Колишній тренер «Карпат», «Чорноморця», «Львова» і ЛНЗ Олег Дулуб поділився думками про роботу Андреа Мальдери в національній збірній України після недограного матчу з Данією.
Олег Дулуб (фото: fc-lnz.com)— Олеже Анатолійовичу, після інциденту з Крістіаном Еріксеном в матчі виникла пауза, після чого було ухвалене рішення про дострокове завершення поєдинку. Це був єдиний правильний спосіб завершити гру, чи ви бачили якісь інші варіанти?
— Я одразу згадав матч Данії з фінами на Євро-2020, коли Еріксену стало зле. Тоді гру після довгої паузи вирішили продовжити. Але виглядало це, відверто кажучи, не зовсім нормально. Коли людині щойно було настільки погано, її ледве привели до тями, а всім кажуть: «Давайте грати у футбол». Футбол — це все ж таки про емоції, і здебільшого про позитивні.
Я навіть не одразу зрозумів, що саме сталося в цьому матчі, адже якраз відбувалася наша потрійна заміна. Я трохи відволікся, щоб подивитися, кого саме міняють, і тут розгортаються ці події. На мій погляд, рішення зупинити гру було абсолютно правильним. Життя людини завжди важливіше за будь-який футбольний матч.
— Якщо говорити безпосередньо про футбол, які враження у вас залишила гра збірної України за ті зіграні 60 з гаком хвилин проти Данії?
— Скажу так: залишилося відчуття певної недосказаності. Мене знову здивував стартовий склад. Спочатку я подумав, що це схема 3-5-2, потім здалося, що 3-4-2-1. А коли побачив Забарного на позиції правого захисника… це одразу нагадало матч із Польщею, де на схожій позиції опинився Романчук. Було дуже цікаво поспостерігати, як усе це працюватиме на практиці.
— Я так розумію, під час захисту Україна діяла в чотири оборонці, а в атаці Забарний зміщувався у трійку, тоді як Миколенко забирав на себе всю ліву бровку. Це була своєрідна гібридна схема?
— Думаю, так, це ближче до гібридної асиметричної системи. Але тут справа не просто в цифрах, а в наповненні цих схем гравцями з певними характеристиками. У першому таймі під час захисту взагалі вимальовувалася формація 4-2-4: наша четвірка підіймалася високо проти трійки данців (вони також переходили на трьох центральних під час початку атаки). Нижче розташовувалися ще троє гравців — грали практично «три в три».
А от під час гри в атаку Забарний справді ставав третім центральним захисником. Виникала асиметрія: Циганков діяв справа більше як лінійний, а Миколенко закривав лівий фланг. Як на мене, за такої гри було б логічніше використати Сарапія на позиції правого центрального (там, де грав Забарний), а самого Забарного поставити в центр.
— Тоді б у парі грала звична зв’язка Матвієнко-Забарний.
— Так! А Сарапія можна було б використовувати так само, як Романчука в матчі з поляками. На таких позиціях зазвичай грають флангові захисники, а ні Сарапій, ні Романчук відповідними навичками не володіють.
— Чи дійсно у нас зараз такий серйозний дефіцит правих захисників? Ми знаємо, що Тимчик не в оптимальній формі, Конопля травмований, але Крупського чи Караваєва не викликали. Це кризова позиція, чи Мальдера просто вирішив перевірити резервні варіанти?
— Я б не сказав, що ця позиція є кризовою або викликає серйозні проблеми. Ви самі правильно зазначили: є Караваєв, Тимчик, Конопля, той же Крупський, якого можна було викликати. Рішення щодо виклику завжди приймає головний тренер.
Вибір тактичної системи визначається наявними виконавцями. І в матчі з поляками, і в грі з данцями, коли дивишся на стартовий склад, візуально вимальовувалися три центральні захисники. Адже номінально і Романчук, і Забарний — гравці центру оборони. Класичні флангові захисники у нашому розпорядженні мають інший профайл: Конопля чи Караваєв чудово діють на краях і кутах чужого штрафного під час атак. Ані Забарний, ані Романчук таких атакувальних характеристик не мають.
— Перед цим матчем доводилося чути думки експертів, що Україна та Данія — приблизно рівні за класом команди, хоча данці мають більше міжнародного досвіду. Чи могла ця гра завершитися нічиєю, чи Данія все ж таки суттєво переважала нас?
— Якщо аналізувати відрізок до 44-ї хвилини, то гра йшла під абсолютним контролем Данії. Рахунок цілком міг бути 3:0 або 4:0 на їхню користь. А от проміжок із 44-ї до 48-ї компенсованої хвилини вже пройшов за домінування України.
Це дуже нагадує матч із Польщею, коли ми швидко забили два м’ячі (один зі стандарту, інший після флангового проходу), і поляки опинилися у стані своєрідного нокдауну, не розуміючи, як пропустили на рівному місці. Схожа ситуація сталася і з данцями наприкінці тайму.
Але якщо оцінювати загальний хід гри, то все йшло до того, що Данія могла збільшити свою перевагу, враховуючи величезну кількість створених ними моментів.
— Які у вас загальні враження від перших матчів збірної України під керівництвом Мальдери? Зрозуміло, що робити глобальні висновки зарано, але що цікавого ви для себе відзначили?
— Почнімо з того, щоб зняти всі питання щодо Мальдери. Робота головного тренера національної збірної — це робота менеджера, який має об’єднувати зусилля багатьох спеціалістів: фахівців з оборони, атаки, стандартних положень, аналітиків. Мальдера у штабі Шевченка відповідав саме за аналітику — і це лише одна зі складових роботи тренера. Робота головного менеджера інша: в ній може бути менше рутини, але набагато більше відповідальності.
Оцінювати його роботу лише за двома матчами я б точно не став. Зараз триває своєрідний «цукерково-букетний» період, коли всі в захваті від хорошого результату з Польщею. Але я заради цікавості переглянув останню гру Сергія Реброва з Албанією (1:0). За цифрами Україна там перемогла абсолютно по ділу, хоча загальний емоційний фон тоді був негативним через невихід на чемпіонат світу.
Зараз ситуація зворотна: за статистикою гра з поляками була максимум нічийною, але є результат 2:0, і всі в захваті. Проте я б застеріг від ейфорії, бо від любові до ненависті — лише один крок. Можна бути блискучим аналітиком, але поганим головним менеджером збірної, і навпаки. Ця посада вимагає зовсім іншого набору навичок. Лише час розсудить, чи було правильним рішенням призначати Мальдеру.
— Ви згадали про «цукерково-букетний» період. Зараз в інтерв’ю гравці роблять промовисті заяви, можливо, не до кінця усвідомлюючи сказане. Наприклад, Очеретько на питання про зміни в команді відповів: «Ми почали грати у футбол». Зміна тренерського штабу і токсичний фон, який останнім часом був навколо Реброва — це і є головна причина такого емоційного піднесення, чи є інші фактори?
— Я чув дві тези: «почали грати у футбол» і «з’явилося багато теорії». Звісно, після зміни головного тренера завжди настає короткий період, коли гравці максимально сконцентровані й викладаються на всі 100%. Але це працює лише на короткій дистанції, для тривалої роботи потрібен інший підхід.
Відбулася зміна методик. Я не знаю деталей внутрішньої кухні роботи Сергія Станіславовича чи Андреа Мальдери, але з преси зрозуміло, що певні старі напрацювання гравцям уже просто приїлися. Треба постійно урізноманітнювати тренувальний процес. Зараз футболісти в захваті від атмосфери: зустрічі з уболівальниками, поїздки до військових шпиталів. Але далі настає етап виконання безпосередніх обов’язків на полі. Ось візьмемо перший тайм і те, як ми протистояли фланговим гравцям данців — Доргу та Осулі.
— Нашим гравцям було дуже непросто.
— Так, але це вже питання до інтерпретації гравцями тренерських установок. На правому фланзі Забарний, Очеретько та Циганков грали проти Осули втрьох, аби не пускати його в середину. А тепер згадайте, як ми пропустили перший гол: не допрацьовує опорна зона, Доргу спокійно виходить на зручну позицію і завдає результативного удару. Можна довго казати, що з десяти таких ударів він дев’ять не заб’є, але вистачило того, що він забив свій єдиний.
Тому я і кажу: не можна порівнювати тривалу системну роботу Реброва з тижневим циклом Мальдери. Зараз переважає емоційний фон, який був би абсолютно ідентичним при призначенні будь-якого нового фахівця на цей короткий відрізок.
— За підсумками цих матчів у мене склалося враження, що опорна зона зараз — найбільш сумнівна ланка збірної. Пара Назарина—Очеретько не викликає відчуття тієї надійності, яку свого часу давав один Тарас Степаненко, вигризаючи весь центр. Які ваші враження від гри нашої опорної зони?
— Я з вами погоджуся. І Назарина, і Очеретько — гравці більше оборонного профайлу (можливо, меншою мірою Очеретько, який володіє якісним підключенням з глибини). Наявність двох таких опорників логічніше виглядає при переходах на системи 4-2-3-1 або 3-4-2-1, виходячи з характеристик наявних гравців.
Проблемною є не лише сама опорна зона. Вся гра Данії будувалася за спинами наших центральних захисників, і всі моменти йшли саме через опорну зону. Для позиційного футболу, де важлива наявність гравців у певних точках, трійка Сарапій — Назарина — Очеретько виглядає погано поєднуваною. Коли був Степаненко, він один утворював надійний оборонний трикутник із двома центральними захисниками, що розв’язувало руки хавбекам для гри на атаку.
А зараз, маючи двох опорників, ми бачимо системні проблеми: Назарина не завжди допрацьовує, Судаков теж не завжди опускається. Це створює величезну зону ризику перед Матвієнком — обидва голи зароджувалися саме з цієї зони. Але, судячи з усього, саме цю пару опорників тренерський штаб розглядає як основну, адже товариських матчів до Ліги націй більше не буде.
— Щодо Віктора Циганкова: зараз навколо нього багато трансферних чуток — пишуть про «Трабзонспор», «Аякс», «Еспаньйол». У матчі з Польщею він віддав дві розкішні гольові передачі, граючи під нападником, а з Данією забив гол, діючи на більш звичному правому фланзі. Як ви оціните його виступ і де, на вашу думку, його ефективніше використовувати?
— З моєї точки зору, футболіста треба використовувати там, де він приносить найбільше користі. За підсумками двох матчів Циганков був набагато кориснішим саме у грі з Польщею. Блискуче перехоплення, розкішний асист на Яремчука, потім простріл на Ярмоленка.
Головний козир Віктора — його вибухова швидкість та класна робота лівою ногою. Класичний фланговий (лінійний) гравець має виконувати величезний обсяг бігової роботи «від штанги до штанги» (за профайлом це швидше Тимчик). А позиція «десятки» дозволяє використовувати креатив Циганкова та одночасно випустити на правий фланг Ярмоленка. Щоправда, для цього під ними має діяти надійний гравець оборонного плану. Тут ми повертаємося до варіантів з Романчуком/Забарним на цій позиції.
Більшу частину кар’єри Циганков грав праворуч, це для нього куди звичніше. Але те, скільки користі він приніс на позиції під нападниками, робить це тактичне рішення надзвичайно цікавим і перспективним.
— А як щодо Андрія Ярмоленка? Чи може він ще бути серйозним помічником для збірної, скажімо, у Лізі націй? Він забив Польщі, повернувся після тривалої паузи, наближається до рекордів результативності. Що думаєте про його роль у національній команді?
— По-перше, я б чітко розділяв виступи за клуб і за збірну. У клубі — це щоденна рутинна робота. Збірна — це короткі відрізки, де критично важливими є психологія команди та здорова атмосфера в роздягальні. У цьому плані Ярмоленко — абсолютно незамінна фігура. Він володіє колосальним рівнем майстерності та лідерськими якостями, які йдуть виключно на користь збірній.
Скидати його з рахунків точно не варто. Недарма ж «Динамо» подовжило з ним контракт, і явно не лише за його людські якості, а за професійні. На полі Ярмоленко розв’язує руки гравцям атаки. Це креативник, здатний створити момент з нічого. А його гол полякам, коли він на максимальній швидкості замкнув дальню стійку — повірте, далеко не кожен молодий футболіст туди взагалі добіжить.
— Попереду в нас Ліга націй. Група виглядає доволі рівною: Україна, Грузія, Північна Ірландія та Угорщина. Які перспективи у команди в цьому турнірі ви бачите?
— Група дуже непроста. Кілька років тому я уважно дивився матчі збірної Угорщини під керівництвом Россі — це дуже тактично навчена команда, яка грамотно грає у три центральні захисники. Грузія — це інша історія. Там акцент на яскравих гравців атаки на кшталт Кварацхелії, які здатні самотужки вирішувати долю епізодів. А Північна Ірландія — це типова британська команда, яка завжди вирізняється неймовірними бійцівськими якостями.
Якщо оцінювати загальний потенціал, Україна є одним із фаворитів цієї групи. Але все залежатиме виключно від того, в якому стані — фізичному та емоційному — футболісти підійдуть до конкретних відрізків турніру.
Владислав Лютостанський
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
