Колишній півзахисник київського «Динамо» Дмитро Михайленко пригадав період своєї кар’єри в столичному клубі (1994−2001) та висловився про легендарного українського тренера Валерія Лобановського.
Дмитро Михайленко— Після «Дніпра» лунали розмови, що вам пропонували поїхати в Німеччину, але натомість ви відправилися в «Динамо» разом із Миколою Павловим. Як усе відбувалося?
— На той час не було ні агентів, ні представників, тому я точно не знаю. Ходили чутки, що якась німецька команда мною цікавилась. Але особисто до мене ніхто не підходив. Тим більше, був зовсім малим і я дізнавався про це лише з преси.
Футбол 90-х і все що навколо нього — зовсім інший час. Без агентів, їх просто не існувало, все вирішували тренери. Всім платили однаково, контрактів ми не мали, просто грали у футбол.
— Щоб зрозуміти контекст: варіант залишитися в «Дніпрі» розглядали чи рішення приймали за вас?
— Ні, це рішення я прийняв. Мене кликали трохи раніше, але я не хотів переходити в «Динамо», бо мене все влаштовувало в «Дніпрі»: чудовий колектив, гравці, з якими я виріс з 12 років, тренер.
— Як тоді стався перехід?
— Пам’ятаю, «Дніпро» знаходився на зборах у Криму, і Микола Петрович Павлов підійшов до мене і каже: «Треба їхати в Київ, прохання від президента „Дніпра“ — Леоніда Кучми». Я можу помилятися, але щось схоже сказав. Я сказав «добре» і поїхав.
— У «Динамо» ви грали поруч з Ребровим, Шевченком, Шовковським, іншими легендами українського футболу. Які це таланти та люди?
— Коли я прийшов у «Динамо», хлопці, яких ви назвали, були моїми майже однолітками. Ми просто отримували задоволення від гри.
Зараз, уже з часом, бачимо, яких висот досягли ті гравці: Лужний, Шевченко, Ребров, Каладзе та інші. Тепер розуміємо, що грати з ними — це справжній привілей.
— А тоді як це відчувалось?
— А тоді — просто грали, перемагали, гідно виступали в Європі, доходили до весняної частини єврокубкових змагань. Потім час показав, наскільки «Динамо» тих часів став конкурентоспроможним в Європі.
Велике щастя грати поруч з такими футболістами й перемагати.
— Враховуючи шалену конкуренцію у «Динамо» кінця 90-х, чи не надходили пропозиції піти за ігровою практикою раніше, ніж це відбулося?
— Надходили, але на той час не так багато клубів існувало в Україні, куди реально можна було перейти. «Шахтар» тільки пізніше почав розвиватися, той же «Дніпро» тоді знаходився у кризі. Не відчував тоді стабільності й вибору.
— Наскільки це тиснуло психологічно — не грати у розквіт кар’єри?
— Дуже важко, бо хочеться грати — як кожному гравцю. Конкуренція у «Динамо» була дуже високою. Багато сильних гравців, навіть не треба називати прізвища. Тому було непросто. І коли з’явилась можливість поїхати — я нею скористався.
— Чув, що у той час відбувалась досить неприємна історія з реакцією київських уболівальників. Там навіть було певне цькування вас. Чому так?
— А хто його знає? Я й сам не знаю, чому так сталося. Так, щось таке було, але через що — не знаю. Справді, вони освистували мене. Причину мені ніхто не пояснив.
— А потім воно пройшло, чи як?
— Я не знаю — чи воно пройшло, чи я просто поїхав. Я особливо не звертав уваги. Старався більше фокусуватись на своїй грі, тому не заглиблювався в те все.
— А який матч у складі «Динамо» запам’ятався найбільше?
— Кампанія під час останнього приходу Лобановського. Перші два його сезони. Перемоги над «Барселоною», «Реалом» — це назавжди. Це незабутньо.
— А з тих матчів, де ви грали більше? Це щось із перших ваших сезонів у «Динамо»?
— Так, із перших. Але я вже точно й не пригадаю. Хоча й не грав, але перемоги у єврокубках запам’ятались найбільше.
— Чи погоджуєтесь з думкою, що ідеї Лобановського випередили свій час?
— Звісно, за футбольними тренерськими скілами він перший.
Якщо оцінювати об’єктивно, то «Дніпро» — місце, де тобі добре і душевно, чудова атмосфера, дружна команда. «Динамо» — професійна команда, тренувальний процес, зовсім інший підхід. Великі навантаження, важкі випробовування.
Валерій Васильович тоді вже випереджав час. Навіть у Європі. Він першим зрозумів, що футбол можна рахувати. Усі техніко-тактичні речі, відеоаналіз — він одним із перших почав усе це застосовувати. Корекція гри через відео, прорахунок внеску кожного гравця. До нього, мабуть, так не робив ніхто — навіть у Європі. Але ми цього вже перевірити не можемо. Але він точно був на передовій футбольної науки.
— Найкращий тренер в історії України: Кучеревський, Лобановський або хтось інший?
— Думаю, що Лобановський. Він мав колосальний вплив на український футбол.
Ігор Лисенко
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
