Відомий український тренер Мирон Маркевич дав інтерв’ю польським ЗМІ, в якому розповів про своє нинішнє життя у воюючій Україні.
Мирон Маркевич (фото: Д.Руденко)— Як ви справляєтеся зі ситуацією, що склалася?
— Я живу у Львові. Світла немає, його часто вимикають, води нема. У нас є свої проблеми, але це не так вже погано. Люди на сході перебувають у складнішій ситуації.
— Світло вимикають часто?
— На три-чотири години або на ніч. Втім, ми все добре розуміємо. Така ситуація, що ми можемо зробити...
— Чи відчували ви небезпечні моменти на цій війні?
— Повз мій будинок пролетіли п’ять ракет. Я бачив, як вони летіли. Одна впала за три кілометри від мого будинку.
— Вам було тоді страшно?
— Можливо, я не так сильно боявся, але це було неприємне видовище. Однак на сході люди відчувають це щодня. Це стовідсоткова війна. А я працював дев’ять років у Харкові, два роки у Дніпрі, два у Запоріжжі — всього 15 років провів на сході України.
— Мабуть, у вас там залишилося багато друзів?
— Звичайно, коли почалася війна, до мене переїхали 20 людей із Харкова.
— Як ви їх розмістили?
— Хтось залишився зі мною, хтось зі старшим сином, хтось зі зведеною сестрою, ми всіх прийняли. Вони прожили у нас більш як півроку. Але поляки теж приймали біженців. І якщо у мене є така можливість, я хотів би подякувати їм за це.
— Ви не думали виїхати з України? Вік дозволяє вам зробити це на законних підставах.
— Мої онуки живуть в Іспанії, і я відвідую їх час від часу. Але потім я завжди повертаюся, тому що я потрібний тут. Ми купуємо дещо для армії. Хлопці дзвонять і говорять, що їм потрібне, і я купую.
— Що саме ви купуєте?
— Дрони, тепловізори... Все що попросять. Я вкладаю гроші, а хтось це організує. Я допомагаю армії з 2014 року. Почав, коли працював у «Дніпрі». Усі гравці цього клубу допомагали. Тепер купую із сім’єю. Мої сини також беруть участь. Старший син Остап працює в Польщі, другий зі мною в Україні.
— Ви не боїтеся, що його можуть призвати до армії?
— Через певну проблему він не може піти до війська, але хотів би. Коли почалася війна, мої сини рвалися воювати, проте я сказав їм, щоб вони заспокоїлися, бо у них є діти. Але, звичайно, вони повинні допомагати. Як я вже сказав, ми підтримуємо армію, але я не можу говорити про деталі, це секрет.
— Ви втратили близьку людину під час цієї війни?
— Не родича, а друга, з яким я грав у футбол. Багато інших людей загинуло. Як довго це триватиме? Подивимося, може, хтось прибере цього карлика з Кремля, і щось зміниться. Якщо ні, то війна, на жаль, навряд чи скоро закінчиться.
— Ви прожили з росіянами в СРСР більшу частину свого життя.
— Так, я прожив у Радянському Союзі 40 років, це більша частина мого життя. То були інші часи. Тепер це наша Україна, і вони нам жити не дають.
— У вас є російські друзі?
— Уже майже 30 років у мене немає друзів у Росії.
— В Україні навіть зараз проходить чемпіонат...
— У цій ситуації дуже складно грати у футбол, але чемпіонат України проводиться. Нам вдалося закінчити осінню частину. Матчі грали, але через тривоги їх переривали. Добре, що футболісти грають, але кілька років тому все було інакше. Ну хто міг би подумати, що так вийде.
— Коли в 2015 році ви вивели «Дніпро» у фіналі Ліги Європи у Варшаві, війна насправді вже йшла.
— Так, це почалося в 2014 році, але тільки далеко на сході, а зараз вся Україна страждає, і я не знаю, що буде далі.
— Ви все ще думаєте про повернення на тренерський місток?
— Я хотів би більше працювати, але всі дивляться на мій вік і кажуть, що я старий (Маркевичу 1 лютого виповниться 72 — ред.).
— Мірча Луческу старший за вас на шість років і керує київським «Динамо».
— Подивимося. Коли Шевченко пішов зі збірної, я мав її тренувати. Чекав на пропозицію, але не дочекався, були нюанси.
Мацей КАЛІШУК
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар