Тренер «Чернігова» Валерій Чорний: «Якщо ми будемо бити пенальті у фіналі, шансів у нас буде більше»

Напередодні матчу проти київського «Динамо» головний тренер «Чернігова» Валерій Чорний розповів про ментальну готовність команди, магію кубкового шляху, віру в серії пенальті та емоції, які вже переживає все місто.

— ⁠Валерію Анатолійовичу, які ваші особисті відчуття та емоції напередодні історичного фіналу Кубка України проти київського «Динамо»?

— Уперше в історії ми граємо у фіналі Кубка України. Ми досить молодий клуб, тим більше представляємо не найвищий дивізіон нашої країни, а першу лігу. Максимально позитивні відчуття. Ще є час, тому ми зберігаємо спокій і планомірно готуємося до цієї гри.

— ⁠Чи вважаєте ви, що ваша команда ментально готова до матчу такого рівня?

— Скажімо так, зрозуміти, чи готова команда ментально чи ні — досить важко, тому що у нас немає досвіду таких матчів. Те, що хлопці розуміють, у якому матчі вони мають зіграти — це сто відсотків. Ми зі свого боку намагаємося їх більше заспокоїти. Можливо, це пікова гра в кар’єрі для багатьох хлопців, але все ж таки це одна гра, яка може принести будь-який результат.

— ⁠На шляху до фіналу у «Чернігова» траплялось ніби вже все, що можливо — порушення регламенту від суперників, серії пенальті, червоні картки. Чи вважаєте, що фінал ще чимось може здивувати?

— У футболі події на полі змінюються дуже швидко, тому і під час гри, і перед грою може бути все що завгодно. Але я дуже сподіваюся, що гра пройде у чесній і спортивній боротьбі, що треті сили не будуть втручатися в неї. Будемо сподіватися, що якихось таких сюрпризів у нас уже не буде.

— ⁠Яку кубкову гру саме за якістю виступу своєї команди відзначили б для себе найбільше?

— Якщо брати саме кубкову гру, то найбільш якісну і цілісну ми, як мені здається, зіграли проти «Кривбасу». Використавши більшу кількість легіонерів, вони зробили помилку, а ми пройшли далі. Але саме як гра — ці швидкості, які ми продемонстрували, кількість гольових моментів — ми на досить хорошому рівні зіграли з добротною командою.

— ⁠Варто відзначити також символізм та «магію цифр» — Шумило забив вирішальний пенальті «Феніксу-Маріуполю» у своєму 100-му матчі за клуб, перемогу над «Металістом 1925» було здобуто одразу після вашого п’ятирічного ювілею як тренера «Чернігова». Чи відзначали для себе ще якісь символічні моменти та наскільки взагалі вірите в доленосність цього шляху?

— Насправді я не дуже відзначаю такі моменти. Приємно, що Максу вдалося забити у сотому матчі. І мені дуже приємно було, що пресслужба нашого клубу нагадала, що п’ять років я очолюю клуб — це було за день до півфіналу.

Але якісь символічні моменти перед фіналом шукати не варто. Треба просто максимально концентруватися на майбутній грі й зробити все можливе, щоб подарувати нашим уболівальникам і клубу приємні емоції.

— Не хочете згадати той момент, як ви перед «Металістом 1925» сказали: якщо буде пенальті, то ми виграємо?

— Так, і на сніданку в день матчу так було, і це було в перерві гри. Я десь жартував перед грою, але всередині дійсно було таке відчуття. І, в принципі, можу сказати, що воно мене не покидає й зараз, напередодні матчу з «Динамо». Думаю, якщо так вийде, що ми будемо бити пенальті у фіналі, то шансів у нас буде більше.

— ⁠Зрештою, всі зірки зійшлися, і мрія президента «Чернігова» Юрія Синиці здійсниться — гра проти «Динамо», ще й одразу у фіналі Кубка України. Чи створювало для вас додаткову мотивацію в усіх попередніх раундах Кубка те, що гри саме з «Динамо» ще не відбулося?

— Формат Кубка змінився, і, як на мене, на краще. Президенту дуже хотілося зіграти з «Динамо», але так вийшло, що до самого фіналу ми не могли на них потрапити.

А щодо мотивації — я б так не сказав, тому що суперники були різні й досить якісні: команди Прем’єр-ліги, другої ліги, першої ліги. Ми зіграли з усіма рівнями українського футболу. І чи змогли б ми потрапити на «Динамо» — ми не розуміли.

Тому ми йшли від гри до гри. І добре, що так вийшло. Єдине, що хочу згадати: коли ми були за крок до фіналу й могли потрапити на «Динамо», але випав «Металіст 1925», усі в команді жартували, і я в тому числі, що тепер «Динамо» доведеться пройти у фінал, щоб потрапити на нас.

— ⁠Після переможного матчу чемпіонату з ЮКСА ви відзначили на пресконференції, що гра на два фронти — це новий виклик не тільки для багатьох гравців, а ще й для тренерського штабу. Як ви справляєтесь із цим та наскільки відчуваєте особистий прогрес у такому форматі роботи з командою?

— Так, це досить цікава нова історія для нас, тому що в такій кількості матчів і з графіком кожні три-чотири дні ми ще не грали. Я так само як тренер у такому режимі не працював. Тому це нові виклики, нове навчання, і ми намагаємося справлятися.

Єдине, що досить важко — це відновлення, тому що наш клуб поки що далекий від рівня київського «Динамо» саме в цих моментах.

Щодо підготовки до матчів, то ми вже звикли переглядати суперників у такому щільному графіку і намагаємося досить якісно розбирати кожного. Але все ж таки, як я завжди кажу, ми намагаємося грати більше від себе. Хоча фінал Кубка, можливо, змусить нас зіграти трохи по-іншому.

— ⁠Всі матчі Кубка України проходили на фоні запеклої боротьби за виживання в першій лізі. Як постійно вдавалося мотивувати команду в таких умовах на кубкові баталії?

— Ми відразу сказали, що потрібно розділити ці два турніри. У нас є завдання закріпитися в Першій лізі — це було головне завдання на сезон. І так вийшло, що крок за кроком ми проходили етапи Кубка.

Чим далі ми проходили, тим більше намагалися правильно розподіляти підготовку — навіть перед чвертьфіналом чи півфіналом, тим більше перед фіналом. Хлопці це дуже добре усвідомили. Вони якісно концентрувалися саме на найближчій грі — чи то чемпіонат, чи то Кубок.

— ⁠За рахунок чого вдалося пройти «Металіст 1925»?

— Дві головні речі — це бажання і самовіддача. А вже на третьому місці — футбольний фарт. Але я завжди кажу: футбольний фарт потрібно заслужити своєю роботою. Думаю, у цій грі ми його заслужили.

— ⁠На щастя, фотографу клубу вдалося увіковічнити перші емоції команди після вирішального пенальті у півфіналі Кубка України — вся команда радіє та біжить вітати гравців на полі, але ви стоїте майже непохитно. Які думки проходили через вас у той момент?

— Я зараз навіть не зможу всі свої думки пригадати, тому що в голові був справжній хаос. Від емоційного виснаження до, мабуть, одного з найсильніших емоційних підйомів у моєму футбольному житті.

І пенальті, який пробивав Зенченко, я єдиний не дивився. Усі інші бачив, а цей — ні. Чомусь вирішив, що потрібно зробити саме так. Але я був дуже впевнений, що Льоша заб’є.

— ⁠У фіналі буде ще одна додаткова історія — Андрій Ярмоленко проти команди зі своєї малої батьківщини. Яку додаткову драматургію це може додати матчу?

— Думаю, для Андрія — так, додасть. Він вихованець чернігівського футболу, тут починав грати, і Чернігів дав йому великий поштовх у кар’єрі.

Щодо нас — проти нас зіграє один із найвідоміших і найтитулованіших діючих футболістів України, наш земляк. Можливо, це один із його останніх сезонів і один із останніх шансів виграти трофей у кар’єрі.

— ⁠Давайте все ж поговоримо безпосередньо про суперника. Що можете сказати про гру та сильні сторони київського «Динамо»?

— По-перше, хочу сказати, що вони зараз переживають певну реконструкцію. Багато молоді залучається, тому що тренер прийшов із молодіжної структури й довіряє своїм футболістам. Хтось уже виправдовує ці надії, хтось — ще ні.

«Динамо» — це бренд. Це команда, з якою всі мають рахуватися. І дуже хотілося б, щоб із часом вони повернули свої позиції не тільки в Україні, а й у Європі.

Їхні сильні сторони зараз — хороші перехідні фази. Вони дуже швидко вибігають в атаки. Молоді футболісти мають хороший рух і велике бажання чогось досягти у футболі. Думаю, для них цей фінал теж дуже важливий, тому що багато хто ще не вигравав трофеїв.

— ⁠«Чернігів» — один із 16 професійних клубів в історії українського футболу, що гратиме у фіналі Кубка. Клубу всього лише 23 роки. Чи вважаєте ви цей факт доброю ознакою щодо майбутнього всієї структури?

— Так, клубу 23 роки, але лише шість років ми на професійному рівні. Якщо ми змогли планомірно пройти шлях від аматорського футболу через Другу лігу до Першої ліги й уже на шостий рік пробитися у фінал Кубка, то я думаю, що в клубу велике майбутнє.

Керівники правильно вибудували роботу й добре з нею справляються. Якщо будемо так само якісно рухатися вперед і не робити різких кроків, то «Чернігів» займе достойне місце на футбольній карті України.

— ⁠Чи відчуваєте ви, в першу чергу як чернігівець, великий ажіотаж у рідному місті напередодні цього історичного матчу?

— Це найбільший ажіотаж навколо футбольного клубу «Чернігів» у нашій історії. Ми це дуже добре відчуваємо в місті. Люди на вулицях підходять, вітаються, бажають успіху.

І навіть ті, хто раніше менше цікавився футболом, після півфіналу почали телефонувати, писати, вітати. Навіть за межами міста — на заправках, у ресторанах — люди підходили й дякували за емоції. Це неймовірна історія.

Я хотів би подякувати всім уболівальникам, які будуть на трибунах. Хотілося б, щоб вони створили атмосферу, яка запам’ятається назавжди. А ми зі свого боку зробимо все можливе, щоб не просто створити конкуренцію київському «Динамо», а якщо вже зайшли у фінал — то намагатися його виграти.

— І останнє: про що мрієте напередодні фіналу?

— Напередодні фіналу можна мріяти тільки про одне — виграти фінал і потрапити в єврокубки.