Колишній фланговий нападник київського «Динамо» Віталій Хмельницький народився 1943 року в селі Тимошівка, Запорізька область.
Віталій ХмельницькийФутбольну кар’єру розпочав у команді класу «Б» «Азовсталь» (Жданов). Того ж 1962 року на запрошення Олега Ошенкова перейшов до донецького «Шахтаря». Там один із тренерів клубу, Іван Бобошко, показав Хмельницькому прийом, який потім став коронним трюком гравця — удар головою по м’ячу, який летів низько, у стрибку «рибкою».
Через два роки через наполегливе бажання ЦСКА взяти гравця в команду вирішив перейти в київське «Динамо», за яке грав у 1965−1972 роках, став чотириразовим чемпіоном СРСР. Його бажання перебратися до Києва збіглося з намірами наставника динамівців Віктора Маслова.
Уже з перших матчів за біло-синіх він став «своїм хлопцем» для партнерів і для вболівальників, які називали його «Хміль». Він зачаровував не тільки яскравою грою, а й вирізнявся колосальним почуттям гумору. Словом, був душею колективу.
Невисокого зросту Віталій чудово грав головою. Забивав після передач партнерів. Вболівальники казали, що «Хмелю» легше забивати головою ніж ногою.
Зіграв у складі «Динамо» 217 матчів, забив 54 м’ячі. Як уже зазначалося, Хмелицький володар чотирьох золотих медалей чемпіонатів союзу, мав два «срібла», володар Кубка (1966). Часто його включали до списку 33-найкращих гравців чемпіонату.
Учасник чемпіонату світу (1970), кваліфікаційних матчів ЧС 1966 і 1972. За збірну СРСР зіграв 20 матчів, провів 7 м’ячів.
Дебютний матч у збірній Хмельницький зіграв у жовтні 1965 року проти національної команди Греції в Піреї. Наші тоді виграли — 4:1. Один м’яч забив Віталій.
На світовому чемпіонаті-1970, фінальна частина якого проходила в Мексиці, Хмельницькому було не нудно. Адже до складу збірної входили також його партнери по клубу — Мунтян, Пузач, Серебряников, Рудаков і Бишовець.
Віталій узяв участь у перших єврокубкових поєдинках «Динамо».
Опікали персонально
У кожному матчі до спритного динамівця прикріплювали персонального опікуна. Їх він називав сторожами. Як розповідав лівий крайній, особливо цікаво було грати проти спартаківця Геннадія Логофета, тбілісця Бориса Січінави, захисника ЦСКА Володимира Пономарьова.
Часто опікуни діяли грубо проти верткого й технічного форварда. Коли таке траплялося, Хмельницький, зробивши фірмовий кульбіт, не удостоював кривдника навіть погляду і мчав в атаку. У штрафному суперника почувався немов риба у воді.
Три відповіді на одне запитання
Я був добре знайомий із Віталієм, багато разів брав у нього інтерв’ю. Пропоную його відповідь на одне із запитань.
— Віталію, які зі зіграних матчів вам запам’яталися найбільше?
— Таких зустрічей достатньо. Багато з них відбулися в чемпіонаті країни і Кубку з московськими клубами. На них ми налаштовувалися серйозно.
Запам’яталися поєдинки світової першості 1970 року. Особливо матч зі збірною Бельгії. Вийшов мій коронний удар у падінні головою. Ми перемогли (4:1) і вийшли до чвертьфіналу.
У травні 1971 року я взяв участь у прощальному матчі знаменитого воротаря Льва Яшина. Суперником збірної світу була команда, складена з гравців клубів «Динамо» (склад визначав сам Яшин).
Ворота гостей захищали знамениті Ладислав Мазуркевич та Іво Віктор, польові гравці — Юрій Джоркаефф (Зигмунд Анчок), Джацінто Факкетті, Віллі Шульц, Кальман Месей, Густаво Пенья (Петро Жеков), Флоря Думітраке (Влодзімеж Любаньский), Хрісто Бонєв (Ладислав Куна), Герд Мюллер, Боббі Чарльтон, Драган Джаїч.
Рахунок у тій грі, що закінчилася 2:2, відкрив Віталій Хмельницький. Зрозуміло, що я був щасливий...
І другий м’яч динамівців забив киянин — Йожеф Сабо.
Через складну травму Віталій Хмельницький дуже рано, у 29 років, змушений був завершити кар’єру гравця.
Став тренером
Із футболом Віталій не розлучився. Працював тренером у черкаському «Граніті», «Кривбасі», київському спортінтернаті, багато років у ДЮСШ «Динамо». Серед підопічних Віталія Григоровича були Іля Цимбалар, Сергій Заєць, Юрій Дмитрулін, Микола Морозюк, Денис Бойко, Володимир Лисенко та інші. Хмельницький заслужений тренер України.
Ця світла і добродушна людина, блискучий майстер атаки пішов у кращий світ 13 лютого 2019 року. Похований на Байковому кладовищі.
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
