Головний тренер київського «Динамо» Ігор Костюк виступив на презентації книги «Моє життя — дитячий футбол» Олександра Шпакова, в якого починав займатися футболом:
Ігор Костюк і Олександр Шпаков (фото: t. me/sctr31)Відео виступу опубліковав «Футбольний сектор».
— Для мене ця книга особлива. Сан Санич Шпаков — не просто видатний дитячий тренер, це мій наставник, людина, яка свого часу вплинула на мене як на футболіста і як на людину. Я прийшов до нього хлопчиком, у динамівську школу, а сьогодні маю честь бути головним тренером першої команди «Динамо» (Київ). Тому для мене було принципово і важливо, щоб ця книга з’явилася.
«Динамо» (Київ) — це великий клуб, і одна з головних причин його величі — його школа, академія та його вихованці. Сьогодні значна частина футболістів першої команди — це вихованці динамівської школи. І це не просто статистика, це результат багаторічної системної роботи нашого клубу. Жоден футбольний клуб України не може зрівнятися з «Динамо» за кількістю професійних футболістів, яких виховала його школа і які сьогодні грають на професійному рівні.
Це і є динамівська школа. Але футбольна школа — це не тільки про футболістів. Коли сьогодні зустрічаються випускники Сан Санича, вони часто говорять: багато хто з нас не став професійним футболістом, але ми стали достойними людьми, створили хороші сім’ї, зберегли дружбу, навчилися відповідальності до інших і до своєї справи. І саме в цьому я бачу справжню велич нашого наставника. Шпаков виховував не просто футболістів, він виховував чоловіків.
Сан Санич став одним із уособлень динамівської культури. І я кажу це не як сторонній спостерігач, я кажу це як його учень і хлопець із динамівської школи. Динамівська культура за Шпаковим — це непорушні слова, це відданість справі, яку ти обрав, це робота до сьомого поту, це розуміння, що добре, а що погано, що чесно, а що нечесно, що благородно, а що негідно. І ще один принцип — це повага: повага до себе, до суперника, до наставника, до свого міста і до своєї країни.
Першим, з ким я радився, коли прийняв рішення стати тренером, був Сан Санич. Він багато чому мені допоміг на початку мого тренерського шляху. Я багато років працював із молодими футболістами — у динамівській школі, в академії, потім в Ю-19. І коли наша молодіжна збірна стала чемпіоном світу, вісім гравців у складі цієї команди деякий час працювали зі мною — хтось більше, хтось менше. І сьогодні я особливо добре розумію, наскільки важливо продовжувати цю традицію: виховувати своїх українських хлопців, давати їм можливість вирости у великих футболістів і знайти своє місце в житті.
Сьогодні весь український футбол, як і вся наша країна, переживає непрості часи. Україна проходить через жорстоку війну, є втома, криза, зневіра. Але саме в такі часи особливо важливо триматися за свої цінності. Сильний не той, хто ніколи не падає. Сильний той, хто після падіння знаходить у собі сили для того, щоб піднятися. І після ночі завжди приходить світанок.
Сьогодні ми продовжуємо справу Сан Санича, виховуємо своїх українських хлопців, вчимо їх грати у футбол, перемагати, не боятися відповідальності, а головне — залишатися достойними людьми. Я переконаний: якщо чесно і професійно робити свою справу, якщо не зраджувати своїм принципам, результат обов’язково прийде.
І дуже важливо, що сьогодні в «Динамо» під керівництвом Ігоря та Григорія Суркісів у непрості часи розвивається школа, де виховуються майбутні футболісти клубу. Це важлива частина динамівських традицій та спадкоємності.
Тому книги про наших тренерів — це не просто історія, пам’ять і основа для майбутнього. Сан Санич, «Динамо» вас пам’ятає, і ми обіцяємо вам продовжувати вашу справу.
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
