Відомий журналіст Микола Несенюк торкнувся теми бразильского футболу.
Микола Несенюк«Нинішня молодь, напевно, не повірить, що впродовж другої половини минулого століття Бразилія вважалися беззаперечним лідером світового футболу, колискою нових і нових видатних гравців, джерелом тренерських ідей та місцем народження справжнього футболу — швидкого, технічного, атакувального, видовищного! Насправді це все було не зовсім так. Але тоді ми, і не лише ми, бачили тих бразильців лише раз на чотири роки у складі національної збірної у фінальному турнірі Кубка світу. Там вони завжди були фаворитами — п’ять титулів чемпіонів світу це підтверджують! У європейських клубах тоді грали лише кілька десятків бразильців — найкращі з найкращих!
Все змінилося всередині дев’яностих, коли після рішення суду у „справі Босмана“ ліміти на іноземців у європейських клубах були скасовані. До Європи, а згодом і до Азії, поринула багатотисячна хмара футболістів із Бразилії. З того часу і дотепер вони грають всюди — від провідних суперклубів за мільйонні контракти до аматорських команд Латвії, Хорватії чи Фінляндії за харчі і форму.
А зі збірною Бразилії вийшла неув’язочка — в останні двадцять років команда „найфутбольнішої“ країни світу не те що не виграла жодного титулу чемпіона світу, а навіть до півфіналу дійшла лише одного разу, програвши його німцям із непристойно розгромним рахунком. Причина цього ніби незбагненного явища проста — з середини дев’яностих збірна Бразилії з футболу поступово перетворювалася з команди найкращих гравців країни на чолі із найкращими тренерами у фірму з перепродажу футболістів. На початку двохтисячних цим у Бразилії займались майже всі. Така собі футбольна піраміда, де на гравцях прагнули заробити всі — від тренерів дворових команд до найвищих футбольних керівників. Попит був колосальний — охочих „підсилити“ свою команду бразильцями було по світу море! Справді, навіщо морочитись із вихованням юних футболістів коли можна привезти бразильців і забезпечити результат вже!
Звісно, що належність бразильця до національної команди автоматично збільшувала вартість його трансферу. Тому охочі отримати цю додаткову „маржу“ робили все можливе аби „влаштувати“ свого гравця до збірної Бразилії. Не можу стверджувати що це робилося за гроші, але те, що збірна Бразилії стала схожа на прохідний двір, через який агенти проганяють своїх футболістів заради збільшення їхньої трансферної вартості, було очевидно для всіх. Тож чекати чемпіонських титулів від команди, яку формують не тренери, а агенти, не доводилось. В підсумку Бразилія вже давно не претендує на звання чемпіонів світу, а список бразильських футболістів-володарів „золотого м’яча“ обірвався п’ятнадцять років тому на гравці із промовистим прізвиськом Кака.
Можете зауважити, що вартість гравців збірної вища за інших не лише у Бразилії, а й у всіх інших країнах. Це справді так, але у більшості з них футболісти потрапляють у національну команду вже після того, як отримують серйозний контракт у серйозному клубі. Гравцям провідних європейських чемпіонатів та їхнім агентам немає потреби конче засвітитися у національній збірній. Це для них приємний бонус і не більше. Водночас немає сумніву, що спроби агентів „прокачати“ свого гравця через національну збірну мають місце не лише у Бразилії. Інколи це навіть вдається. Але справа в тому, що футболіст із, наприклад, Естонії, який може зацікавити багатий європейський клуб, потрапить у свою збірну і без агента.
Та повернемось до бразильців, які продовжують косяками прибиватися до європейських берегів. Навіть до охопленої війною України. У нас маємо парадоксальну ситуацію — всі без винятку українські „футбольні клуби“ прагнуть продати своїх гравці за кордон якнайдорожче, запрошуючи часом на їхнє місце дешевих або зовсім дармових бразильців. Де логіка? Чи бразильський досвід навчив не усіх?», — написав Несенюк на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар