Повага по-туранівськи

Дивним чином вирішив завершити свою пресконференцію після виїзного матчу з київським «Динамо» (2:1) у 26-му турі чемпіонату України головний тренер донецького «Шахтаря» Арда Туран.

«Коли ми на цьому стадіоні минулого року програли „Динамо“ в Кубку України, тут була повна зала журналістів. А сьогодні, коли ми здобули перемогу, я бачу перед собою кількох людей. Це неприємно. Тим паче, з огляду на те, на якому пізньому етапі єврокубкового турніру ми зараз представляємо Україну.

Я завжди з повагою ставлюся до кожного суперника, і хочу, щоб із повагою ставилися й до нас. Найменше я люблю, коли люди тікають від відповідальності. Це до роздумів», — сказав турок.

Дивна, звісно, логіка. Точніше, повна її відсутність. Відразу з кількох причин.

Ну, по-перше, перш ніж видавати в ефір такі формулювання, Туран міг би поцікавитися відвідуваністю пресконференцій після домашніх матчів «Динамо» останнім часом (як мінімум, цього року і наприкінці минулого). І тоді він зрозумів би, що побачив перед собою в пресцентрі стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського звичайну (плюс-мінус) кількість журналістів. Так, їх було мало. Але такі зараз реалії. Так, якби на місці Турана був, наприклад, Моурінью, кількість журналістів була б радикально іншою. Але чого досяг нинішній наставник «Шахтаря» як тренер? Чим він такий відомий, щоб викликати в Україні відмінну від типової зацікавленість журналістів? Це, звісно, риторичні запитання зі зрозумілими на них відповідями. І тому на спілкування з Тураном прийшло приблизно стільки ж представників ЗМІ, скільки їх зазвичай приходить у Києві на спілкування і з наставником «Динамо» Ігорем Костюком, і з іншими тренерами клубів УПЛ.

По-друге. Можливо, Туран і вважає себе центром Всесвіту, але хотілося б йому нагадати, що після матчу пресконференції проводять головні тренери обох команд. І говорячи про повагу до суперника, турок із цієї самої поваги міг хоча б припустити, що після кубкового матчу «Динамо» — «Шахтар» велика кількість журналістів у конференц-залі могла стати наслідком їхнього інтересу послухати насамперед не його, а Олександра Шовковського (тодішнього наставника «Динамо»), який, за регламентом, як тренер команди-господаря приходить на пресконференцію другим, тобто в цьому випадку — після Турана.

По-третє. Повністю руйнує логіку й прив’язка Тураном кількості журналістів одночасно і до результату матчу, і до суперника його команди — «Динамо» в цьому випадку. Ніби на пресконференції в Києві приходять лише ті журналісти, які вболівають за «Динамо», а результат і перебіг матчу можуть якось вплинути на їхню присутність на пресконференції. ЗМІ, які присвячені саме «Динамо» і які працюють на матчах і пресконференціях, можна порахувати на пальцях однієї руки. Тож високу відвідуваність пресконференцій (коли вона має місце) майже повністю забезпечують представники загальнотематичних футбольних і спортивних ЗМІ, які не прив’язані ні до «Шахтаря», ні до «Динамо». І якщо в планах журналіста такого видання є присутність на пресконференції, то він є в залі, а якщо ні — його там немає. І це точно ніяк не пов’язано з результатом матчу. І якщо таких журналістів на пресконференції Турана мало, то причину цього він має шукати точно не в них, а в собі або, може, у своїй команді, або, може, у своїй поведінці біля кромки поля під час гри, або, може, у власній оцінці своєї значущості у футболі.

По-четверте. Вишенька на торті. Щодо власне заголовка цієї публікації. Туран на пресконференціях говорить турецькою. Відповідно відбувається переклад його слів для журналістів. Так ось, знаєте, що зробив Туран, коли закінчив свій «спіч» про повагу? Він встав і попрямував до виходу. Не дочекавшись, поки журналісти почують його слова через перекладача. Так поважає, так поважає, що аж сльоза навертається!

Ну і найостанніше. Спочатку журналістів у конференц-залі було більше. Але просто не всі дочекалися Турана: турок з’явився на пресконференцію через... годину (!) після фінального свистка. Як правило, у таких випадках за наявності елементарної поваги до журналістів, які є такими ж повноправними учасниками футбольного процесу, тренер насамперед на їхню адресу промовляє якісь мінімальні репліки — вибачливі або хоча б такі, що пояснюють такий тривалий час його очікування. Від Турана з цього приводу не пролунало ані звуку. Так поважає, так поважає, що аж друга сльоза навертається!

А якби Туран прийшов на пресконференцію через дві-три години після закінчення матчу, то він би не побачив перед собою малої кількості журналістів — він би побачив перед собою порожню залу! Це, словами тренера «Шахтаря», йому до роздумів.

Олександр ПОПОВ