Сергій Ребров завжди любив, щоб його хвалили, і неймовірно болісно ставився до критики. У разі будь-яких претензій до своєї гри (роботи) одразу замикався або, більш того, переходив у наступ. Про вибачення, нажаль, у такій ситуації точно не могло бути й мови.
Сергій РебровЦі якості дивовижні для дорослої людини, яка виросла на суворому Донбасі, проходила становлення в лихі 90-ті. Та й взагалі для особистості з нашої системи. Я б назвав це примхливістю, але слово це неточне. Успіхи у Реброва були, і успіхи чималі за мірками щонайменше України та Угорщини. Але були й провали. Провали також чималі, за мірками України точно.
Так вийшло, що інерція загальної ментальної мобілізації після нападу рф закінчилася. На ній Олександр Петраков мав шанс влетіти в Катар. Команда грала теж не те щоб дуже добре, але давала серйозний бій на всіх ділянках футбольного фронту, могла і повинна була проходити Вельс... Нещасний випадок.
Ребров підхопив цю збірну, але з її паливних баків поступово почало витікати те пальне, яке ще недавно гнало гравців уперед. Паливо війни, назвімо його так. До Швеції команда Реброва прикотилася на порожньому баку та ще й, як з’ясувалося згодом, без коліс. «Ми на кряж крутой на одніх осях», — я дозволю собі процитувати Висоцького. І з’ясувалося, що грати нічим.
Вигадати тактику не проблема, розставити гравців не проблема, ну і сказати, мовляв, хлопці поїдемо до США — теж не проблема. А що ще? Та ми це й так розуміємо. Будемо намагатися. Але того вже бензину, вітаміну як завгодно немає, закінчився.
Але. Раптом навесні в київському «Динамо» з’явилися хлопчики, які нічого, крім постійних війн і революцій, узагалі не знають. Для яких потрясіння в країні — нормальне середовище. Те, що ми чітко бачимо зараз у збірної Косова, яка змітає на своєму шляху всіх і вся, не здивуюся, якщо вона пройде і турків. І ось ці молоді хлопці (тут ідеться не лише про Матвія Пономаренка, до речі), мені здається, могли б додати команді те, що в ній зникло.
Але ні. На поле в вирішальному матчі в нападі вийшов Ванат, який, мабуть, у задумі Реброва мав взаємодіяти з Циганковим, утворюючи «жиронську» зв’язку. Мало того, що гра «Жирони» зараз являє собою жалюгідне видовище, так ще й саме цей варіант, очевидно, вивчався тренерським штабом збірної Швеції на чолі з Гремом Поттером. Так би мовити, інформація з відкритих джерел. Читай пресу і будуй гру...
Я мовчу про сліпу довіру до Івана Калюжного в центрі. На мій погляд, цей гравець у гімнастичному аспекті не готовий грати на такому рівні. Спритність і гнучкість — два найважливіші елементи підготовки гравця — перебувають в Івана на рівні, що прямує до нуля. Так, він може забити випадковий м’яч, але випадковий м’яч може забити і суперник сам собі, і навіть суддя (такі випадки траплялися). І це за очевидно кращої форми того ж Олександра Піхальонка — головного піднощика снарядів для Пономаренка, Олега Очеретька, який останні хвилини дикого матчу з «Лехом» виніс на своїх плечах. Та й Бражко залишився удома з незрозумілої причини.
Я, знову-таки, мовчу про вибір ліворуч Зубкова, який їде вже з «десятого ярмарку», за наявності гіпервмотивованого Редушка, одного з найкращих гравців нинішнього «Динамо».. І тут вибір праворуч Тимчика виглядає ще більшим знущанням, оскільки з «Динамо», що підвелося з колін цього року, в основу обраний саме Тимчик, який випав з обойми Костюка. І річ тут не в травмі Максима Коробова. Упевнений, Коробов не був би викликаний навіть будучи здоровим.
Загалом це все мазки. Композиція бачиться з певної дистанції. Тренерському штабу збірної забракло творчості та психології, я б так сказав. Однієї голої боротьби виявилося недостатньо. Боротьбу теж можна вести різними засобами та способами. Крім того, для боротьби також потрібні кадри й підготовка. Просто робити все те саме і чекати, що воно постійно приноситиме результат, це не робота тренера, а патологія лудомана.
Але навіть після вчорашньої нищівної поразки Ребров не взяв на себе відповідальність. Для мене це не стало сюрпризом, але я все-таки думав, що, можливо, хоча б зараз.
А адже все могло закінчитися ще після Північної Македонії, коли «горіли» 0:2 до перерви... Але тоді в усіх ще зберігалося те відчуття себе бійцями одного чи кількох фронтів, що дозволило переломити гру, яка могла стати фатальною.
Тепер же ми зупинилися на лінії розмежування...
Артем ЖОЛКОВСЬКИЙ для Dynamo.kiev.ua
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
