Колишній тренер київського «Динамо» та збірної України Олексій Михайличенко розповів в інтерв’ю Олександрові Гливинському, як йому фатально не щастило з чемпіонатами світу.
Олексій Михайличенко— Так сталося у вашій кар’єрі, що вам якось тотально не щастило саме з чемпіонатами світу. У 1990 році, коли ви були в чудовій формі, сталася травма плеча в товариському матчі. Це було буквально за кілька днів до чемпіонату світу?
— Так. Це була остання контрольна гра. Залишалося п’ять хвилин до кінця… Ну і потім, на жаль…
— Так само не вдалося і вже як тренеру. Хоча теж усе було близько. Чомусь із чемпіонатами світу у вас склалося таке тотальне невезіння. Як ви це оцінюєте?
— Так написано, що ж зробиш. У кожної людини, у кожного футболіста, у кожного політика, бізнесмена є своя доля. Така доля. Я трохи скаржуся, але, мабуть, сидять люди й кажуть: «Йому мало двох чемпіонатів Європи й Олімпійських ігор». (Сміється.) Так, мені тоді було мало. Але треба нормально до цього ставитися. Мабуть, немає людини, яка пройшла свій шлях, стовідсотково все зігравши так, як хотіла. Завжди є якісь нюанси, невдалий рух, невдалі матчі. Мені здається, це доля. У кожної людини вона своя.
— Але ж були й ті знакові матчі, зокрема на чемпіонаті Європи. Якщо згадати фінал 1988 року: у групі ви перемогли Нідерланди, потім були всі інші матчі, чудовий півфінал з італійцями. Але у фіналі, зрозуміло, голландці були фаворитами. Як гадаєте, чи міг той матч скластися інакше?
— Він повинен був скластися інакше. Я ще раз кажу про парадокси футболу. Якщо брати першу гру в групі, то голландці грали набагато краще. Ми діяли від оборони, у нас була своя стратегія, але за ходом гри вони виглядали сильніше. А у фіналі все було навпаки. Ми, на мій погляд, грали краще й повинні були перемагати, але не реалізували свої моменти. Ось це футбольний парадокс, який існує вже дуже давно.
— І Олега Кузнєцова тоді не вистачило. Він же був дискваліфікований саме на фінал.
— Теж доля. Чому саме йому дали ту жовту картку? Таке буває.
— А потім, через роки, у вас було своєрідне дежавю вже на посаді головного тренера молодіжної збірної. У групі теж обіграли Нідерланди, а у фіналі програли.
— Так, один в один. Я тоді пам’ятаю, стоїмо перед хлопцями разом із Геннадієм Литовченком. Кажу: «Хлопці, у нас уже срібло є. Давайте щось поміняємо». (Сміється.) Але не змогли.
— Так, тоді ван Бастен, потім Хунтелар… Постійно в голландців знаходився хтось такий.
— Бачите, їм із нами десь щастило. Зате їм завжди не щастило з німцями чи у фіналах чемпіонатів світу. Потім не пощастило й з Іспанією у 2010 році. Ну, це життя…
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 29
Загрузка комментариев
