Вихованець київського «Динамо», голкіпер Володимир Маханьков, який зараз виступає в криворізькому «Кривбасі», згадав період своєї кар’єри в столичному клубі.
Володимир Маханьков. Фото — fckryvbas.com— У структуру «Динамо» ви потрапили 6-річним хлопчиком. Що для вас означає цей клуб?
— Це легендарний клуб. У «Динамо» я змалечку, скільки себе пам’ятаю, з першого дитячого набору. Пройшов усі щаблі до головної команди, тому маю виключно теплі спогади. Після прощання з рідним клубом я вболіваю за нього у єврокубках. Щоправда, у чемпіонаті вже ні. (Усміхається). У мене там були чудові стосунки з усіма.
— 2018-го ви навіть потрапили у заявку «Динамо» на матч УПЛ. Нехай за рідну команду ви не дебютували, та все ж той день був для вас особливим?
— Такі дні не забуваються. «Динамо» очолював Олександр Хацкевич, у нас був якісний тренувальний процес, у роздягальні багато сильних футболістів. Коли дізнався, що буду в заявці, то почувався дуже щасливим. Так, я не дебютував за «Динамо», але все одно було цікаво. На жаль, ми того дня несподівано програли Вересу 1:3, а Микиту Бурду та Руслана Ротаня ще й з поля вилучили.
— На збори з основою «Динамо» ви поїхали ще юнаком.
— Здається, мені тоді було 17 чи 18 років. Сергій Ребров запросив до основи групу гравців, яка непогано проявила себе у Юнацькій лізі УЄФА. Ми прийшли у команду, а там Домагой Віда, Андрій Ярмоленко... Хоча я більше спілкувався з молоддю: Віктором Циганковим, Сашком Тимчиком, Богданом Михайліченком. Крім того, я відчував підтримку від воротарів: Жори Бущана, Артура Рудька та Макса Коваля. До речі, за підготовку воротарів відповідав Михайло Михайлов — теж чудова людина і фахівець своєї справи. У молодому віці потрапити в таку команду — дорогого вартує.
— Чиї удари вам, як молодому хлопцеві, запам’яталися найбільше?
— Якщо відповідати одразу і без довгих роздумів, то першим на згадку приходить Тимчик. У нього дуже сильний удар саме з місця. Якщо говорити про точність і виконання, то це Андрієвський та Циганков. Віктор — великий майстер. Гадаю, пояснювати додатково навіть не варто — усі в цьому переконалися.
— Кажуть, на рівні ДЮФЛ Циганков обігрував по трьох-чотирьох суперників за раз.
— Справа навіть не у цьому. Віктор — дуже командний гравець. Ще дитиною він віддавав дуже розумні і дорослі передачі. Людина могла одним пасом з центра поля вивести нападника віч-на-віч з воротарем. Циганков заслуговує бути там, де він зараз є.
— У певний момент (в 2020 році, — прим. ред.) ви ухвалюєте важке, але логічне рішення — залишаєте рідну команду. Чому саме «Карпати»?
— Це було непросто, я довго вирішував. Мій контракт ще діяв, але обставини так склалися, що я став вільним агентом на початку березня 2020-го. Якраз майже закінчення трансферного вікна. Чемпіонат відновився, команди укомплектовані, до кінця сезону два з половиною місяці... «Карпати» тренував Роман Санжар, у клубі почалися фінансові проблеми, виникали дискусії між хлопцями та керівництвом.
— Виглядає не дуже привабливо.
— Я розцінював той перехід, наче певний поштовх. Вирушав до Львова за своєю мрією — хотів грати у Прем’єр-лізі. Я приїхав, потренувався і мені запропонували контракт до кінця сезону. Що було далі з «Карпатами» — усі пам’ятають. Вони не дограли вісім турів... Я потрапив у непростий період, у зону турбулентності. Водночас у нас був класний колектив, у мене чудові спогади про Львів. Навіть попри те, що тоді саме почався коронавірус.
— У пресі писали, що ви захворіли одним із перших.
— Ні, у тому й справа, що я не хворів узагалі. Мабуть, єдиний в команді. Тоді якраз із «Карпат» все почалося. Але дякувати Богу, мій імунітет себе проявив... Мені було шкода, що такий клуб розпадається. У нас була чудова тренувальна база в Брюховичах, ми мали класних фанатів, стадіон, місто... Можу тільки сказати, що дуже радію за сучасні «Карпати». Приємно, що новий клуб вийшов у Прем’єр-лігу. Вірю, що «Карпати» знову прославлятимуть своє місто. Львів заслуговує на якісний розвиток футболу.
— Чи були воротарі, на яких рівнялися?
— Серед сучасних воротарів мені подобається Ян Облак. Взагалі переймаю у колег багато корисного — зараз це дуже прогресивна позиція, постійно з’являються нові вимоги...
У дитинстві мені подобався Олександр Шовковський. Я подавав йому м’ячі, мав нагоду стежити за легендою зблизька. Зрештою, як і за Олександром Рибкою, Артемом Кичаком, Максимом Ковалем. З першими двома тепер перетинаємося в УПЛ, адже вони в Оболоні, а з Максом я потім разом за «Динамо» грав. Таке непередбачуване футбольне життя.
— Свого часу ви виступали у Юнацькій лізі УЄФА, потім потрапили, але не грали у єврокубках з «Колосом». Головна ваша футбольна мрія — вийти у Лігу Європи з «Кривбасом»?
— Чому в Лігу Європи? У нас ще є шанс поборотися за Лігу чемпіонів. «Кривбас» битиметься у кожному матчі. Це спільна ціль кожного з нас. І ми усі йдемо до неї з великим бажанням.
Любмир Кузьмяк
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
