Колишній півзахисник і головний тренер київського «Динамо» Олександр Хацкевич в ексклюзивному інтерв’ю Dynamo.kiev.ua оцінив виступ збірної України в Лізі націй поточного сезону, а також розповів про свою ситуацію з житомирським «Поліссям», де він до останнього часу обіймав посаду віцепрезидента клубу.
Олександр Хацкевич— Як би ви загалом оцінили виступ збірної України в цій Лізі націй та її гру?
— Двоїсте враження від виступу збірної в Лізі націй і доволі багато запитань.
Але давайте, все ж, почнемо з позитивних моментів, тому що вони теж є. Насамперед, було задіяно і переглянуто багато гравців на першому зборі у вересні-жовтні.
У принципі, цього, мабуть, уникнути було не можна, тому що всі тренери збірних уперше зіткнулися з таким щільним графіком матчів у Лізі націй. Взяти ту ж збірну Німеччини: її головний тренер Юрген Клопп на перші чотири гри турніру запросив близько 40 футболістів. Те саме було зроблено і Мальдерою. Зрозуміло, що для перегляду кандидатів двох товариських матчів перед стартом на офіційному рівні йому було недостатньо.
Тож можна занести в актив те, що з’явилися нові імена, молоді футболісти.
Крім того, у збірної України був хороший старт у Лізі націй: перемога і нічия у виїзних матчах (Угорщина — Україна — 0:1, Грузія — Україна — 0:0, — прим. ред.).
Ну а якщо говорити про мінуси, то це — подальші поразки у двох домашніх матчах (Україна — Північна Ірландія — 0:3, Україна — Угорщина — 1:2, — прим. ред.) і відсутність розуміння, у який футбол хоче грати команда Мальдери. Це питання до тренерського штабу збірної.
— Мальдера, говорячи про результати, які показала збірна України в Лізі націй, поставив команді 6,5 бала з 10. А ваша оцінка за цією шкалою?
— Тут треба починати з того, яке завдання стояло перед збірною в Лізі націй. Ні головний тренер збірної України, ні президент УАФ чітко цього не сформулювали для вболівальників.
Я особисто не чув, що наша мета в Лізі націй — вихід у Дивізіон «А». Уже після завершення турніру Андрій Шевченко сказав, що збірна не виконала завдання. А Мальдера перед заключним матчем, із Грузією, оголосив про завдання зберегти місце в Дивізіоні «В». Одним словом, у мене не склалося чіткого розуміння, яке було завдання у збірної України в цьому турнірі.
Що ж стосується вашого запитання, то, загалом, я погоджуся з оцінкою Мальдери, якщо говорити про те, що завдання збереження місця в Дивізіоні «В» він виконав. Але вищою оцінка точно бути не може, адже підвищитися в класі й перейти до Дивізіону «А» наша збірна не зуміла.
— Перший матч — перемога над Угорщиною і багато оптимізму. Але потім усе пішло вниз, включно з трьома поразками поспіль. Чому так сталося?
— Початок справді був оптимістичним. Але критерій усьому — результат. У цьому контексті я б виділив три критерії, які вплинули на результат.
Перший — це ротація складу, яка була дуже великою. Другий — постійна зміна тактичних схем, причому навіть у ході матчів — із двома нападниками, з одним нападником, із хибною «дев’яткою», перехід на гру в три центральні захисники з високим підніманням і так далі. Тобто тренери практично безперервно шукали правильні тактичні ходи.
І, нарешті, третій чинник — досвід тренерського штабу: жоден із його представників ще ніколи не працював головним тренером.
— 3 голи у 6 матчах. Менше лише у Північної Македонії — 1. Що б на такий показник сказав Валерій Лобановський?
— Не візьмуся припускати, як саме на це відреагував би Валерій Васильович, але від себе скажу, що гра у футбол — це не контроль м’яча, а голи. Голи визначають результат. Три м’ячі за шість матчів — виходить, у середньому 0,5 гола за гру. Це дуже низький показник, щоб претендувати на високі місця і виконання максимальних завдань. Тренерам збірної цей компонент потрібно покращувати.
Звичайно, тут важливий вибір атакувальних гравців. Довбик не у формі після травми, Яремчук теж не завжди грає, у нього явна нестача ігрової практики. Хіба що тільки Сікан ефективно зіграв на цьому зборі.
— Чи проглядається у нинішньої збірної малюнок гри, до якого прагне тренерський штаб?
— Те, чим мене підкуповує Мальдера, — так це своєю тактичною гнучкістю. Звісно, це важливо. Чудово, коли Мальдера каже, що йому хочеться перемагати, і перемагати з хорошим малюнком, у хорошому стилі. Але після завершення Ліги націй чіткого розуміння, у який футбол гратиме збірна вже у кваліфікації на Євро-2028, у мене немає.
— Як би ви оцінили останній матч — із Грузією? Начебто й перемога, але що сказати про гру?
— Щодо гри доволі багато запитань. Так, швидкий гол, збереження результату — в цьому плані збірну можна похвалити, адже, так чи інакше, у вирішальному матчі вона досягла необхідного результату. А гру команди мають оцінювати її тренери — що вийшло, над чим потрібно працювати, щоб покращити якість гри. Але, повторюся, для мене поки незрозуміло, у який футбол гратиме збірна України в новій кампанії.
— Чого чекаєте від виступу збірної України у кваліфікації Євро-2028? Під час жеребкування ми будемо в третьому кошику.
— Усі ми живемо з надією. Тим більше, є ймовірність того, що кадрова ситуація може змінитися. Можна розраховувати на досвід Малиновського, сподіватимемося, що на той час Зінченко визначиться з новою командою і теж буде доступний. Плюс Циганков, Мудрик. Нарешті, є Довбик, який після низки травм має повернути втрачену ігрову форму. Тобто є потенціал для посилення складу й досвідчені футболісти, які додадуть упевненості команді.
Третій кошик — не найкраща позиція на стартовій решітці, якщо висловлюватися термінами «Формули 1». Але перегони вигравалися і з гірших позицій. Тож чекатимемо жеребкування. А потім збірній потрібно буде проявляти характер і зрілість, щоб домогтися виходу на чемпіонат Європи.
— Ви добре знаєте можливості футболістів «Полісся». Як оцінюєте виступи Едуарда Сарапія та Ігоря Краснопіра у збірній України? Чи здатні вони стати стабільними гравцями?
— Сарапій ці дві гри провів на доволі високому рівні. Був стабільним. Гадаю, Едуард стає системним футболістом у команді Мальдери.
Що стосується Краснопіра, то якщо він продовжить стабільно демонструвати високий рівень гри за «Полісся», то матиме постійний ігровий час у збірній і конкуруватиме з іншими нападниками.
Великий потенціал стати гравцями основної обойми мають Борис Крушинський, Саша Назаренко і Влад Велетень.
— Раз уже ми торкнулися «Полісся», ще кілька запитань на цю тему. У цьому сезоні команда демонструє серйозні амбіції, зокрема команда перемогла прямих конкурентів. У чому сьогодні головна сила житомирян: у підборі виконавців, тренерських рішеннях Руслана Ротаня чи в системній роботі клубу?
— Ми перемогли в особистих зустрічах із «Харковом», «Шахтарем» і «Динамо». На дистанції один конкретний аспект не може бути визначальним у досягненні високих результатів.
«Полісся» сьогодні має справді хороший підбір гравців, конкуренцію на кожній позиції, команда продовжує прогресувати завдяки чудовій роботі головного тренера та його тренерського штабу. На мою думку, Руслан Ротань — чудовий довгостроковий варіант для цього проєкту. А про системну роботу всього клубу поки говорити не доводиться. Дуже багато чого перешкоджає розвитку.
— Ваші стосунки з «Поліссям» завершені?
— Ще ні.
— А підсумки вашої співпраці ви підбивали з президентом клубу?
— Теж ще ні.
— 3 листопада «Полісся» вийшло з офіційною заявою, що клуб припинив із вами співпрацю у зв’язку з реорганізацією, що відповідає європейським практикам, і скороченням посади віцепрезидента. Як ви бачите ситуацію, що склалася?
У своїх інтерв’ю я вже наводив приклад Джузеппе Маротти і найкращих практик побудови клубної вертикалі. Він завжди вводив віцепрезидентів із великими іменами у світі футболу: Дзанетті — в «Інтері», Недведа — в «Ювентусі». Для результату важлива не лише структура, а й глибоке розуміння футболу.
Для мене яскравий приклад — це робота Мальдіні в дуеті з Массарою в «Мілані». Їх призначили після 10 років забуття цього клубу. У Мальдіні не було менеджерського досвіду, але він і є втіленням усього великого, що є у футболі. Массара — учень у футбольному менеджменті Вальтера Сабатіні, одного з найкращих функціонерів в італійському футболі. Їхнє розуміння футболу, бачення, принциповість і відсутність страху відповідальності навіть під величезним тиском уболівальників і преси зробили за два роки чемпіонську команду в Серії А та півфіналіста Ліги чемпіонів.
А потім їх просто звільнили невідомі менеджери з дипломами MBA. Як там «Мілан» після них, багато титулів виграв? І зараз клуб знову виправляє свою помилку, купує менеджерів «Айнтрахта» Маркуса Креше і Тіммо Хардунга. Людина з футбольним бекграундом і його соратник із досвідом корпоративного управління досягають у короткий термін видатних результатів: уперше в історії «Айнтрахт» виграє Лігу Європи, уперше в історії виходить у фінал кубка Німеччини, уперше в історії посідає третє місце в Бундеслізі.
— У сторін залишилися зобов’язання одна перед одною?
— Зі свого боку я виконую їх до кінця професійно. І юридично, і етично. Думаю, що клуб із такими амбіціями, попри те, як усе сталося, зрештою збереже резюме ділової солідності, притаманне репутації президента «Полісся».
— Довгий час із вашою співпрацею з «Поліссям» усе було добре, ви виглядали людиною, яка відчуває, що перебуває на своєму місці і отримує задоволення від роботи. У який момент щось пішло не так, що змінило ситуацію?
— Я справді почувався на своєму місці і отримував задоволення, особливо дивлячись на те, як ми прогресуємо, як команда стає більш стабільною і конкурентною. Влітку було оголошено про ідею створення Наглядової Ради. Мені було запропоновано увійти до її складу за рішенням президента, я дав згоду.
Коли закінчилася підготовка до сезону і розпочався чемпіонат, закрилося трансферне вікно, мене «технічно» виключили зі складу Наглядової Ради під приводом неможливості поєднання функцій. Зараз я розумію, що це був початок «спецоперації» проти мене. Дискредитувати мене нема в чому, тому й увімкнули корпоративні хитрощі.
— Нещодавно в інтерв’ю Денису Бойку ви сказали, що «Динамо» ваш дім, але ви щасливі в «Поліссі». Якщо повернутися назад, змінили б свої слова?
— Ні. Я був чесний. «Динамо» було, є і буде моїм домом. Я був щасливий у «Поліссі», клуб дав мені можливість, якої я хотів для свого професійного зростання, я дав клубу свої знання і досвід — результат видно в цифрах без суб’єктивних «подобається» і «не подобається». Щастя — це епізоди і миті. А дім завжди залишається домом.
— Цей період якось вплине на ваш майбутній етап кар’єри?
— У моєму уявленні піонери сучасного розуміння топтренера — Лобановський і Фергюссон. Вони кожен по-своєму випередили час і є свого роду прототипом найкращих тренерів на сьогодні, компетенції яких не обмежуються навчанням гри у футбол.
Флік цікаво відгукувався про менеджерський етап своєї кар’єри, і це змусило його в деяких аспектах змінити підхід. Подивіться, яка чудова «Барселона» при ньому. Я знаю точно, мій етап у «Поліссі» — це професійне зростання.
— Які плани на майбутнє загалом? Продовження кар’єри функціонера чи ж є варіант із поверненням до тренерської діяльності?
— Я не виключаю жодного з цих варіантів.
Олександр ПОПОВ
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости

Загрузка комментариев