись, а роботу чи свободу втрачати ніхто не бажає — тим не менш, людина, яке все життя пише тексти й працює над словом, завжди знайде можливість обійти утиски.

Втім, тут теж все дуже сумно й жалюгідно. Тактичний аналітик Sports.ru Вячеслав Палагін, наприклад, не може себе стримувати в ці буремні часи — йому терміново необхідно висловитись... про Марсело Б’єлсу та Дімітрі Пайєта. По темі війни — 0 постів у телеграмі (5711 підписників) та в Твіттері (3777).

Олександр Дорський — один із найкращих російських тактичних аналітиків, журналістів і навіть спортивних режисерів, автор Sports.ru — 0 постів по темі агресії Росії. Натомість, можна почитати про те, як Саша з’їздив у Севілью на матч Зеніта (у перший день війни), розбір дербі між ЦСКА та Спартаком та статтю про РПЛ без легіонерів. Аудиторії на понад 10 тисяч підписників говорити про війну журналіст не забажав.

Станіслав Мінін, коментатор Матч-ТВ — 0 постів по темі у всіх соцмережах. 4452 підписники у Телеграмі. Цікаво, що у його Твіттері (7109 читачів) є два видалених автором твіти.

Роман Нагучев, коментатор Матч-ТВ, автор мему «блястяще, Ван дер Ваарт», запостив у своєму телеграмі кілька історій на тему дискваліфікацій збірних за політику. Написано максимально обережно. Зате Рома змінив аватарку в перший день війни, поставивши чорний фон замість своєї фотки. Ух! 18 871 підписників одразу ж мали прозріти. Твіттер (24,5 тисяч підписників) та інстаграм коментатора мовчать.

Дмитро Шнякін — коментатор Матч-ТВ — у своєму твіттері (49,7 тисяч читачів) досить активно говорить про жах війни як явища, просить про мир і скаржиться на дискваліфікацію російських паралімпійців. На тлі колег Дмитро виділяється активністю в соцмережах, але всі його пости мають суто філософський характер, без конкретики й без згадки про агресію Росії.

Денис Казанський, коментатор Матч-ТВ, 68 тисяч підписників у твіттері. Один із найпопулярніших російських журналістів у перший день війни написав, що його серце рветься й плаче — і все.

Один із найвідоміших оглядачів іспанського футболу — Станіслав Ринкевич — не сказав нічого ні до війни, ні після. Можливо, він просто закинув соцмережі.

Дарія Конурбаєва, кореспондентка Sports.ru та Okko Sport у Англії, на четвертий день війни закликала до миру. Текстом можна по-людськи перейнятись, але і тут немає жодної конкретики. Хто на кого напав, навіщо, хто це має зупинити? Російська журналістка вирішила опустити ці питання.

Кирило Бєльський, автор ютуб— і телеграм-каналів про Челсі із сумарною аудиторію понад 50 тисяч підписників — записав відео «НЕТ ВОЙНЕ» й написав один твіт на цю тему. У відеозверненні він заявив, що у війні завжди винні обидві сторони. Крім того, він не згідний із ствердженням, що це — односторонній конфлікт. Найбільше уваги людина приділяє відходу Абрамовича з клубу. Іди на#уй, Кірілл!

Павло Городницький — екс-шефред російського Eurosport, а нині працівник тамтешнього Спорт24 й автор ютуб— і телеграм-каналів із сумарною аудиторією в 40 тисяч читачів — за тиждень виклав дві пісні на пацифістську тему й підтримав останній пост Юрія Дудя. Все інше — сухий огляд новин.

А ось який він щасливий у новому відео, де жодного слова не згадано про війну.

Володимир Стогнієнко — справжня легенда коментаторського цеху Росії, а нині ще й менеджер на Okko Sport — виклав кілька новин про російський футбол у себе в твіттері (262 тисячі читачів) та у телеграмі (16 522 читача), але по головній темі у цих соцмережах він написав тільки «Нет войне».

Натомість, в інстаграмі Стогнієнко виклав пост із закликом до миру. Звісно ж, без згадки про агресію Росії й необхідність вийти на вулиці. «Нехай хтось інший розбереться з цим незрозумілим явищем» — класика.

Відомий оглядач силових єдиноборств Олександр Лютіков (25,8 тисяч підписників у Instagram, 9447 у Телеграмі) не виклав жодного поста на підтримку України, зате написав ось такий комент. І, звісно ж, пішов на#хуй.

Коментатор Матч-ТВ Дмитро Жичкін у своєму твіттері (15,3 тисячі підписників) 24 лютого написав «Боже, какой ужас», а потім почав постити що завгодно. Ніби нічого й не було. Інстаграм мовчить.

Журналіст Ілля Казаков (5793 підписника в телеграмі, 54,5 тисяч в твіттері) не висловив навіть натяку на підтримку України. Навіть обережних закликів до миру не було — у перший день війни він, наприклад, писав про Баварію.

Натомість, Казаков критикує поляків і Європу за те, що вони громлять російський спорт. Гнівається на легіонерів та тренерів, які покидають Росію, і пише про проблеми з реконструкцією Сантьяго Бернабеу через санкції проти РФ. Словом, ще один пасажир російського військового корабля.

Коментатор і кореспондент Матч-ТВ Олександр Неценко, який кричав про слов’янський дух українців після матчу проти Франції у 2013 році, сьогодні мовчить. В твіттері Саша не пише нічого, а в інстаграмі 26 лютого він похизувався фото Юсуфом Язиджі.

Дмитро Єгоров — автор ютуб-каналу «Едим спорт» (142 тисячі) — висловився в телеграмі й у своєму відео. Багато красивих слів, але жодної згадки про участь Росії у війні та необхідності вийти на вулиці. Для відданого фана «Спартака» досі існують братські народи, яких посварили політики.

Разом з тим, він критикує Ксенію Собчак за перепост відео з руйнуваннями у Луганській області й називає «г#ндоном» чеського хокеїста Гашека за те, що він не критикував Америку під час вторгнення в Ірак.

Головний редактор Sports.ru Влад Воронін ніде й нічого не написав. Істинний ліберал!

Коментатор Матч-ТВ Олександр Шмурнов, який часто працював на матчах наших команд, написав по темі війни лишень один твіт. Краще не заходьте в коментарі до нього, якщо не хочете остаточно розчаруватись у людях.

Невозможно поверить... Хотя приходится. Наша семья никогда не поддержит никакую войну. #нетвойне

— Александр Шмурнов (@AShmurnov) February 24, 2022

Ще менше слів про війну видав російський коментатор і кореспондент Тимур Журавель, у якого 88,2 тисячі підписників на Ютуб-каналі й 56,3 тисячі в твіттері. Яка сильна позиція, Тимур! Коли ваш уряд побачить такий твіт, то точно поверне війська додому.

Коментатор і журналіст Михайло Моссаковський, який нині працює на Кіпрі й не залежить від контрактів з держкорпораціями РФ, висловився у тому ж руслі, що й інші російські медійники. Хто напав, на кого напали, від кого вимагати миру? Невідомо.

Никакие политические противоречия не должны решаться взрывами снарядов. Мне больно и горько. От того, что политики не смогли договориться, гибнут люди. Конфликты в XXI веке не должны решаться силой. Нет войне.

— Михаил Моссаковский (@mossakovskiy) February 24, 2022

Цей та подібні пости Михайло виклав у всіх своїх соцмережах. До честі журналіста, він також кинув посилання на благодійні організації, які допомагають усім постраждалим «людям Донбаса та України» (саме так висловився Моссаковський).

Коментатор Першого каналу й замред Okko Sport Роман Гутцайт не написав про війну нічого й ніде.

Журналістка Марія Командная виклала в своєму інстаграмі короткий пост про мир. Втім, на її ютуб-каналі вийшло відео у форматі «круглого столу», де люди обмінюються емоціями й вирішують, як пережити військовий час. Можливо, це комусь і допоможе, хоча відео більше розраховано на московських хіпстерів.

Українцям набагато сильніше допомогли б величезні антивійськові мітинги росіян, до яких Маша не закликає. Вона навіть боїться зайвий раз говорити слово війна, обмежуючись висловом «эти события».

Петр Кузнецов, популярний футбольний твіттерський блогер з акцентом на гумор (12 тисяч читачів), намагається прикриватись іронічними постами на будь-яку тему, окрім війни.

Блогер Артем Нечай у своєму телеграмі (21,5 тисяч читачів) виклав всього один пост на тему війни. Це — чи не єдиний текст «нормальних росіян», у якому не тільки говорять «нет войне», а й заявляють про агресію Росії. Втім, для майже мільйонної аудиторії на своєму Ютуб-каналі Артем цей пост не показав, продовживши писати відео про «фіферів». Там — жодного слова про війну.

Коментатор Павло Занозін в перший день війни написав типовий пост про мир, який ні на що не впливає, однак жахає рівень підтримки агресії в реплаях. Ви точно вірите у нормальних росіян?

Полдня я ищу слова. Полдня пытаюсь думать о чем-то другом. Не получается. Делаю все на автомате. Происходит нечто ужасное. И за полдня я не увидел в ленте ни одного слова за. Любой нормальный человек против. Мы все против войны. И от бессилия хочется орать и плакать. #нетвойне

— Павел Занозин (@zanozin) February 24, 2022

Можна продовжувати список, але в ньому нічого принципово не зміниться. Деякі журналісти проявляють більшу активність (Василь Уткін, Кирило Дементьєв, Гліб Чернявський) у соцмережах, деякі — меншу — але майже ніхто не заявив про акт агресії прямо.

Максимум, який вичавили із себе трендові російські журналісти — це посилання на петицію щодо зупинки війни, в якій прямо говориться про вторгнення РФ. Майже ніхто із медійників не зробив репост цього допису. Посилання скинув білорус Вадим Лукомський, але практично ніхто з його колег не зробив репост (та і сам він обмежився словами «держись, Украина»).

Ніхто не поширював відео з Харкова, ніхто не написав про обстріли київського вокзалу, ніхто не згадав про Ізюм, Бучу чи Волноваху, ніхто не закликав виходити на вулицю чи робити бодай щось. Для російських «нормальних» журналістів тема війни проти України — лишень можливість показати у соцмережах, яка в них добра душа.

Окремо можна відзначити хіба що Олексія Андронова (нині — коментатора Viasat). Він підписався під зверненням російської інтелігенції, в якому РФ визнавалася країною-агресором, і пише у Фейсбук досить войовничі пости.

Можна було б спробувати виправдати всіх мовчазних персон перспективою шалених репресій (зараз можна отримати до 15 років за ґратами). Та і не хочеться залишитись без роботи, коли більше нічого не вмієш, а тобі вже не 25 років — втім, цей аргумент не витримує критики.

Тема війни проти України стала головною ще наприкінці 2021 року. Всім був очевидний факт скупчення військ на кордоні, але російські спортивні журналісти мовчали до останнього. До останнього! Вони рекламували букмекерів, а дехто навіть сміявся над заявами НАТО про неминучість війни. Зате тепер всі шоковані.

А уявіть, як потужно виглядала б відмова більшості коментаторів працювати після початку агресії! Якими б масовими могли бути мітинги, коли до цього б закликали народні улюбленці Росії — тим паче, що не треба було робити перший крок (репер Оксімірон та ряд інших артистів взяли цей удар на себе). Можливо, війни взагалі б не сталося, якби Дмитро Шнякін разом з колегами не вдавав, ніби нічого в світі не відбувається.

Цей текст не хотілось писати, тому що такі «журналісти» не варті ні нашої ненависті, ні нашого розчарування. Зрештою, вони — мирні й безправні люди, які прожили 20 років у диктаторстані. Такі умови б’ють не тільки по можливостях для протесту, а й по психології.

Втім, всі ці «але» не виправдовують російські спортивні медіа. Своїм мовчанням вони внесли вагомий внесок у рішення Кремля атакувати Україну. Цю ницість і ганьбу тамтешніх журналістів варто задокументувати для історії, аби всі бачили наслідки розміну власного «Я» на комфортне місце під крилом газової держкорпорації. Аби всі бачили, як сильно травмує суспільство тотальна деполітизація. Аби всі бачили відповідальність не тільки за слова, а і за їхню відсутність.

Михайло Юхименко
Публікується з незначними скороченнями.

Лучший комментарий

sergant59
Шнёма Пейсахович Альдшуллер - Наставник
06.03.2022 10:57
Було б дуже дивно, якби під час Другої світової війни, пропаганда Германії і спортивні видання зокрема, виступили з критикою дій Гітлера. Зрозумійте, нарешті, майже 80-ть відсотків русні підтримують дії Пуйла, і "проведение операции" зокрема. Вони не бачать нас незалежною Державою, а українців народом, який має своє право на самовизначення. Ми для них "терріторія" на рахунок якої і на якій, Рашка вирішує свої імперські амбіції.

Читать все комментарии (4)

Dynamo.kiev.ua нуждается в поддержке. Обращение к посетителям сайта

RSS
Новости
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть
♡ Поддержать