Колишній захисник «Дніпра» Сергій Матюхін пригадав свої виступи в збірній України.
Сергій Матюхін— Виклик у збірну для вас найвизначніша подія?
— Так. Сталося це 2002 року, коли збірну України очолював Леонід Буряк. Коли дізнався про виклик, то це був для мене шок! Розумієте, я простий хлопець із села з населенням 900 людей, і тут раптом збірна країни. Десь добу я взагалі не міг прийти до тями, не розумів, що сталося. Це було дуже почесно для мене.
— Як ви дізналися про свій виклик?
— Нам у «Дніпрі» дали пару вихідних, і я поїхав до дружини до Іллічівська. Хтось із клубу зателефонував і сказав, що мене викликали до збірної. Пам’ятаю, що Миколу Медіна з «Дніпра» теж викликали, і ми з ним в одному номері жили в Белфасті (на відбірні матчі Євро-2004 проти Греції у Києві та Північній Ірландії у Белфасті з «Дніпра», крім Медіна та Матюхіна, були викликані Геннадій Мороз та Олег Венглинський, — прим. ред.).
— Проте ваш дебют у збірній відбувся вже за Олега Блохіна?
— У товариській грі з Македонією. Пам’ятаю, що на поле вийшов одразу після перерви замість Сергія Симоненка. На той час ми вже програвали 1:0. М’ячів більше не пропускали, але й забити нам не вдалося. Так гра і закінчилася.
— Той матч запам’ятався тим, що Андрій Шевченко, не догравши перший тайм, взяв і пішов з поля. Ви пам’ятаєте, що там сталося?
— Йому розбили ніс (обстеження в міланській лікарні встановило діагноз — травма верхньої щелепи, — прим. ред.).
— Ідучи з поля, він зняв футболку?
— По-моєму, так. Хоча, не стверджуватиму. Якщо чесно, не пам’ятаю (Шевченко після травми, знявши футболку, пішов у роздягальню і вже на поле не повернувся, — прим. ред.).
— Чому перші товариські матчі під керівництвом Блохіна збірна провалила?
— Мені важко судити. Напевно, Олег Володимирович перебував у пошуку. Знайомився з гравцями, намагався зрозуміти потенціал кожного з нас, щоб вибрати найкращій склад (у жодному з шести товариських поєдинків, проведених до старту відбірного циклу, команда Олега Блохіна не здобула перемоги, забивши при цьому лише два м’ячі, — прим. ред.).
— Гравці при цьому продовжували йому вірити?
— У Блохіні мене завжди підкуповувала його харизма. Він щось казав, і я все це через себе пропускав. Олег Володимирович був впевнений у собі й інших міг переконати. Блохін одразу дав нам усім зрозуміти, що свідомо націлює команду на досягнення максимального результату. Пам’ятаєте, як на першій своїй прес-конференції він заявив, що виведе збірну України з групи на чемпіонат світу 2006 року з першого місця?
— Але після таких заяв всі лише посміялися.
— Не знаю, як інші — може, хтось і сміявся над наполеонівськими планами Блохіна вивести України із групи на ЧС-2006 з першого місця, тільки не я. Адже Блохін потім довів, що це були не просто слова. Вважаю, саме Блохін став головним ковалем загальнокомандного успіху у відбірному циклі.
— Чим запам’ятався Блохін як тренер?
— Нічого неординарного в нього не було. У тренуваннях більше наголос робився на практичні заняття. Перед тренуванням завжди була теорія — 10−15 хвилин. Нам пояснювали, що ми робитимемо, для чого. На полі тренування зазвичай проводили Андрій Баль та Олег Кузнєцов, які були ближчі до нас, футболістів. Баль був приємною, доброю людиною. З Андрієм Вороніним вони були на «ти». Багато жартували, підтравлювали нас. Семен Йосифович Альтман поводився з нами по-наставницькому. Вони з Блохіним могли зупинити заняття, когось пересунути, якісь тактичні моменти відкоригувати.
Олександр Петров
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Читати всі коментарі (1)