Український нападник бельгійського «Сент-Трюйдена» Олександр Філіппов, який нині виступає на правах оренди в «Ризі», розповів про тому, як проходить у Латвії його кар’єра.
Нагадаємо, на днях 29-річний українець став героєм матчу своєї команди проти ірландського «Деррі Сіті» (2:0) в 1-му кваліфікаційному раунді Ліги конференцій, записавши собі в актив гол та результативну передачу.
Олександр Філіппов«Навіть після „гол+пас“, матч проти „Деррі Сіті“ — не кращий у кар’єрі»
— Олександр, насамперед, хочу привітати з відмінним дебютом у Лізі конференцій. Ваш гол та результативна передача зробили результат для «Риги». Це один із кращих матчів у вашій кар’єрі?
— Ні звичайно. З чого ви взяли? Якщо я забив гол — це означає, що найкращий матч?
— Гол та результативна передача в дебютній грі в єврокубках. Таке запам’ятовується.
— Були й інші матчі. Добре почали, здобули важливі три очки, але щодо кращої гри — це ви поспішили, напевно.
— Перед матчем головний тренер Сандро Перкович щось особисто вам казав?
— Особисто — ні, нічого не говорив. Була командна установка, всі чудово розуміли, що розпочинаються важливі матчі, важливий етап. Перша гра на виїзді з добрим суперником на синтетичному полі. Усі мають бути зібрані. Добре, що виконали нашу установку на полі.
— У «Ризі» ви граєте в оренді. Хотіли б залишитися в Латвії?
—Тяжко відповісти на це питання. Тут має бути не тільки моє бажання. Має бути бажання керівництва команди, тренер має бути задоволений моєю грою. Тож подивимося, ще є час. Хочеться, якнайкраще, виступити і командно, і індивідуально, допомогти команді з досягненням поставлених цілей. А потім уже в кінці сезону сядемо і будемо дивитися, як буде краще для всіх нас.
— Спілкувались на цю тему з керівництвом клубу?
— Поки що ні. Лише половина чемпіонату пройшла, розпочалися єврокубки, подивимося, як воно буде.
«Вперше чую, що мною цікавився «Металіст»
— Давайте тоді про майбутнє. Чи готові зараз повернутися в УПЛ?
— Це важке питання. Я був би готовий повернутися тільки в «Десну». Але ви самі розумієте, що такої команди немає. Тому поки що я — гравець «Риги», а потім буде видно.
— Це правда, що у ваших послугах зацікавлений «Металіст»?
— Ні, я перший раз таке чую.
— Чому вибрали Латвію? Чи були пропозиції з інших чемпіонатів?
— Не було особливо й варіантів. Пропонували повернутися в Україну, знову же, в «Десну». Але так як з’явився варіант із «Ригою», вирішив залишитися в Європі на котрий час. На рік оренда якраз. Я знав, що тут буде більше ігрової практики, ніж у Бельгії.
— Як прийняли в «Ризі»?
— Добре. Проблем з адаптацією не було. Буквально кілька днів — і все на зборах звикли, зрозуміли вимогу тренерського складу. Був хороший тренер, який об’єднав колектив, встановилася гарна атмосфера і на футбольному полі, і за його межами.
Усі хлопці комфортно себе почували, і присутність наших хлопців допомагала, Владлена Юрченко, Юрія Вакулко, тому з адаптацією проблем не виникало.
«В УПЛ „Рига“ була би в шістці»
— За яке місце в торішньої УПЛ боровся б латвійський клуб?
— Тяжко судити, але в першій шістці ми точно були. Якраз до війни почали відроджуватися клуби, які раніше були на провідних позиціях. Той же «Чорноморець», я впевнений, був би хорошим претендентом на вищі місця. «Дніпро-1» став уже гарною командою. Було 3-4 міцні команди, як ті Ворскла, Зоря, і це, не вважаючи, звичайно, «Динамо» і «Шахтаря». Тому важко було би «Ризі», але думаю, що в шістці ми точно були.
— Що приємно здивувало в «Ризі»?
— Тут створено всі умови для футболістів. Чудова база з тренувальним синтетичним полем, тому що тут погода не дозволяє грати постійно на зелених полях. Все зроблено для професійного зростання футболістів на найвищому рівні.
— Які враження від міста?
— Приємне містечко, затишне, багато парків, є де пройтися. Центр схожий на наші західні затишні міста, як Львів. Тут більш старовинні такі будинки. Окраїни — вже так, більше дев’ятиповерхівки наші, «хрущовки».
«Хотів піти з „Сент-Трюйдена“ ще влітку, але прийшов новий тренер — і я залишився»
— З 22 вересня 2020 року ви грали за «Сент-Трюйден» лише 16 матчів. Чому не вийшло стати гравцем основи?
— Значить, був слабшим — і все. Треба в собі причини шукати. На той момент були й інші нападники. Плюс, коли я приходив, був один тренер, потім прийшов інший, який привів кілька своїх людей і грали в основному вони. Тож у мене було не так багато практики.
Я хотів піти ще влітку, але прийшов новий тренер і я залишився, захотів довести йому, але не вийшло. Не хочу розпорошуватися і говорити, що ось вони там такі погані, ні, беру всю провину на себе. Значить, не зміг довести.
— Інша мова та менталітет зіграли свою роль? Адже Латвія за всіма параметрами ближча Україні, ніж Бельгія, а в «Ризі» справи у вас складаються непогано.
— І менталітет більше схожий на наш, і мову, але сказати, що це основна проблема ‒ в жодному разі. І там, і тут тренери, в основному, спілкуються англійською, і вимоги скрізь високі.
— Взимку ваша оренда в «Ризі» закінчується і потрібно повертатися до Бельгію. Ви стали сильнішими після досвіду в Латвії?
— Якщо порівнювати з Бельгією, то так. Тут у мене більше ігрової практики, набагато краще себе почуваю, відчуваю, що потрібен більше ніж у Бельгії. Тож подивимося.
— Ви народилися в Авдіївці і всі ми знаємо, що зараз відбувається на сході нашої країни. Ваші близькі там лишилися ще?
— Слава богу, мама поїхала з Авдіївки в іншу область. Чекає там. Всі ми сподіваємося, що ця війна якнайшвидше закінчиться і всі повернуться в свої будинки.
«УПЛ на території України? Хочеться показати, що футбол живе і ми сильні»
— Через війну перестала існувати не чужа вам команда «Десна». З колишніми одноклубниками спілкуєтеся?
— Так, зідзвонюємося, списуємося, кожен знає, як у кого справи. Хочеться, щоб усі були при ділі, кожен знайшов команду. Але, на жаль, поки що це не так. Однак я впевнений, що всі хлопці знайдуть роботу, бо вони всі якісні футболісти і люди. Бажаю всім, хто був причетний до футбольного клубу «Десна», всього найкращого і сподіваюся, і вірю, що цей клуб поверне футбол до себе.
— Як вважаєте, «Десна» відродиться?
— Вірю, що «Десна» гратиме, але ви самі розумієте, в якому стані і місто, і стадіон. На все це знадобиться час, але те, що «Десна» буде — я в цьому не сумніваюся.
— Чемпіонат України планують проводити на території нашої країни. Це правильне рішення, враховуючи постійні ракетні обстріли та повітряні тривоги?
— Я думаю, без футболу важко, але в такій ситуації головне — це здоров’я, це життя. Тому тут однозначної відповіді не даси. Звісно, хочеться, щоб чемпіонат стартував саме в Україні. УПЛ і клуби вже проголосували, отже, вони знають якісь моменти, які можуть убезпечити футболістів і всіх присутніх, тому я думаю, все буде добре. Дай Боже, щоб кожен матч було зіграно.
— Може, безпечніше провести сезон за кордоном?
— Так, але це дуже великі фінансові витрати для кожного клубу. У такій ситуації складно знайти фінанси не тільки на зарплати футболістам, але і на проживання, оренду стадіону. Але по безпеки — так. Також ходили би люди, підтримували,і більше людей знало би що відбувається у нас у країні. Але хочеться показати, що футбол живе, що люди живуть, що у нас є життя і що ми сильні.
«Подружжю треба повірити в себе ‒ і голи прийдуть»
— Зараз активно ходять чутки про перехід українських талантів Михайла Мудрика та Артема Довбика в закордонні команди. Але у того ж Владислава Супряги не вийшло в «Сампдорії». У чому головна проблема адаптації для наших футболістів у Європі?
— Я думаю, якщо зараз є вартісні варіанти продовження кар’єри, то обов’язково варто пробувати. Адже у футболі щороку важливий, щодня важливий, поки вони молоді хлопці— треба пробувати свої сили. Артем Довбик уже став хорошим нападником і має зробити наступний крок, Мишко Мудрік ще молодший. Якщо є можливість з раннього віку піти в гарну команду і грати, відкривати для себе щось нове і рости, я тільки підтримую. Якщо є хороший варіант, то це буде крок вперед у кар’єрі.
— Чоловік невдало з’їздив у «Сампдорію». У чому головна проблема для адаптації наших футболістів у європейських чемпіонатах?
— Якщо людина півроку не грала в чемпіонаті Італії, то вона не загубила кар’єру, повірте мені. В"Динамо" теж не грав, згоден, але для кожного футболіста, в тому числі нападника, головне — довіра. Якщо людина відчуватиме довіру, все буде зовсім інакше.
Звичайно, інший чемпіонат, інші вимоги. Ви самі розумієте, що у «Сампдорії» не було часу на розгойдування, щоб ставити молодого хлопця, який не знає вимог, мови, відразу в склад. Тож було складно.
Нічого страшного, тільки роботою на тренуваннях, тільки віддаючи себе повністю на сто відсотків, можна пробитися ‒ і обов’язково прийдуть голи. Після одного-двох голів форвард обов’язково скине із себе тягар відповідальності, знову повірить у себе і все піде по накатаною. Просто головне — вірити і відчувати довіру тренера. Подружжя — молодий хлопець, все ще попереду, тому не варто зациклюватися.
Євген ЧЕПУР
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
