Захисник київського «Динамо» Тарас Михавко дав велике інтерв’ю YouTube-каналу «Трендець».
Тарас Михавко— Якщо подивитися на твої останні два сезони: з одного боку статистично ти ростеш, про тебе більше говорять, є інтерес від хороших клубів. З іншого — були автоголи, помилки, неоднозначні моменти. Як ти це оцінюєш?
— Ну, в перший сезон, коли я грав, були і помилки, і автоголи, і багато різних моментів, але ми жодного разу не програли. І ті помилки, можна сказати, перекривались грою, яку ми показували протягом сезону.
А цей чемпіонат для мене, з одного боку, я почав дорослішати, більше грати, набивати статистику — голи, передачі, епізоди. Але командно ми багато пропускали. І цей сезон, як на мене, можна просто викреслити. Це провал. Четверте місце — це взагалі не те, що має бути в «Динамо». «Динамо» і «Шахтар» мають боротися до останнього туру і за чемпіонат, і за кубок.
— Четверте місце для «Динамо» — це катастрофа?
— Так, для такої команди — це катастрофа. «Динамо» завжди має бути або першим, або другим. І от зараз навіть третє місце — це вже треба дуже постаратись. Є команди, які сильно інвестують — «Полісся», «Металіст 1925», ЛНЗ. У них хороші гравці, не скажу, що слабші за нас.
У нас ставка більше на своїх вихованців — і це дуже класно. Але якщо дивитися по результатах, особливо в єврокубках і чемпіонаті, є регрес. Немає підсилення. Молоді мають прогресувати одночасно, але без якісного підсилення важко.
— Чи відчувається, що «Динамо» вже не має тієї сили, як раніше?
— Так, десь це відчувається. Раніше було відчуття, що це або перше, або друге місце. Зараз уже не так. Конкуренція вирівнялась.
— У чому головна проблема розвитку молодих гравців у «Динамо»?
— Є циклічність. Є гравці, від яких чекають росту, але вони можуть або піти, або не отримати стабільності. Хтось не реалізується до кінця. І виходить так, що постійно або молоді, або знову молоді. І немає балансу досвіду і підсилення.
— Як ти ставишся до того, що тебе пов’язують із європейськими клубами — «Марсель», «Порту», «Тоттенгем»?
— Звичайно, коли виходять новини, ти це бачиш і думаєш про це. Це нормально. Але я собі кажу: поки я тут, я маю грати і показувати рівень тут. А якщо колись піду — то треба бути готовим. А не просто думати про це.
— Чи впливають трансферні чутки?
— Трохи впливають, звичайно. Але я стараюсь себе переключати. Бо треба доводити тут. Ніхто точно не знає, що буде через місяць-два.
— Як виглядає для тебе наступний крок у кар’єрі?
— Це залежить від багатьох факторів. Має бути пропозиція, інтерес клубу, позиція «Динамо». Якщо все сходиться — тоді є варіант переходу. Якщо ні — працюю далі тут.
— У яку суму, як ти думаєш, тебе оцінює «Динамо»?
— Не знаю. Є чутки, що там 15-20 мільйонів, але я не знаю, звідки це береться. Це не від мене залежить. Мені головне — грати. А суми — це вже інше.
— Чи не лякають такі суми?
— Не те щоб лякають, просто ти це не уявляєш. Три роки тому я грав у «Львові» і боровся за виживання. А зараз говорять про такі гроші… Але потім розумієш: якщо такі суми — значить, маєш відповідати рівню.
— Як ти ставишся до порівнянь із Забарним?
— Часто чую. Але я думаю, мені ще рости і рости. Він зараз для мене найкращий захисник в Україні. Я не можу себе з ним порівнювати.
— Чому ти поки не став стабільним гравцем збірної?
— Я не думаю, що це несправедливо. Якщо я буду стабільно грати на високому рівні, тоді буду в збірній. Зараз є сильніші. Це нормально. Все залежить від мене.
— Як ти не зловив зіркову хворобу після швидкого прогресу?
— Я просто нормально до цього ставлюсь. У команді старші можуть підколоти, але я не накручував себе через рейтинги чи відзнаки. Це приємно, але не більше.
— Чи був момент, який міг змінити твою кар’єру?
— Так, у «Львові» я двічі ламав руку. Перший раз вийшов на тренування — знову зламав. Я тоді реально подумав, що якщо ще раз — можливо, треба щось змінювати.
— Ти відчуваєш, що фізична сила — це з дитинства, з села?
— Можливо так. Я допомагав вдома, носив воду, дрова. Може це і дало базу.
— Хто був найскладнішим нападником проти якого ти грав?
— Напевно Осімхен. Це був матч із «Галатасараєм». Я відчув, що з ним треба грати максимально обережно, бо будь-яка помилка — і він карає.
— Топ-3 нападники УПЛ?
— Будківський — дуже розумний, добре грає головою. Траоре — сильний корпус, робота з м’ячем. І Ванат, хоч я не грав проти нього — дуже швидкий, різкий, мобільний.
— Чому в тебе мало соцмереж?
— Я з села, і в нас це не було звичкою. Я не роблю з цього ціль. Просто так є.
— Чи був момент, коли ти зрозумів, що твоє підписання в «Динамо» — це шанс?
— Так. Коли мене запросили в «Динамо», я зрозумів, що або зацеплюсь, або ні. І мені трохи пощастило — був шанс у першій команді, тренування з Луческу, збори.
— Чи правда, що ти міг опинитися в «Русі»?
— Було по-іншому. Я був на перегляді, тренувався, але вирішив дограти за «Львів». А потім вже склалося так, що опинився в «Динамо».
— Що для тебе означає приїзд у рідний Доброгостів?
— Це дуже важливо. Я там набираюсь енергії. Після села завжди повертаюсь у Київ і думаю, що треба працювати ще більше.
— Чи допомагав ти своїй рідній команді в селі?
— Так, купував форму. Бо знаю, як це — коли немає грошей і не вистачає навіть екіпірування. Я це проходив.
— Чи думаєш ти, що твій шлях — це багато в чому випадок?
— Так, десь так і є. Багато обставин співпало, і десь мені пощастило.
— Що стало ключовим у переході зі «Львова» до «Динамо»?
— Коли почався інтерес «Динамо», я зрозумів, що це шанс. І коли мене взяли на збори, я вже почав думати, що можу зачепитися.
— Що дає тобі повернення в село?
— Це дає розуміння, звідки ти. І коли повертаєшся в Київ — ти розумієш, що іншого варіанту, крім як працювати, немає.
Дмитро Поворознюк
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
