Заслужений тренер України Мирон Маркевич поділився спогадами про харківський «Металіст», який він тренував з 2005 по 2014 роки.
Мирон Маркевич— Що ви знали про «Металіст» перед призначенням?
— Я ще дитиною вболівав за харківський «Авангард», тому в 1960-х роках це була одна з кращих команд в Радянському Союзі. Коли команда виграла кубок СРСР 1988 року, я тренував хмельницьке «Поділля», і ми поїхали на фінал чемпіонату Європи 1988 року. Я жив в одному номері з Євгенієм Лемешком, він мені все розказував, він тоді сильно переживав, хто попаде в ці Єврокубки. Тому я досить багато знав.
Я прийняв запрошення очолити «Металіст» з натхненням, я не знаю, як це назвати, тому що легендарний український клуб, ну, і звичайно, працювали з ним легендарні тренери.
— На той час в «Металіста» збереглися якісь клубні традиції, можливо, своя Харківська школа гри? Або ж все ж з нуля вам довелося, скажімо так, розпочинати?
— Ну, «Металіст» при Фоменку і Ліневському був зі своїм характером, і важко було з ними грати.
Я і сам приїжджав з іншими командами, чи то з «Карпатами», чи з «Запоріжжям», де я тренував. Завжди було важко грати, тому що характер, хороші фізичні кондиції, і, звичайно, було непросто. Особливо, коли тренував Лемешко, і Тарасов, і Сусло, і Ткаченко. Команда була дуже бойовита, і, звичайно, не всі могли, як-то кажуть, на рівних діяти з харківським “Металістом”.
Пізніше я постарався зберегти отаку самовіддачу в грі, але, звичайно, додав своє, тому що «Металіст» відрізнявся комбінаційним стилем у 2000-ні роки. Те, що я хотів зробити, мені вдалося.
— Чому, на Вашу думку клуб з одного з найбільших міст України не досягав успіхів у першості колишнього Союзу, а потім і в національному чемпіонаті? І чи схожа його тодішня доля була з вашими рідними «Карпатами»?
— Тому що при Радянському Союзі було «Динамо», і багато вихованців з Харкова, особливо зі спортінтернату, грали за «Динамо». Вони могли грати в «Металісті», така була тоді лінія. І всі кращі мали бути в «Динамо». Так само і в нас — «Шахтар», «Динамо» — вони мали бути чемпіонами. Тут зараз можна багато говорити на цю тему, але я просто скажу, що в нас були шанси виграти чемпіонат.
Пізніше, в останні моменти, нас дуже пригальмовували, це однозначно. Хоча сам Луческу сказав, що «Металіст» має сильнішу команду, ніж «Шахтар».
— Тобто, це часте третє місце «Металіста» тут не лише кондиції футболістів, їхня вдача, талант, а ще і певні адміністративні, я б сказав, політичні рішення, через які вже не перестрибнеш?
— Через це нереально було перестрибнути, так що давали нам розуміти, «от не висовуйтеся, сидіть тут». Але ми старалися показати своєю грою, що ми реальні претенденти на чемпіонство. Ну, на жаль, не вдалося. Найбільше, що нам дозволили — це друге місце посісти.
— Розставте пріоритети: крім вашої тренерської майстерності та ефективного менеджменту, що спричинило успіх? Це налагоджена інфраструктура, можливість обирати гравців, у тому числі легіонерів, вболівальники, удача. Оці всі чинники, наскільки вони мали значення?
— По-перше, мені пощастило. Коли я потрапив у «Металіст», то розглядали не лише мене, було два-три кандидати. Спортивний директор Євген Красніков наполіг, щоб тренером я був. Він десь розумів футбол так, як і я, в плані видовищності футболу мені було легко. Ну і плюс президент Олександр Ярославський, який почав серйозно займатися командою.
Я вважаю, якщо головний тренер, спортивний директор і президент клубу думають однаково, значить успіх буде 100%.
— А скажіть, будь ласка, чому все ж таки доводилося купувати гравців? Чим школи іноземні футбольні школи були кращі за українські?
— Ну то не тільки «Металіст», у всій Європі, в принципі, південноамериканці задавали тон. Тому що рівень футболу дуже високий, що в Аргентині, що в Бразилії.
Тут треба сказати, що в нас не одразу з’явилися бразильці. Ми грали нашими футболістами, згадайте — Слюсар, Валяєв, Рикун, Пшеничних.
Пізніше вже Жажа перший приїхав, пізніше вже Шав’єр. А перші 4−5 років ми грали нашими футболістами, й вони досягали серйозних успіхів. Трішки нам не вистачило вийти в четвертьфінал, коли там на останніх хвилинах забили самі собі гол з «Динамо Київ». Так ми б грали у четверть фіналі вже тоді.
— Які миті з Харківським клубом назавжди залишилися у вашому житті? Ви вже низку назвали, але можливо такі є моменти, які сняться вам навіть?
— Я зараз часто переглядаю те, що мені онук надсилає. Моменти з тим«Бешикташем», «Динамо», з «Шахтарем», їх багато було. Я просто отримував задоволення від самої атмосфери на стадіоні, і як команда грала.
Тобто ми їм дали такий поштовх, і вони намагалися показати хорошу гру, тому що вболівальники в Харкові розуміють футбол. Там просто так не проскочить. Раз народ ходив, значить ми були на правильному шляху.
— Тобто фанати, вболівальники — це теж чинник?
— Без них би нічого не було, я чесно скажу, тому що вони підтримували команду і мене, можу з такою ностальгією це все згадати.
На вулиці просто йдеш, люди підходили й дякували. Для мене було дуже важливо, я ніколи не забуду, тому що при нагоді хочу їм усім подякувати.
— На вашу думку, що спричинило занепад клубу?
— Ну, жаль, Ярославський відійшов, причину я до сьогоднішнього дня не знаю, а прийшли люди, які, ну просто… Ми йдемо на перше місце, а новий президент продав нашому конкурентові футболіста Тайсона.
— Це ви про Курченка зараз, так?
— Так, про Курченка. І я тоді зрозумів, що то був початок кінця. Але ми зайняли там друге місце, виграли срібні медалі, а вже на другий рік я відійшов. Ну, нічого не зробиш, так воно сталося.
— А харківська школа зараз, як ви схарактеризуєте, вона зберігається? Тому що є «Металіст», «Металіст 1925», навчають футболу, попри все.
— Ні, ну то основне, що діти тренуються, ясно, багато виїхало за кордон, але є школа, працює, «Металіст», «Металіст 1925». Тобто тут зараз основне зберегти тих дітей, які тренуються, щоб школа була. Біда рано чи пізно закінчиться, щоб були діти, було поповнення харківській команді.
Марія Солодовнік, Роман Кривко
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
