Микола Несенюк: «Чи врятує «швейцарка» Лігу чемпіонів?»

Відомий український журналіст Микола Несенюк присвятив допис y Facebook новому формату Ліги чемпіонів.

Новий формат футбольної Ліги чемпіонів, який непросто зрозуміти непосвяченому, виник не просто так з вільної фантазії чиновників Європейського футбольного союзу. УЄФА рахує гроші, прагнучи продати кожну гру цього турніру якнайдорожче. Робити це останнім часом ставало все складніше — щораз зростаюча прірва між двома десятками суперклубів і рештою футбольних команд Європи зробила колись інтригуючі групові турніри занадто передбачуваними — двох переможців кожної з восьми груп можна було майже безпомилково визначити ще до початку турніру. А це значило, що ігри групових турнірів ставали все менш цікавими і привабливими для глядачів, а значить і для спонсорів.

Виходи було два. Або залишити у Лізі чемпіонів ті самі півтора-два десятки всім відомих найбагатших суперклубів, тим самим утворивши ту саму «суперлігу», про яку футбольні багатії говорять вже третій десяток років, або придумати щось нове. Новим виявилась «швейцарка», відома понад сто років система змагань шахістів, яка дозволяє провести за десять турів змагання із будь-якою кількістю учасників. За «швейцарською» системою кожен наступний тур передбачає матчі найсильніших із найсильнішими, що надає змаганням інтересу і робить підсумковий результат цілком справедливим.

Ось і вирішили розумники із УЄФА використати цей досвід. При цьому не задумались над тим, чому досі ніхто футбольні змагання за «швейцаркою» не проводив. Бо якби задумались, то зрозуміли, що це шахістам легко назавтра сісти за інший стіл і зіграти із вчора визначеним суперником. Футбольний же матч потребує багатоденної підготовки, яка включає не лише готовність стадіону та наявність транспорту та готелів для учасників. На гру мають прийти та приїхати уболівальники, які повинні запланувати цей похід чи поїздку заздалегідь. Інтервал між іграми Ліги чемпіонів становить від восьми до чотирнадцяти днів і цього замало аби з нуля закрутити ціле підприємство із тисячами працівників і мільйонами клієнтів, яким є кожен (!) матч цього турніру.

Коли це стало остаточно зрозуміло відмовлятися від переходу на новий формат було вже пізно. Це вам не чемпіонат України, регламент якого можна практично безболісно міняти хоч щотижня — у Лізі чемпіонів крутяться шалені мільйони! Саме тому і зупинилися на чинному форматі, який насправді жодних переваг «швейцарської» системи вже не має. Бо що головне у «швейцарці»? У кожному турі грають сусіди по турнірній таблиці — сильніші із сильнішими, середняки з середняками, слабаки зі слабаками. А що ми отримали від складного комп’ютерного жеребкування? Кожен із завідомих фаворитів все одно зіграє три-чотири матчі із заздалегідь слабшими суперниками у яких майже приречений на виграш. Точно так само як було за старим регламентом групового турніру, де заздалегідь нецікавими для суперклубів, їхніх уболівальників та спонсорів були ті ж самі три-чотири матчі.

То чи варто було це все робити, влаштовуючи турнір у якому без пляшки не розберешся? Думаю, що варто: спроба запровадження у Лізі чемпіонів футбольної «швейцарки» ще сильніше переконає усіх в тому, що «суперліга» про яку так довго говорять, і яка гарантовано принесе на порядок більше грошей, не має альтернативи. На жаль, нас там точно не буде. Та й у нинішній Лізі чемпіонів нашому представнику навряд чи можна розраховувати хоча б на щось серйозне, окрім перемоги в одному чи двох матчах.

Микола НЕСЕНЮК