Здавалося, він був завжди. І коли виводив збірну Румунії на Євро 1984, випередивши перед цим у групі Італію, і коли обігрував збірну СРСР на чолі з Олегом Блохіним, який у тому матчі отримав незрозумілу травму на рівному місці. І коли очолював «Інтер», відкриваючи шлях у великий футбол Вентолі, і, що найголовніше, Пірло. І коли прийшов у «Шахтар», та так, що… Загалом нам довелося посунутися. Я б навіть сказав зіскочити…
Мірча ЛуческуТаким він був, Мірча Михайлович… За словом до кишені не ліз, атакував одразу і в лоб. Не дивно, адже грав у нападі. З Пеле футболками помінятися наважився. Колючий, так. Уїдливий, жорсткий і жорстокий. Але за всім цим — тонке розуміння футболу і найвищий професіоналізм.
Він і створив той «Шахтар», який ми обігравали тільки по великих святах, але потім прийшов до нас і повернув на рівень «Динамо», коли здавалося, що це вже неможливо. Луческу, взагалі, неймовірно багато зробив для розвитку українського футболу. Підготував повний комплект гравців до збірної України, за нього різкого прогресу досягали зовсім неочевидні футболісти. Луческу намагався дістати з кожного те, що бачив тільки він. Думаю, що Ілля Забарний досі мотався б з оренди в «Зорі» в оренду в якийсь польський клуб, якби Луческу одразу не висмикнув його з дубля і не поставив до складу.
Не кожен тренер може похвалитися настільки унікальним чуттям на гравців. Адже й серед великої кількості бразильців, яких привозили до «Шахтаря», Луческу примудрявся знаходити справжніх, і, працюючи з ними, виводити на рівень європейських топ-клубів. Він завжди говорив, що йому не потрібні жодні аналітики, він сам у змозі оцінити гру того чи іншого футболіста і ухвалити рішення по ходу матчу.
Так, він справді був великим будівничим гри. Я пам’ятаю, з якою осторогою ми чекали протистояння в першій після довгої перерви кваліфікації Ліги чемпіонів з АЗ. Шанси не дуже проглядалися. Але Мірча так побудував матч, що ми перемогли 2:0. Я досі не можу зрозуміти, як тоді нам це вдалося? І таких матчів було безліч. Той самий виїзний із «Брюгге»…
Спеціально подивився на його збірну Румунії, яка дала бій як ніколи потужній і зірковій Туреччині. Перед матчем Луческу заявив: «Я розповів команді, як потрібно грати…» Здалося, що це звичайна передматчева бравада. Але ж справді розповів! Румунія могла і повинна була зрівнювати рахунок, але м’яч прокотився майже по лінії воріт…
Щоправда, коли я побачив на лаві самого Луческу, відзначив про себе, наскільки ж кепсько він виглядав… Напрошується щось на кшталт: не варто було йому у 80 років іти працювати до збірної, мовляв; щось про спокій у родинному колі, поруч із дружиною, дітьми й онуками. Але таким жоден спокій не потрібен. Це тип людей, які живуть роботою і йдуть із цього світу просто на робочому місці…
Нас, київських уболівальників, важко здивувати величчю тренерів. Слава Богу, у «Динамо» була їх ціла плеяда, ну а самого Маестро — Валерія Лобановського — дехто взагалі називав футбольним богом. Одним словом, нам до божеств не звикати. Тому дуже важко визначити місце Мірчі в цьому пантеоні. Однак.
Тільки Мірча Луческу і Валерій Лобановський пішли з цього світу, перебуваючи на робочому місці. Померли при виконанні, згоріли на роботі. Так, одному було 63, іншому 80, але ставлення до улюбленої гри в них було тотожнім. Обоє не мислили собі такого дня, коли прокинуться вранці, а жодних справ у них на сьогодні не буде. Для обох, упевнений, це було б страшніше за смерть…
Дякуємо Вам, Містере, за те, що ви зробили для «Динамо». Ми ніколи не забудемо ті два чудові сезони, коли ми знову стали собою.
Артем ЖОЛКОВСЬКИЙ для Dynamo.kiev.ua
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
