Колишній головний тренер збірної України, легендарний футболіст «Динамо» Андрій Шевченко в інтерв’ю виданню The Athletic згадав найпам’ятніші голи у своїй кар’єрі.
Андрій Шевченко— Саме тоді — після перемоги на виїзді над «Барселоною» (4:0) люди почали розуміти, що це була блискуча команда «Динамо» Київ, а ви були фантастичним гравцем.
— Так, саме так. Це як виставка, це був наш найкращий виступ. Після цієї гри всі стали говорити про мене, та й про команду теж. Відмінна гра, хороший гол.
— Коли говорять про ту команду, завжди згадують вас і Сергія Реброва. Чому ви так зігралися на полі?
— Тому що ми однаково дивилися на футбол. Ми дружили і поза полем, і коли ці стосунки налагодилися, ми стали грати краще.
— Розкажіть про те, як ви забили той гол головою.
— Я знав, що воротар вийде на м’яч, і мені потрібно було встигнути першим. Мені вистачило невеликого дотику перед тим, як зіграв воротар — м’яч опинився в сітці.
— Не менш знаменитий гол ви забили в лютому 2000-го року за «Мілан»: прохід через оборону «Барі» за рахунку 4:1. Упевнений, ви пам’ятаєте цей момент.
— Так, я просто пробіг. Знав, що в той час я був досить швидким футболістом і просто намагався обійти першого захисника. Це була одна з моїх сильних сторін, тому що я залишався попереду і чекав, коли щось подібне станеться.
— Вам ніколи не доводилося повертатися назад, щоб захищатися під час кутових?
— Ні, не доводилося. Тренер поставив мене туди, на цю позицію. Просто чекав, коли прийде м’яч. Я хочу бути в найкращій позиції, щоб утримати м’яч. Я обходжу захисника і просто починаю бігти.
— Є кілька таких голів, де захисники весь час намагаються відтіснити вас від м’яча. У своїй новій книзі ви розповідаєте про інтенсивну фізичну підготовку в «Динамо». Це було важливим фактором, коли ви приїхали до Італії?
— Ні, головним чинником був мій низький центр ваги, він дуже низький, доволі стійкий. За хорошого контролю м’яча не потрібно йти праворуч або ліворуч, і захисник має сам ухвалювати рішення, що йому робити?
— Вам було дуже комфортно грати обома ногами. Це те, над чим ви працювали в дитинстві?
— Ну... особливо, коли я грав в Італії, я почав працювати над лівою ногою.
— Легендарний гол із божевільного кута у ворота «Ювентуса» за нічиєї 1:1, грудень 2001 року
Цей гол мені представляти не треба. Про нього часто говорять як про ваш найкращий гол. А це ваш улюблений гол?
— Один із них. Повинен сказати, що це чудовий гол, але... тут є частка везіння. Тому що я дивився, де мої товариші по команді, і потім просто спробував пробити, тому що не було шансів, що хтось прийде в штрафний майданчик. Я просто спробував покласти м’яч і вийшло дуже вдало. Це хороший гол, хороша майстерність, залишитися на ногах і потім пробити.
— Пам’ятаю, люди говорили, що ви дивилися вгору...
— Я завжди дивлюся! Тому що я маю розуміти позицію гравців, позицію воротаря. Було б божевіллям, якби я не дивився перед ударом. Це був крос? Ні, звісно.
— І це проти Джанлуїджі Буффона. Коли ви грали проти такої людини, це змінило вашу манеру бити?
— З цього кута я міг влучити тільки так. Якби я бив сильно, м’яч було б легко взяти в руки.
— Що скажете про гру разом з Індзагі?
— Усе було добре. Піппо — гравець іншого типу. Я мав підлаштовуватися під нього, а не він під мене. Тому що Піппо — типовий нападник, він не рухається, він бачить тільки ворота. Тому мені доводилося пристосовуватися, щоб грати разом із ним, і саме я пристосовувався. Більшу частину часу ми обидва забивали, ми були дуже близькі, бо в штрафному майданчику ми однаково читаємо ситуації.
— Наступний гол — доволі відомий — у ворота мадридського «Реала».
— Так. Був чудовий пас Руї Кошти. І до того моменту, коли м’яч прийшов, я вже підготувався, бачив простір. Я вже встиг добігти.
— У цей час ви часто грали з Андреа Пірло, Кларенсом Сеєдорфом, Руї Коштою і Кака. Це, напевно, мрія?
— Так, особливо за такої якості цих гравців. Паси настільки були хорошими, що м’яч майже не треба контролювати.
— Вирішальний «гол на виїзді» — на рідній землі — у матчі-відповіді півфінального матчу Ліги чемпіонів з «Інтером» (1:1), травень 2003 року.
— Це великий гол. Великий гол. По-перше, захисники «Інтера» грали по футболісту. Коли ви так граєте, у захисників немає ніякої структури. Це має бути лінія, чотири захисники, або три проти двох. Матерацці вийшов, він мав залишитися позаду. У цьому випадку ми б ніколи не забили цей гол, тому що в такій позиції, якщо вони захищаються втрьох проти двох, шансів немає.
Я міг передбачити дії воротаря, був на 100 відсотків упевнений, що зможу забити. Кордоба намагався поставити підніжку, але я залишився на ногах!
— Переможний пенальті у фіналі Ліги чемпіонів. Розкажіть про цей гол.
— Я пам’ятаю, що просто дивився на м’яч, а потім почув свисток. Я прийняв рішення, коли побачив рух воротаря. Чекав, чекав, чекав... І коли побачив, що його корпус іде вліво, поклав м’яч праворуч. Це було дивовижне відчуття для мене. Буффон намагався обдурити мене, але я просто чекав досить довго, щоб побачити його рух.
— Гарний спогад для вас, це і гол у ворота «Тоттенхема» (2:1) у березні 2007 року в складі «Челсі».
— Це неймовірний гол. Абсолютно неймовірний. Один із моїх улюблених голів. Сила, з якою летів м’яч, була божевільною. Ви бачили реакцію Дрогба? Він не міг повірити в цей гол.
— Два голи головою в емоційному матчі збірної України проти Швеції на Євро-2012. Що скажете?
— Ах так, два голи. Це цікаво. Перший гол — це витвір мистецтва для мене. Я чекаю і знаю, що Ярмоленко зупиниться з м’ячем. Він зупинив м’яч, увійшов у штрафний майданчик і я вже знаю, що він робитиме далі. Далі я створюю простір для себе, а він доставляє м’яч саме туди, куди потрібно, тому що він великий гравець, він усе розуміє. Він дивиться і бачить простір, а потім я просто повинен зробити рух.
— Ви дивитеся на те, як далеко один від одного знаходяться центральні захисники?
— Ось поруч із ним Улаф Меллберг. Біля штанги Андреас Гранквіст — я не дивлюся на цього гравця. Я зупиняюся, йду. Але я не даю Меллбергу знати про це завчасно, тому що якщо я покажу йому завчасно, він помітить мене. Я повинен тримати його трохи позаду. Потрібно просто добре читати кроки і передбачати. Це чудовий гол.
— Чи змінилася ваша гра до цього моменту?
— Так, тому що в мене вже не було колишньої швидкості. І мені довелося набагато краще готувати позицію для себе. Я вже не був колишнім гравцем.
— А останній гол?
— Так, але там той самий кутовий удар, за п’ять хвилин до цього, та сама позиція. У тому випадку я зробив рух (уперед), а потім залишився позаду. Я рухаюся назад, а потім знову рухаюся перед ним. Іду трохи попереду, щоб він не бачив мого руху, а потім м’яч був близько, я просто зробив цей крок.
— Це було неймовірно — мабуть, ви так уявляли собі цей турнір?
— Для мене ці два голи були українським фіналом моєї кар’єри. Мені було 35 років, майже 36. Це був останній турнір у моїй кар’єрі. І я старався, забив два голи в цій дивовижній грі.
Переклад і адаптація — Володимир БОБИР, Dynamo.kiev.ua. При використанні матеріалу, гіперпосилання обов’язкове!
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар