Артем Франков: «Я припустився тієї ж помилки, що й радянська розвідка 1941-го»

Головний редактор тижневика «Футбол» Артем Франков зізнався, що помилився у своїх сподіваннях щодо війни проти Росії.

«На відміну від багатьох, не збираюся приховувати чи маскувати: я помилявся, до останнього не вірячи у широкомасштабне вторгнення. Достатньо прочитати редакційку в тому злощасному номері, про існування якого більшість наших читачів, підозрюю, не довідалася, та й, прямо скажемо, не прагнула дізнатися — не до того стало. Ваш автор припустився тієї ж помилки, що й радянська розвідка 1941-го. Тоді наші стежили у Німеччині за цінами на баранину — їх падіння означало б масовий забій для пошиття теплого обмундирування, без якого ривок на Союз неможливий. Хто б міг подумати, що німецький план «Барбаросса» жодної зими не передбачав, все збиралися вирішити до настання холодів, і тому війна вже бушувала, а ціна на баранину коливалася в межах норми.

Для мене таким показником була мобілізація чи хоча б додатковий призов у Росії. Елементарні прикидки показували, що у російської армії у її тогочасному складі у кордонів України не вистачає ресурсу на щось більше, ніж локальні операції на Донбасі. Однак у Москві мислили інакше, українські ренегати примудрилися переконати тамтешніх архістратигів, що це буде не війна, а складання присяги на вірність, тому Путін і віддав команду… У результаті я виявився правий, але кому від цього легше?!

Справа навіть не в парадних колонах, які так зручно було палити. Ломовою ознакою фундаментального прорахунку Кремля є те, що на території України в передових порядках опинилися частини Росгвардії, які призначені не для бойових дій, а для контролю території. Звідси, гадаю, і шалені, свідомо приречені зальоти колон до Харкова. Саме в Харків — вибачте, у російських військових у Києві не вірю і вважаю все, що відбувалося тут, не більше ніж місцевими ексцесами виконавців; паніки і просто плутанини в перші дні, як завжди, вистачало. Взагалі, ті дні породили стільки міфів, що краще навіть не замислюватися — зрештою, воєнний стан та наявність ворога не просто заохочує, але потребує цілком лінійного мислення. Грубо кажучи, розум нині зайвий, сумніви та питання шліть до біса — воювати треба!

Більше того, є ще одна тема, якою мені старанно намагаються дорікнути-вразити. Я писав, що в цьому конфлікті нічого хорошого нам не світить, два тижні і — біда. Було, було… Тут припустився одразу двох помилок — дуже недооцінив своїх, які виросли за вісім років, і переоцінив чужих. Друге — насамперед у тому сенсі, що щиро вважав Путіна та його оточення розумнішим, здатним чіткіше оцінювати обстановку та настрої в Україні… Що ж, на другому етапі війни ми побачимо, чи є там ще якісь мізки.

Все сказане анітрохи не скасовує тяжкості та складності війни, де ми багато й багатьох втратили… Але, можливо, знайшли себе. Ах, якби ми були ще здатні вчитися!» — написа́в Франков у передовій статті свіжого номера журналу.