Оцінка «експертній» оцінці

Експерт — фахівець, що робить експертизу. Це визначення тлумачного словника української мови залишає неосяжний простір як для тих, хто пнеться в коло фахівців-носіїв дорогоцінних думок, так і для тих, хто, вже туди потрапивши, стриже купони власної значущості.

Остання, щоправда, в надто широкому та розмаїтому колі часто-густо підміняється егоцентризмом, пихою, зневажливістю до навколишнього світу. Чи просто, на думку посвяченої в експерти особи, зростає на емоціях: чим більш гучно та безапеляційно доносити продукт свого мислення, тим вагомішим авторитетом будеш ти для аудиторії.

На тлі російської агресії геть розплодилися різного роду політологи та воєнні експерти, що на YouTube-баченні сформували цілу ноосферу. Футбольним «колегам» до них наразі далеко, але й ті свій шматок попиту мають, адже поновлення спортивного процесу в Україні та міжнародні виступи наших атлетів — вельми важливий чинник прагнення держави до перемоги, мирного життя та відбудови.

Іноді важко збагнути, як узагалі можна робити висновки про тонус команд, які понад півроку провели поза змагальним процесом, на єврокубковий бал потрапивши фактично з цивільного корабля благодійних спарингів. Стан футболістів — фізичний і особливо моральний — достеменно відомий лише тим, хто опікується їхньою підготовкою щоденно: тренерам, лікарям, масажистам. Тому, напевно, й не чути майже справді якісної, глибокої аналітики. Натомість повно емоцій, які не додають в інформаційний простір нічого, крім запеклих суперечок на пустому місці.

Ось, скажімо, славнозвісний у минулому київський динамівець Йожеф Сабо поділився враженнями від перемоги команди Мірчі Луческу над «Фенербахче» у кваліфікації Ліги чемпіонів. «На сьогодні „Фенербахче“ — це слабка команда, набагато слабша за „Динамо“. Цю команду динамівці повинні були перегравати», — виніс Йожеф Йожефович свій вирок творінню португальського наставника Жорже Жезуша, котрому, знов-таки за словами Сабо, перемога в цьому раунді відбору потрібна була значно більше, ніж киянам.

Людина, стільки років провівши у великому футболі, не має забувати, що будь-яка команда грає так, як дозволяє їй суперник. І те, що «Фенербахче», мовляв, «не показав нічого», насамперед, вочевидь, є заслугою динамівців. Щоправда, Сабо стверджує, що й біло-сині не багато продемонстрували для поєдинку лігочемпіонського рівня. То, може, напоролася коса на камінь, може, зустрілися опоненти приблизно одного рівня?

При цьому стамбульці не просто провели запеклу турнірну весну, виборюючи в досить складній національній першості одну з двох путівок до найпрестижнішого єврокубку. «Канарки» видали вражаючу серію без поразок! Востаннє вони програвали 24 лютого — того дня в Україні футбол став на паузу через вторгнення путінської орди. Й саме під спробу повернутися до Ліги чемпіонів «Фенер» запросив титулованого Жезуша, виділивши португальцеві щедрий кредит на літні трансфери. А Сабо всі ці намагання та досягнення — перекреслив одним махом. Як, власне, й непересічність успіху «Динамо»...

Валерій Лобановський колись сказав: категоричність суджень властива невігласам. Сабо таким не назвеш аж ніяк. Утім, саме категоричність — одна з візитівок Йожефа Йожефовича. Ще відтоді, коли він стверджувався на зеленому газоні, не шкодуючи ні себе, ні суперників, ні — бувало — партнерів. Різкість і гострота вердиктів Сабо — на високому емоційному градусі, але здебільшого без занурювання в суто футбольні тонкощі — припали до душі керівникам відомих телеканалів, коли ті намагалися встановити монополію на вітчизняному медійному ринку. Причому, як правило, «експертиза» від правдоруба спрямовувалася саме на оцінку виступів київського «Динамо», що для нього на тій ТРК були встановлені особливі стандарти якості гри та результатів.

Так сталося, що телеканали ось уже тиждень як позбавлені ліцензії. Можливо, Йожеф Сабо про це просто не знає, тож і продовжує за інерцією та заданою колись траєкторією відпрацьовувати за звичними «лекалами»? На мій погляд, розбір динамівських «польотів» можна й треба було провести бодай із натяком на гнучкість і максимальну коректність. Та хоча б заради поваги до Мірчі Луческу й надзвичайних умов, у яких тому доводиться працювати.

До речі, румун, котрий навідріз відмовляється залишати активну тренерську діяльність, усього на п’ять років молодший за 82-річного Сабо. А той востаннє працював за фахом аж 17 років тому! Футбол у своїх напрямах і тенденціях устиг суттєво змінитися, а диванний експерт — залишився десь там, у 2005-му, коли на чолі «Динамо» програв Луческу чемпіонське «золото» й відтоді ділиться ідеями та досвідом виключно з глядачем-читачем.

Мої старші колеги, особисто знайомі з Йожефом Йожефовичем набагато ближче, визнають, що свого часу він на сторінках українських друкованих видань (переважно «Спортивної газети») міг і любив радувати вболівальників дійсно цікавою аналітикою — де на першому плані фігурувало тонке розуміння предмета, емоції ж виконували роль такого собі винного оцту для свіжого салату. Прикро відзначати, що того Сабо — влучного, дотепного, цікавого — змінив буркотливий критикан, для якого професіоналізм і корпоративний дух у колись динамівському серці витіснили кон’юнктурно-шкурні рефлекси.

І ще прикріше, що в нього знайшлася ціла плеяда наслідувачів. Молодші покоління прихильників футболу, які вже, на жаль, не мали змогу слухати й читати Валерія Лобановського, Олега Базилевича, Валерія Мирського, всерйоз сприймають за експертів різного калібру леоненків і саленків. Споживаючи іноді «потік свідомості» настільки сумнівного штибу, що виникає не просто розчарування, а — образа за український футбол.

Такого він точно не заслуговує. Яким би не виглядав крізь призму воєнного сьогодення. Яким би не був...

Юрій КОРЗАЧЕНКО