Одним із тих, хто уважно стежив за перипетіями першого відбіркового матчу ЧС–2026 збірної України, у якому суперником була Франція (0:2), був Віталій Кварцяний. Багаторічний керманич луцької «Волині» поділився враженнями від поєдинку.
Віталій Кварцяний— Всі розуміли, що гра з Францією буде нелегка. Ми всі, хто був у складі української футбольної делегації у Вроцлаві, мали надію та оптимістичні очікування. Головна команда у цей вечір отримала велику глядацьку аудиторію, яка нагадувала Україну. Разом з величезною армією наших вболівальників за команду Сергія Реброва також вболівали і поляки. Та дива не сталось. Хоча моментами наша збірна виглядала не безнадійно.
— Багато хто вважає, що проблема нашої національної команди у реалізації.
— Наші хлопці грали непогано, однак весь час не вистачає їм такої сміливості, яка б дозволила грати розкуто і реалізувати свої технічні дії — те, що й відрізняло збірну Франції від української команди. Французи діяли невимушено, у будь–якій ситуації намагались любити м’яч і у тому чи іншому епізоді не відпихуватись. Хоча я зауважив, що не завжди суперник діяв так, що нам могло б бути ще болючіше і неочікуваніше чекати його гострих і швидких не тільки контратак, а й атак. Маю на увазі розвиток поступових дій, але у швидкому темпі. Та французи цього не робили і повільно розкачувались. І це при тому, що у них більше вибухових та атлетичних футболістів, які могли б у будь–якій ситуації загострювати гру. Та вони це робили не завжди. Могли забрати м’яча і віддати назад.
Взагалі у першому таймі гравці збірної Франції грали дуже щільно і жорстко. Вони буквально «сиділи» один на одному, не давали нашим футболістам навіть голову підняти. Це відразу ж відчувалось. Так, як є боязкість, і коли кожен відчуває, що він не в змозі зробити те, що міг би. І «винуваті» в цьому були французи, які «глушили» наших хлопців сильно. А наші не завжди могли знову покарати суперника, відбираючи м’яч. Французи застосовували таку собі ігрову аритмію: забрали м’яч — і далі діють не швидко, а деколи навпаки. А наші футболісти могли зіграти швидко, але потім без потреби загальмувати розвиток атаки. Як було в одному з епізодів за участі Калюжного. Він відібрав м’яч — і віддав назад.
Виникає питання: для чого після відбору віддавати захисникам, якщо доцільніше переадресувати м’яча партнерам, які знаходяться у кращій атакуючій позиції. Усі троє наших центральних півзахисників — Ярмолюк, Судаков і той же Калюжний повинні дивитись, де Довбик. Той бігав, чіплявся, його штовхали, порушували проти нього правила, але суддя не реагував — адже все було на місці, він був спиною до воріт.
— Що запам’яталось вам у грі Довбика?
— Був епізод, коли він отримав гарну передачу і міг йти один в один, у такій самій манері, як перед другим голом Мбаппе. Той розвернувся, швидко втік — і забив м’яч, який поламав нашу надію на позитивний результат. Так от, про Довбика. Він прийняв м’яч на другій передачі, потім перейшов на першу і на нульову. Після чого віддав пас назад. Здавалося б, у Довбика і Мбаппе два одинакових епізоди, але кожен з них діяв у ньому зовсім по–іншому. Манери дій у кожного різні. Навіщо було Довбику зберігати м’яч, коли він знаходився у тридцяти метрах від воріт. Обігруй захисника — якщо втратиш м’яча, то є кому підстрахувати, адже є гравці середньої та задньої ланок.
— А що скажете про Судакова?
— У нього було два-три моменти, коли він приймав м’яч і повинен був мати конкретне рішення, подумавши: «От зараз прийму м’яч, пройду і вдарю по воротам». Удар є удар — воротар може відбити або ж пропустити під пахвою. Та коли немає удару, то й і шансу для взяття воріт немає.
— У кожному з таймів наша збірна пропустила по одному м’ячу у ситуаціях, які цього не передвіщували. Знову наступаємо на ті ж граблі?
— Французи у ситуації з першим голом розіграли комбінацію. Скритий пас, набігання півзахисника Олісе — і той закочує м’яча у ворота. Виходить, всі наші гравці оборони дали можливість йому прийняти таке нестандартне рішення. На нозі у нього ніхто не «сидів». От і виникає питання: навіщо було заводити гравця аж у штрафний майданчик?
Втім, у французів було кілька таких атак, але не виходив такий гольовий пас — наші центральні захисники це непогано розгадували. Але один з моментів все ж не розгадали. І все до того йшло, що десь воно прорве. А у наших не йшло, що прорве: раз–раз — і назад, раз–раз — і поперек поля. При цьому немає націленості на ворота. Вміють же ж це робити, але не роблять. Адже не тільки нападник Довбик повинен забивати — повинні забивати всі. Так, трохи не пощастило.
Могли ж зрівняти рахунок, коли Забарний головою не зміг переправити м’яча у ціль. Що ж, так склалося. Та все ж французи створили більше моментів і більше хотіли забити. І це їм вдалося. Наші у другому таймі розкрилися, почали атакувати, виникав момент за моментом. Хоча нічого такого особливого у французів немає — їх якщо тиснути, то вони губили свою впевненість. І це було видно. Але це була така інтервальна фаза, яка тривала десь хвилин двадцять.
Хоча, на мій погляд, потрібно було старатись підтримувати напругу у середній лінії та лінії атаки, віддавши тому ж Довбику якийсь гарний пас на вільне місце. І неодмінно бити по воротам, а він буде добивати — у нього ж прізвище Довбик. Бийте — і він доб’є. А як не б’ють, то й він не Довбик, бо не добиває. Що тут поробиш.
Андрій Писаренко
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
