онищенко

35 лет спустя... По истечении именно такого количества времени (солидный, особенно по футбольным меркам, срок) киевское «Динамо», спорившее на своем веку на международной арене со множеством всевозможных элитных клубов, снова должны скрестить шпаги с «Боруссией» из города Менхенгладбах.

Читать полностью →

Бывший главный тренер «Динамо» Владимир Онищенко, у которого нынешний ведущий форвард команды Андрей Шевченко начинал профессиональную карьеру во второй команде, поделился мнением о своем воспитаннике.

— С Андреем не было проблем. В нем присутствовала гармония и с ним было приятно работать. Шевченко — форвард от Бога. Весь мир уже оценил его таланты. Страна должна наградить его премиями и орденами за его успехи и славу, которую он принес Украине. Если бы я в свое время поставил его в защиту, то это был бы ущерб всему футболу.

На Евро-2012 один гол Андрей должен забить точно. Он обязан показать свое мастерство. Но все зависит от Блохина, будет ли он выпускать его в старте.

Пятикратный чемпион СССР (четырежды в составе «Динамо» и один раз в составе «Зари»), а ныне заместитель начальника департамента футбола ФК «Динамо» Владимир Онищенко вспомнил период, проведенный в Ворошиловграде, а также поделился ожиданиями от предстоящего матча в Луганске между двумя не чужими для него командами.

Читать полностью →

Уже сегодня матчем «Оболонь» — «Таврия» стартует последний тур украинской Премьер-лиги в нынешнем году. В ожидании футбола экс-игрок киевского «Динамо» и сборной Украины Денис Онищенко поделился своими прогнозами на тур грядущий.

Читать полностью →

20-летний полузащитник днепропетровского «Днепра» и молодёжной сборной Украины Евгений Шахов входит в сферу интересов питерского «Зенита». Скауты действующего чемпиона России следили за игрой Шахова в матчах молодёжной сборной Украины против сверстников из Финляндии и Литвы.

В одном из двух матчей полузащитник отметился голом. В его нынешней команде — «Днепре» — у Шахова существует проблема с игровой практикой, так что уже в это межсезонье вполне возможен его переход в другую команду.

«Помимо „Зенита“ за Женей следит ещё один российский коллектив, а также голландский клуб, — комментирует ситуацию агент Шахова Денис Онищенко. — В „Днепре“ у моего клиента нет постоянной игровой практики, и это не может не беспокоить».

Напомним, что Шахов в этом сезоне в «Днепре» провёл всего 11 матчей, преимущественно выходя на замену. Отметился одним голом, в ворота лондонского «Фулхэма».

Сегодняшний день не особо богат на дни рождения известных личностей, которые каким-то образом связаны с футболом, но несмотря не большое количество именинников, среди них есть два динамовца. Это Тарас Михалик и Владимир Онищенко.

Также сегодня свои дни рождения такие празднуют личности, как Гаджи Гаджиев, Обафеми Мартинс, Сергей Онопко, Жан Паулиста. Стоит отметить, что сегодня могло бы исполниться 78 лет легендарному бразильскому футболисту Гарринча, но двукратный чемпиона мира в составе сборной Бразилии скончался в 1983.

А теперь немножко подробностей по каждому имениннику.

Тарас Михалик (1983) — родился в посёлке Любешов, что в Волынской области, играл в таких клубах, как ЦСКА (Киев) и Закарпатье (Ужгород), с 2006 года выступает в составе киевского «Динамо», причём Тарас, почти всё время является основным игроком киевского гранда.

Владимир Онищенко (1949) — родился в Киевской области, а именно в деревне Стечанка, но, после аварии на Чернобыльской АЕС, село было снято с учёта, как населённый пункт. Почти всю карьеру провёл в киевском «Динамо», за исключением периода с 1971 по 1973 год, когда Владимир выступал за луганскую «Зарю».

Сергей Онопко (1973) — младший брат известного футболиста Виктора Онопко. Сергей известен своими выступлениями за «Шахтёр» (Донецк) (1990-1998), и полтавскую «Ворсклу» (1998-2005).

Обафеми Мартинс (1984) — нигерийский футболист, бывший игрок миланского «Интера», английского «Ньюкасла» и немецкого «Вольфсбурга», в данный момент является игроком казанского «Рубина».

Гаджи Гаджиев (1945) — российский специалист, который трижды тренировал махачкалинский «Анжи», в данный момент без работы. Стоит отметить, что некоторое время в тренерский штаб Гаджиев входил бывший игроком киевского «Динамо» Андреем Гусиным, которые работали вместе в подмосковном «Сатурне» и в махачкалинском «Анжи»

Гарринча (1933 — 1983) — известный бразильский футболист, двукратный чемпион мира, который только однажды играл за границей, и то в колумбийском клубе «Атлетико Хуниор». Гарринча был известен всему миру не только, как отличный бомбардир, но и тем, что имел врождённый физический порок, одна нога футболиста была короче другой на несколько сантиметров, что отлично помогало на поле обманным финтом уходить от обороны соперника. Умер Гарринча в возрасте 49 лет.

Жан Паулиста (1977) — бразильский полузащитник, который ныне выступает в кипрском клубе АПОЭЛ. Выступал за многие португальские клубы. Отметим, что в нынешнем сезоне вместе с АПОЭЛ, довольно успешно выступает в Лиге чемпионов.

Володимир Онищенко, один з кращих нападаючих київського «ДИНАМО» в 70-х роках минулого століття.

Він народився 28 жовтня 1949 року в селі Стечанка, Київської області, Української РСР. У місяці, в якому з'являлися на світ найвідоміші й талановиті футболісти світу: Пеле, Марадона, Яшин, Марко Ван Бастен ...

     Вихованець динамівського спортшколи, почав залучатися до ігор київського «Динамо» з 1970 року, коли вік досяг 20 років. Тодішній головний тренер В. В. Маслов став створювати нову команду, так само включаючи в основу майбутнього кращого бомбардира СРСР Олега Блохіна. Але перебудова команди призвела до того, що «Динамо» посіло в Чемпіонаті СРСР 1970 року 7 місце і керівництво київським радою товариства «Динамо» відправило УРСР Маслова у відставку. На місце якого, з Алма-атинського «Кайрата», запросили Олександра Севідова. Перед Севідова була поставлена ??задача повернути «Динамо» на першу сходинку підсумковій таблиці і завоювати золоті медалі. Що новий головний тренер в принципі і зробив. Ось тільки не знаходив він у своєму складі місце для Володі Онищенко. Тому, зігравши 3 матчі за киян, Володимир перебрався до кінця року в Ворошиловградську «Зорю», якою керував тренер олімпійської збірної СРСР Герман Зоніна. Він та, як раз, бачив його в основному складі не тільки «Зорі», а й олімпійської команди, в пару до Блохіну. (У 1972 році на Олімпіаді в Мюнхені обидва нападаючих отримали бронзові медалі). А інший тренер К. І. Бєсков, в тому ж році, взяв Володю в першу збірну країни на фінальну частину Чемпіонату Європи, де Онищенко став срібним призером континентальної першості. А німці, які обіграли нас у фіналі, надовго стануть хорошим подразником для форварда, і не раз їхні клуби відчують на собі влучні удари в створи воріт ...

     У 1972 і 1973 Онищенко постійно грав в основі (без нього вже не представлялося напад команди), провівши за «Зорю» 47 матчів з 60 і забивши 17 м'ячів. І в складі ворошіловоградцев Володимир став Чемпіоном СРСР 1972 року, це була перша з чотирьох (1972, 1974, 1975, 1977) золотих медалей чемпіона в його кар'єрі. А якщо врахувати, що Онищенко став володарем срібла Чемпіонату Європи і бронзи мюнхенської Олімпіади, то 1972 виявився хорошим на улов медалей всіх достоїнств.

    "Віддавши" золото братам українцям (а чуток в 1972 році ходило багато) кияни спробували повернути в 1973 році чемпіонське звання себе. І тут сталася «трагедія» року для киян. Команда не тільки поступилася золото єреванський «Арарат», очолюваному Микитою Симоняну, але і програла фінал Кубка СРСР. Фінал, який вона не тільки обов'язок була виграти, але і вигравала до 90 хвилини. Капітан команди В. Колотов забив м'яч з пенальті на 61 хвилині. Фінальний матч йшов під диктовку динамівців і Севідов за 5 хвилин до кінця матчу замінив основну зв'язку команди Буряк-Блохін (а Блохін був єдиний чистий нападник) захотівши дати зіграти своїм гравцям Зуєву і Кондратову, що б вони отримали медалі за перемогу в кубку і звання майстрів спорту СРСР. Це виявилося фатальною помилкою. Останній штурм вірмен на ворота киян, і в метушні у штрафному Левона Іштояна, за 3 (!!!) секунди до фінального свистка, забив м'яч у ворота «Динамо». (Тут хочеться зробити маленький відступ. Кажуть голландський тренер Гус Хіддінк везунчик. Ось хто везунчик, так це Симонян Микита Павлович. У 1971 році його московський «Спартак» програвав, так само, у фіналі Кубка СРСР команді СКА з Ростова-на-Дону 0 : 1 до останньої хвилини. І тут прохід по лівому флангу спартаківця Логофета закінчився голом за 20 (!!!) секунд до кінця матчу. Нічия. А на наступний день перегравання фіналу і спартаківці - володарі кубка, а ростовці морально знищені). У додатковий час, без нападу, «Динамо» (Київ), природно, пропустило м'яч на 13-й додатковій хвилині від того ж Іштояна і кубок поплив в Єреван. А за кубком "пройшов" з Києва та Севідов.

     У листопаді в столиці Україні, рульовим «Динамо» був запрошений тренер «Дніпра» Валерій Васильович Лобановський. Почалася його робота з програшу 0:3 заподноевропейскім німцям і вильотом з Кубка УЄФА. Перший млинець? Лобановський розуміє, що команді не вистачає забивного нападаючого друга і він "відбирає" назад з «Зорі» Володимира Онищенко. А перед командою знову стоїть завдання: не просто завоювати золото чемпіонату, а зробити дубль; ОБОВ'ЯЗКОВО вийти у фінал Кубка СРСР і виграти його! Кияни ж ще готуються з осені 1974 року (як фіналіст Кубка СРСР 1973) вступити в боротьбу за Кубок володарів Кубка європейських країн і виступити там гідно. Головний тренер, передбачаючи важкий сезон, закладають фізичну міць у команду. Навантаження на тренуваннях позамежні. Володимир, як і вся команда, насилу переносить предсезонку, але внутрішньо довіряють молодому, 35-річному тренеру. І надії виправдалися.

     На фінал Кубка СРСР 1974 року проти своїх колишніх одноклубників Онищенко, як і вся команда, вийшла в футболках з написом «Кубок СРСР-1974» і зображенням самого трофея, показуючи цим, хто буде його власником. Але величезне бажання взяти кубок і не втратити його вдруге поспіль, призвело зустріч, знову, як і рік тому, до додаткового часу. І вже там, кияни назабівалі три безмовні м'ячі у сітку воріт «Зорі». Контрольний, третій гол був на рахунку Володимира Онищенко.

 

     Восени, кияни достроково стали в шостий раз (а Онищенко у другій) чемпіонами 37-го Чемпіонату СРСР і успішно почали боротьбу за Кубок Кубків, дійшовши до його фіналу. Де 14 травня 1975, в швейцарському місті Базелі, зустрілися з угорською клубом «Ференцварош». Той розіграш Кубка Кубків був, напевно, вершиною спортивної долі талановитого хлопця - Онищенко Володимира. А фінал апофеозом. Володимир забив угорцям в першому таймі два важливих і красивих голи на 17 та 39 хвилинах (другий дубль в кубку, перший з німецьким «Айнтрахтом в 1 / 8 фіналу) деморалізувавши тим самим мадярів. Ну, а в другому таймі, напарник по нападу Олег Блохін довершив розгром, зробивши рахунок 3:0. Вперше європейський кубок завоювала радянська команда, а основний внесок у це вніс футболіст під номером 8, що став кращим бомбардиром того розіграшу кубка. Забивши сім м'ячів.

     Восени «Динамо» (Київ) і Онищенко стали, так само вперше в радянському футболі, володарями Суперкубка УЄФА, що розігрується між володарем Кубка Чемпіоном УЄФА (тепер Ліги Чемпіонів) і володарем Кубка Кубків. Кияни перемогли за підсумками 2-х матчів у «Баварії» з Мюнхена (1:0 в гостях і 2:0 вдома) і фактично стали кращою командою 1975 року в Європі.

     Зв'язка нападників Онищенко-Блохін не знала собі рівних у Чемпіонатах СРСР з 1974 по 1978 рік. Але Володимир все-таки був трохи в тіні кращого гравця СРСР Олега Блохіна, який до того ж став кращим гравцем Європи в 1975 році за опитуванням французького футбольного видання «Франс футбол».

 

     1976 був відданий тренером киян і збірної СРСР (до того моменту Лобановський зі своїм тренером-напарником по «Динамо» Базилевичем очолив збірну) на відкуп із завоювання золотих медалей Монреальської Олімпіади. Але золото завоювати не вдалося. Не вдалося завоювати золота і на двох (того року відбулося два Чемпіонату СРСР - весняний та осінній; хотіли перейти на систему проведення змагання осінь-весна) чемпіонатах країни. Бронзова медаль Олімпіади стала слабкою втіхою Володимиру Онищенко - заслуженому майстру спорту СРСР за перемогу в Кубку Кубків 1975 року.

     У 1977 році кияни знову доводять усім, що вони найкращі в СРСР і третій комплект золота з'явився в колекції форварда «Динамо». У 1978 році приносить перемогу в Кубку країни. Але бомбардирський приціл став збиватися. З 1976 по 1978 рік Онищенко забив у чемпіонаті всього 14 м'ячів і на його місце стали мітити молоді та амбіційні нападники Хапсаліс і Євтушенко. До того ж, Лобановський виробляв перебудову команди, не його команди (ця команда була радше Маслова і Севідова, вони її збирали, а Лобановському вона дісталася у спадок. Навіть у книзі "Нескінченний матч", 1989 року, Валерій Васильович пише про неї не так багато) і місця для Онищенко він вже не бачив. До сезону 1979 року Володимир не готувався і оголосив про свій відхід з футболу. Так і закінчилася кар'єра, в неповні 30 років, одного з кращих нападників «Динамо» (Київ) та Україна 70-х років Володимира Івановича Онищенко ... Але колишній гравець не порвав зі спортом № 1, а продовжує працювати в системі свого рідного клубу і на користь українському футболу.

 

P.S. Онищенко провів: у чемпіонатах країни 175 матчів і забив 55 м'ячів, а за збірну СРСР - 44 матчі і 11 голів. І, на жаль, не зміг потрапити в престижний клуб бомбардирів «Григорія Федотова», тому що за свою кар'єру не забив в офіційних матчах 100 і більше м'ячів, тільки 85.

 

Досягнення:

Чемпіон СРСР (5): 1971, 1972, 1974, 1975, 1977.

Володар Кубка СРСР (2): 1974, 1978.

Володар Кубка кубків: 1975.

Володар Суперкубка УЄФА: 1975.

Срібний призер Чемпіонату Європи 1972.

Бронзовий призер Олімпійських ігор 1972 та 1976.

Як Тренер:

Чемпіон України серед команд Першої ліги: 1999, 2000, 2001.

 

То, о чем наш сайт сообщал еще в июне, наконец подтвердилось: президент «Динамо» Игорь Суркис сообщил «Спорт Экспресс в Украине», что селекционную службу клуба возглавил 62-летний Виктор Тищенко, работавший главным тренером тольяттинской «Лады», новороссийского «Черноморца» и «Сочи-04», а с 2007 года возглавлявший информационно-аналитический центр московского «Локомотива», курируя в том числе вопросы кадровой политики.

— Это правильный шаг, — сказал Суркис. — Тищенко хорошо знаком с требованиями, которые предъявляет игрокам Семин. Руководивший нашей селекцией прежде Владимир Онищенко будет курировать «Динамо-2», задачей которого является подготовка ближайшего резерва для первой команды.

Главный тренер «Оболони» Сергей Ковалец рассказал о неоднозначности судейских решений, о том, как ладил с Йожефом Сабо и Виталием Кварцяным и напомнил Александру Рыбке о «поляне».

Читать полностью →

У меня ощущение, что мы летим на самое дно самого глубоко ущелья, но кому-то кажется, что пока летим, всё нчиего идет. У меня впечатление, что селекционная служба ДК работает на ШД, ей-Богу. Ну не может же ДК, которое многие проклинают за тотальную узурпацию всех талантов от Волги до Карпат, столько лет, стоя ступором на перроне, провожать глазами реальных парней, пролетающих над Киевом в чужих экспрессах., как в шикарной сцене из фильма "Безымянная звезда". Название-то какое! Мы их уже известные имена видим потом частенько на табло стадиона имени ВВЛ в колонке справа. Ветераны, конечно, помнят, как Виктор Понедельник негодовал в "Советском спорте" по поводу "какого-то" Андрея Бибы, который чуть ли не в багажном отсеке самолета вез в Киев краденного В.Колотова. А легче было заполучить к нам Онищенко, Заварова, Беланова? Но не только селекционеры, но и Школа динамовская воспитала не только Блохина и Шевченко (я опускаю многие очевидные для каждого динамовского болельщика имена именно по причине их очевидности). И не покупателем на трансферном рынке было Динамо. Трансферный рынок был от нас далеко, эдакая рабская утеха загнивающего капитализма. Но еще холодной осенью 75-го Дитмар Крамер говорил, что запустил бы глубоко в карман руку, чтобы Блохин играл в великой Баварии. Вместе с кайзером Францем и Гердом Мюллером, заметьте! Лишенное выхода на европейский трансферный рынок, Динамо ВЫНУЖДЕНО было, с одной стороны, всеми правдами-не правдами, осваивать "рынок" советский, опережать Спартак в битве за Колотова, например. А, с другой стороны, наша команда была в центре внимания европейских агентов, клубов, охотников за футболистами. И как только стена пала, мы в этом быстро убедились: "Милан", а затем "Челси" запустили руку глубоко в карман, чтобы заполучить Шевченко, а "Тоттенхем" "догнал" Реброва. На сегодня: кроме СаШо и (не без вопросов) Ярмолы никто особенно Европу не интересует. На сегодня: на фоне успешных трансферов основных конкурентов ДК плетется в хвосте "охоты на лис". Больше удается стрельба по воробьям. На сегодня: у Динамо нет (своего!) стадиона, который, как магнитом, притягивал бы звезд с небес на арену. Мы чешемся на перроне в ожидании поездов до Донецка, Харькова, Днепропетровска. И там арены клубные, а мы можем претендовать на Олимпийский только так, на летний постой. Такми образом, отдачи от школы нет, акул-селекционеров нет, топ-условий для топ-игроков нет. А что есть? Перед теми, кто есть, на том, что есть, за то, что есть, через ё.т.м. предлагается сходить в музей, напитаться и - выйти: не из группы в ЛЧ, так в 1/4 ЛЕ, не в ЛЕ, так на 2-е в ЧУкре, не на второе в ЧУкре, так в финал Кубка Украины. С 99-го, который, на мой взгляд, совершенно справедливо многие считают отправной точкой падения в пропасть, прошло - только подумайте! - 12 лет. То есть новым Мунтянам, Блохиным, Шовковским и Шевченко тогда должно было бы быть 7-8 лет, чтобы сегодня левая колонка табло на стадионе имени ВВЛ сделала безымянных знаменитыми, чтобы трансферный рынок рвался, стремился, надрывался в поисках выходов и входов, лазеек и подкопов - к НАШИМ звездочкам и звездам. На деньги, потраченные на Андре, чожно было модернизировать нашу школу, прорыть тоннели во все закоулки в поиках Белых. Теперь в Заре Белых два, а у нас... Треснули все направления: 1. Брендовое: умри, но победи - любой ценой 2. Брендово-рациональное: 8-летний пацан в майке с нашим лейблом - самый конкретный пацан, и он не может играть хуже Месси, поэтому с утра до ночи отрабатывает дриблинг, финт, трюк, удар с обеих ног, скорость, силу, упЁрство, головой не только ест, но и думает, не только думает, но и додумывается, причем, мгновенно, не только додумывается, но и бьет - чтобы только выйти на Динамо-арену имени ВВЛ - не завтра, а через 10 лет. А за 10 лет можно многому научиться. Увы, 12 лет потеряны. 3. Трансферное: нет слов, одни слюни. Если президент клуба говорит: к нам не хотят ехать, надо менять либо прописку, либо президента. Киев, поди, не каладрыщенск, чтобы в него не хотели ехать! В Донецк хотят, а к нам - нет? К нам мимо Москвы ехали. Что случилось? Если бы 12 лет не потратили на невесть что, ехали бы не к нам, а мы. Сезон висит на последней волосине, если не сказать более смачно. И надо что-то решить: если трансфер мы уже про*рали, Динамо-2 проспали, школу... уж не знаю, Шурик представил нам нескольких мальцов из динамовских династий, но с ними мы можем рассчитывать только на ЛЧ-2022. А речь о сеоне 2011/2012. Глядя честно друг другу в глаза, пора уже сейчас, до маловероятной победы в Суперкубке Украины, сказать: всё, стоп! У нас на сегодня нет иных ресурсов, кроме своих. Значит, это будет год игры через Ё.Т.М. И поставить на этом точку. Значит и весь тренировочно-воспитательный процесс должен быть построен на требовании к каждому игроку: умри, но выиграй. Ахметов учил своих спуском в забой, а наших - на дно Днепра, посуду собирать. Вон Алиев, тот сам что-то понял или объяснил кто - уже тренируется. И не надо перед началом сезона лить воду на мельницу без зерна. Нам можно надеяться только на чудо самоотдачи. Дай Бог, после Суперкубка не услышать: ну, чё, вы же понимаете, это был выставочный матч, мы посмотрели игроков, рассмотрели как слдует загар, новые тату. Дай Бог, после старта в ЛЧ не услышать... Даже цитировать не хочу, что нам скажут. Дай Бог после (не буду говорить чего, чтобы не напророчить), не услышать: "Всё идет ничего, дамал я, пролетая пятый этаж".