Ексзахисник полтавської «Ворскли» Арменд Даллку, який у формі «біло-зелених» провів 11 сезонів поспіль, відреагував на втрату своїм колишнім клубом професійного статусу.
Арменд Даллку— На те, що в останні роки відбувалося у «Ворсклі», я, як її колишній гравець, реагував негативно. Потрібно дивитися на цю ситуацію з урахуванням людських прав, адже у футболіста є робоче місце. Там він працює, годуючи свою сім’ю. Тому неможливо віддаватися на тренуваннях та іграх — і при цьому не мати за свою працю зарплати.
Футболіст, як і кожна людина, яка працює на підприємстві чи будь-де, має регулярно її отримувати. Якщо цього не відбувається, тоді гравцеві навіть не доводиться думати про футбол — у його голові підсвідомо виникають зовсім інші думки: як знайти гроші і як прогодувати свою сім’ю. Зрозуміло, що за таких умов не буде належного результату, та й багато інших проблем матимуть місце.
— Як відреагували, коли дізналися про те, що, вибувши до Другої ліги, «Ворскла» також втратила можливість грати на професійному рівні?
— Відверто кажучи, я спочатку не повірив. Коли переглядав новини й дізнався про це, то відчув легкий шок. Моя дружина на мене подивилася і схвильовано запитала: «Що сталося?». Тому довелося зателефонувати кільком людям, щоб уточнити цю інформацію. Її мені підтвердили.
Якщо чесно, на душі стало дуже важко. Одразу ж думки перенесли мене в ті роки, коли я прийшов до «Ворскли». Перед тим, як перейти до цього клубу, я дуже багато читав про нього. А коли до нього потрапив, то разом з одноклубниками зробили дуже багато для Полтави, «Ворскли» та українського футболу загалом. Ви ж знаєте, що наша «банда» була дуже суворою під керівництвом Миколи Павлова та всіх зацікавлених осіб.
Досі не можу зрозуміти, що зникнення команди з професійного футболу справді могло статися. Це нереально, і це неможливо — щоб такий клуб і таке місто, як Полтава, втратили такий бренд, як «Ворскла». Навіть не можу з цим змиритися.
— Але ж передумови до цього були давно, і, можливо, їх ще встигли відчути й ви?
— Так, я й сам дещо відчув, коли влітку 2016 року залишив «Ворсклу». Коли за два роки до цього не стало президента клубу Олега Бабаєва, ситуація почала погіршуватися. Тому й вирішив: треба піти.
За президентства Бабаєва все було нормально, усі ми були як одне ціле: разом раділи й розчаровувалися, сміялися й плакали. А коли Олега Мейдановича не стало, все було по-іншому. Команда розділилася: хто в один бік, хто в інший. І вже не стало тієї єдності, яка була раніше.
З часом до клубу прийшли інші люди, щоб керувати командою. Тоді в мене й виникло передчуття, що тут буде щось недобре. Скажу більше: я сказав своєму братові Ардіну, який ще залишався у «Ворсклі», що мине ще трохи часу і в клубі багато що зміниться. Він тоді мені не повірив, сказавши: «Як ти можеш так думати, якщо команда в Полтаві гідна?» Я відповів: «Ось побачиш, ти перший будеш „на олівці“». Я поділився з братом думкою, що нові люди, які прийшли до клубу, зроблять так, щоб позбутися групи легіонерів, а на їхнє місце привезти інших гравців. Так і сталося. Звідси й цей результат.
— Чи заборгував вам клуб гроші?
— Ні, переді мною у «Ворскли» немає жодних заборгованостей. Слава Богу, що розрахувалися. Коли я залишав Полтаву, фінансових проблем у клубу ще не було. Вважаю, що за одинадцять років я зробив багато для «Ворскли» та Полтави, тому мені цілком заслужено виплатили все до останньої копійки.
Андрій Писаренко
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
