Колишній півзахисник «Шахтаря» Олексій Гай висловив свою позицію щодо війни.
Олексій Гай— Вболівальники не можуть вам пробачити виступи у Росії після 2014 року та ваше скандальне інтерв’ю, де ви не називали росію агресором. Що ви можете відповісти зараз?
— Про мене кажуть дуже багато речей, які зі мною не пов’язані, наприклад, що я сепаратист тощо. Це не має нічого спільного з моїми думками та поглядами. Я залишився в Україні, живу тут зі своєю родиною і люблю нашу країну.
Я міг залишитись в Росії, але після закінчення контракту з «Кубанню» повернувся на батьківщину, тому що своє майбутнє пов’язую виключно з Україною.
— Чи жалкуєте ви зараз про період в «Кубані»?
— Якби я знав, що все так трапиться, і Росія на нас нападе, то ні в якому разі не поїхав би туди. Але в той момент у мене не було інших варіантів продовження кар’єри, а я дуже хотів грати у футбол. Безумовно, краще було поїхати грати, наприклад, у Туреччину або Польщу, але, на жаль, пропозицій з цих країн не надходило.
— Після 24 лютого вам хоч хтось із колишніх партнерів по «Кубані» телефонував або писав?
— Ні, я ні з ким не спілкувався і не збираюся цього робити.
— Ви застали в «Кубані» тренера Євгена Калешина. Він підтримав війну і нещодавно їздив до окупованого Маріуполя в розташування терористичного угруповання «Еспаньола».
— Серйозно? Я навіть цього не знав. Бог йому суддя, якщо він не розуміє, що творять його співвітчизники на нашій землі.
— Яким він був у той період, коли ви грали в «Кубані»?
— До мене він ставився нормально, у нас були робочі стосунки. Ура-патріотом Калешин тоді не був і в футболках Путіна на тренування не приходив.
— Як сильно змінився ваш світогляд, якщо брати ваше інтерв’ю п’ятирічної давнини?
— Мій світогляд повністю змінився. Я дуже помилявся у той час і щиро прошу у всіх вибачення за мої слова. У 2018 році я не помічав очевидних речей.
— Яких саме?
— Що Україна ще з 2014 року веде війну проти агресора. Що саме Росія почала роздмухувати сепаратистські заворушення на Донбасі, з яких почалась війна. Також я допустив помилку, що після 24 лютого ні разу публічно не висловлювався.
— Чому ви мовчали?
— В цей період я був зосереджений на вчинках, а не на словах. Я ніколи не давав приводу сумніватись в моїх проукраїнських поглядах людям, які мене добре знають. А вболівальники, які не знають мою позицію, орієнтувались на тому, що не відповідає дійсності. Я допустив помилку, що не виступив публічно. Я завжди був патріотом своєї країни і пишаюся нею, тому сильно переживаю через несправедливі звинувачення в мій бік.
Наприклад, у пам’ятному фіналі Кубка УЄФА з «Вердером» я першим взяв прапор України і був дуже гордим тим, що я українець.
— З прапором України дуже любив розмахувати Анатолій Тимощук, який зараз працює в Росії і ні разу публічно не засудив агресора. Яке у вас ставлення до нього?
— До нього є дуже багато питань. Його позиція викликає в мене подив. Він усвідомлено зробив свій вибір, але для мене він незрозумілий.
— До 2015 року у прес-службі «Шахтаря» працював Руслан Мармазов, який є відкритим представником «руського міра». Що про нього пам’ятаєте, він тоді проявляв якось свої погляди?
— У мене з ним не було близької дружби, але я не помічав за ним якихось проросійських настроїв. У «Шахтарі» він свої ідеї ніяк не просував.
— Ви казали, що після 24 лютого ви були зосереджені на вчинках. На яких саме?
— Я допомагаю біженцям та військовим у спорядженні, але не хочу це афішувати. Добрі справи люблять тишу. Також я брав участь у благодійних матчах на підтримку ЗСУ.
— Під час виступів за «Чорноморець» ви запам’ятались скандальним моментом, коли відмовились одягати футболку з написом «Слава українській армії». Зараз вже одягаєте?
— Моє рішення не одягати цю футболку ні в якому разі не було пов’язане з неповагою до української армії та військових. Зараз я розумію, що це була помилка, особливо на фоні сьогоднішньої повномасштабної війни. Випадок з футболкою застав мене зненацька і я вчинив безвідповідально. Це вже в минулому і я не хочу про це згадувати.
Сьогодні я не можу уявити, щоб хтось не одягнув футболку в підтримку ЗСУ. Я поважаю наші ЗСУ, як і весь свідомий народ України.
— Коли для вас настав час прозріння, 24 лютого чи раніше?
— Можна сказати, що я почав прозрівати відразу після мого скандального інтерв’ю, але сталося те, що сталося, і я не можу відмотати час назад. Треба було висловити свою позицію раніше, щоб було менше питань, але я не дуже публічна людина.
— Що для вас стало поштовхом для того, що ваша думка змінилася після 2018 року, як це все відбувалося?
— Мої погляди поступово змінювалися після 2018 року, ґрунтуючись на нових знаннях та досвіді. Я почав бачити ситуацію з іншого боку та переоцінювати свої переконання. Остаточно все змінилося після повномасштабного вторгнення. Це був останній бар’єр, після якого я повністю прозрів.
— Раніше ви говорили, що Шухевич та Бандера вороги України, а з них роблять героїв. Чи змінилася ваша позиція сьогодні стосовно цих персонажів?
— Ви знаєте, я довго думав над цим питанням, з того часу, як дав те злощасне інтерв’ю. І прийшов до того, що ми довгий час були під радянською пропагандою. Зараз багато що змінилось, і це дуже добре. Не так давно, я наткнувся на вислів нашого Президента, його слова мені відгукнулись.
«У мене не може бути особистого ставлення до таких людей, до таких подій в такі часи, про які ми з вами читаємо, але ми там не жили. Не може бути просто особистого ставлення. Я так думаю, що всі люди, які захищали незалежність України, — є її синами, є її героями. У нас від героя до ворога — один крок». Ось це і є моя відповідь.
— Не боїтеся, що після нашого інтерв’ю вболівальники вам не повірять і будуть говорити, що Гай «перевзувся» і публічно виступив лише після хейту?
— Звичайно, таке може статися, але зараз я говорю щиро і чесно. Є погані речі, які сталися, і я не можу їх змінити. Але я зробив висновки над помилками та рухаюся вперед. Сподіваюся, уболівальники мене вибачать, адже я їх дуже поважаю.
— Яким ви бачите кінець війни?
— Тільки нашою перемогою. Я вірю, що Україна процвітатиме, коли настане мир.
— Як оціните Зеленського на посаді президента?
— Президент є Президент. На ньому лежить велика відповідальність — виграти війну та зберегти державність. Вірю, що в нього все вийде.
— Як ви вважаєте, у війні винен народ Росії чи тільки Путін?
— Важке питання. Думаю, що не весь народ Росії підтримує війну, все залежить від настрою керівництва країни. Але зараз тяжко відділяти тих, хто підтримує політику країни-агресора від тих, хто проти. Зараз вони всі для мене представники країни, яка веде війну проти нас, тобто — вороги.
— Чому, на вашу думку, більшість росіян, їхніх спортсменів воліють мовчати про війну?
— Більшість росіян, спортсмени не виняток, мовчать через тиск громадської думки або побоювання негативних наслідків для себе та своїх близьких.
— Росіяни просувають ідею «спорт поза політикою». Як ви вважаєте, спорт дійсно може бути поза політикою?
— Спорт збирає десятки сотень мільйонів переглядів, велику аудиторію, а це саме те, що потрібно політикам. Тому спорт завжди був і буде частиною політики, а в Росії спорт використовують, як частину пропаганди.
— Чи є у вашому розумінні хороші росіяни?
— Це ті, хто виступив проти війни, наприклад, Савін, Касаткіна, але вони виїхали з Росії через побоювання за свою безпеку. Може така позиція є в когось і всередині Росії, але ми цього не знаємо, тому що Росія ретельно пригнічує будь-яке інакодумство.
— Якщо ви опинитеся перед Путіним із зарядженим пістолетом, вистрелите в нього?
— Я віруюча людина, а вбивати — це гріх. Нехай він, як людина, яка винна в загибелі сотень тисяч людей, буде спочатку покараний міжнародним судом в Гаазі, а потім і Богом. Сподіваюся, у мене такої ситуації не станеться, і я не опинюся перед Путіним із пістолетом.
— А що б ви йому сказали?
— Щоб він залишив нашу країну у спокої.
— Путін *уйло?
— Слава Україні!
— Героям слава!
Андрій Піскун
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
