«Футбол 24» поспілкувався із захисником «Шахтаря» та збірної України U-19 Микитою Калюжним про історичний виступ на юнацькому Євро-2026, драматичний півфінал і головні емоції турніру.
Микита Калюжний (фото: uaf.ua)— Перед Євро збірну України навряд чи хтось називав фаворитом групи. Чи відчували, що вас недооцінюють? Наскільки це додавало мотивації довести, що ця команда здатна на більше?
— Не можу сказати, що ми сильно відчували недооцінку. Але точно додавало мотивації показати всім, на що ми справді здатні.
— Ви обіграли Хорватію, Сербію та Італію — збірні, які традиційно вважаються одними з найсильніших у Європі. У чому, на твою думку, був головний секрет цієї команди? Завдяки чому вдалося зробити те, у що перед турніром мало хто вірив?
— Ігрова дисципліна. Ми чітко виконували все, що вимагав тренерський штаб. Саме тренерські ідеї та наша самовіддача допомогли досягти такого результату.
— Для тебе Євро розпочалося ідеально: дебютний гол за збірну U-19 уже в першому матчі, та ще й переможному. Що тоді відчув?
— Так, Євро я розпочав із гола. Але найголовніше, що ми перемогли в першому матчі. Відчув неймовірні емоції, адже завжди хотів грати на такому рівні. Усвідомлення прийшло не одразу, але думки про те, що ми можемо зайти дуже далеко, були.
— Після двох матчів, у яких ви першими пропустили, але зрештою перемогли, не було жартів у команді на кшталт: «Може, нам навіть краще пропускати першими?»
— Ні, нічого такого не було.
— Якщо відкласти результат убік, який матч цього Євро став для тебе найважчим?
— Для мене найважчим був матч проти Німеччини. Було дуже важко і фізично, і психологічно, тому що це був поєдинок за вихід у фінал.
— З кожним матчем на трибунах ставало дедалі більше українських уболівальників. Чи відчували, що разом із вашими перемогами дедалі більше людей починали вірити в цю команду? Можливо, було навіть трохи образливо, що на старті турніру ця підтримка була значно скромнішою?
— Так, підтримка була неймовірною. Ні, образливо не було. Ми просто грали для всієї країни.
— З боку помітно, наскільки згуртованою була команда: постійні підказки, підтримка одне одного, щирі емоції тренерського штабу. Що скажеш?
— Атмосфера в команді була неймовірною, колектив — чудовий. Вважаю, саме ця атмосфера допомогла нам дійти так далеко.
— У півфіналі саме після твоєї результативної передачі Україна відкрила рахунок. Чи промайнула думка, що фінал уже зовсім близько?
— Думки були, що ми ще зможемо забити, але, на жаль, не вийшло. Про фінал тоді не думав, бо всі думки були тільки про цю гру.
— Футбол буває дуже жорстоким: ти віддав асист, команда першою забила, але до фіналу не дійшла. Чи зміг ти після фінального свистка взагалі порадіти своєму асисту?
— Такий матч дуже складно прийняти, тому що ми програли. Після фінального свистка не було жодних емоцій, і про свій асист я взагалі не думав.
— Навіть після другого пропущеного м’яча команда не припинила атакувати й створила ще кілька хороших моментів. Чого, на твою думку, все ж не вистачило, щоб перевести гру бодай в овертайм?
— Думаю, нам просто не вистачило стовідсоткового моменту, щоб забити.
— Основний час завершився внічию, але Німеччина вирвала перемогу вже в компенсований час, коли до овертайму залишалися лічені хвилини. Наскільки болісною стала саме така розв’язка? І як вважаєш, якби вдалося втримати рахунок, чи вистачило б команді фізичних та емоційних сил на додатковий час?
— Звісно, дуже боляче пропускати в компенсований час. Було дуже прикро. Думаю, якби перевели гру в овертайм, ми б зробили все, щоб перемогти.
— Взагалі на цьому Євро вийшла цікава закономірність: проти Хорватії та Сербії ви першими пропускали, але знаходили сили перевернути гру. З Італією вже самі відкрили рахунок і втримали перемогу. А в півфіналі проти Німеччини сценарій ніби повторився навпаки — вже суперник після вашого гола зміг переламати хід матчу.
— Це футбол. Кожен матч складається по-різному.
— Коли емоції вже трохи вщухли, чи є відчуття, що ця збірна реалізувала свій максимум?
— Вважаю, що ні. Попереду ще чемпіонат світу, і сподіваюся, там ми покажемо свій максимум.
— Як думаєш, через кілька років ця збірна U-19 більше згадуватиме цей турнір із гордістю чи все ж із думкою про той один крок, якого не вистачило до фіналу?
— Думаю, вся команда запам’ятає цей турнір тільки з позитивного боку.
— Наостанок: чи дивився фінал між Іспанією та Німеччиною? За кого вболівав?
— Так, дивився. Вболівав за Іспанію.
Катерина Бондаренко
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
