Деякі епізоди з біографії відомих гравців ФК «Динамо» різних поколінь.
Віктор Колотов. Народився 1949 року в селищі Юдино (Татарстан). Батько — сержант повітряно-десантних військ, був поранений у боях за Київ 1944 року, нагороджений бойовою медаллю.
Віктор КолотовНаш герой виріс на залізничній станції. Дев’ятирічним став юдинською дитячою командою «Локомотив», у її складі грав із 1958 року.
Віктор Михайлович заслужений майстер спорту, півзахисник. Грав у казанському «Рубіні» та київському «Динамо». За 11 сезонів у динамівському клубі зіграв 218 матчів, забив 62 м’ячі. П’ятиразовий чемпіон колишнього СРСР, дворазовий володар Кубка.
Сім разів був включений до списків «33-х найкращих гравців країни» (п’ять — під №1).
Володар Кубка кубків і Суперкубка УЄФА (1975), срібний призер чемпіонату Європи (1972), бронзовий призер Олімпійських ігор (1972, 1976). За збірну країни провів 53 матчі, забив 22 м’ячі.
Із другої групи — у збірну країни
У дорослому футболі з 1968 по 1970 виступав у місцевому «Рубіні». Грою в цьому клубі з другої групи Колотов звернув на себе увагу багатьох фахівців. І отримав запрошення... до збірної колишнього СРСР.
Так уперше в історії радянського футболу в головній команді країни дебютував представник нижчої ліги. 26 жовтня 1970 року 21-річний Колотов дебютував у товариському переможному матчі матчі проти національної команди Югославії (4:0). Відіграв усі 90 хвилин і відзначився голом. Через три тижні у відбірковому матчі чемпіонату Європи-1972 проти збірної Кіпру (3:1) Віктор відзначився знову.
Москва не бажала змиритися
На Колотова поклали око одночасно дев’ять клубів, серед яких були московські ЦСКА, «Торпедо» і київське «Динамо». Недосвідчений гравець подав заяви відразу в усі три. Але подумавши і порадившись із сім’єю, гравець «Рубіна» остаточно обрав київське «Динамо». Певний вплив на таке його рішення мав авторитетний ветеран киян Андрій Андрійович Біба.
Однак у Москві з таким рішенням Віктора не змирилися. У «Советском спорте» з’явився фейлетон такого собі Іллі Шатуновського. І в інших московських виданнях гравця було названо безпринципним, таким, що не відповідає моральному вигляду радянського спортсмена...
Функціонери всесоюзної федерації футболу охоче дискваліфікували Віктора Колотова на рік. Але вже незабаром несправедливе рішення було скасовано. І 6 травня 1971 року дебютант киян уперше вийшов на поле в динамівській формі в домашньому матчі проти «Зорі» (Ворошиловград) — 1:0. Цей м’яч забив саме Колотов.
Восени «Динамо» виграло «золото» чемпіонату, а Віктор із 10 забитими м’ячами у 25-и іграх став найкращим бомбардиром команди.
Гра новачка припала до душі київським уболівальникам. Він діяв на полі з величезною користю для колективу: завжди встигав допомогти в обороні, був гарний у відборі, робив точні передачі і тут же відкривався. Його ходи завжди були логічними, своєчасними і несподіваними. Про працездатність Колотова ходили легенди.
Тріумфальний 1975 рік
Протягом п’яти сезонів Віктор був капітаном «Динамо». 14 травня 1975 року у швейцарському Базелі на стадіоні «Сант-Якоб» він вивів своїх партнерів на фінальний матч Кубка володарів кубків УЄФА. З рахунком 3:0 підопічні Валерія Лобановського перемогли угорський клуб «Ференцварош» із Будапешта. Таким чином, динамівці завоювали перший в історії клубу європейський трофей.
9 вересня в Мюнхені кияни обіграли «Баварію» (1:0) у першому матчі за Суперкубок УЄФА. Узяли гору динамівці над тодішнім володарем Кубка європейських чемпіонів і в Києві 6 жовтня у матчі-відповіді — 2:0. Усі три м’ячі у ворота мюнхенців забив Олег Блохін.
Київське «Динамо» того року виграло і чемпіонат країни. Їх заслужено назвали однією з найсильніших команд світу. І в цьому велика заслуга Віктора Колотова.
Якось журналісти запитали Віктора Михайловича, чи не шкодує він, що свого часу вважав за краще грати в Києві, а не в Москві? Небагатослівний і скромний блискучий виконавець відповів: «Час підтвердив правильність мого вибору. Але, напевно, переконливіші за всякі слова говорять результати. Ми з хлопцями дечого досягли»...
Встиг попрацювати Колотов тренером. Був асистентом наставника в рідному «Динамо», очолював «Прикарпаття» (Івано-Франківськ) і молодіжну збірну України.
Геніальний футболіст, світла людина, улюблений гравець динамівських уболівальників пішов із життя, на жаль, дуже рано — 50-річним. Похований у Києві на Лісовому кладовищі.
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Читати всі коментарі (1)