Колишній захисник «Полісся» Данило Бескоровайний, який днями перейшов до польської «Лехії», розповів про переведення в дубль житомирського клубу, амбіції зі своєю новою командою та зірваний трансфер до Серії А.
Данило Бескорований (в центрі)«Хочу допомогти Лехії повернутися до Екстракляси»
— Даниле, почнімо з вашого переходу до «Лехії». Як виник цей варіант і що переконало вас прийняти пропозицію клубу?
— Варіант із «Лехією» з’явився дуже вчасно, адже я хотів ще раз перевірити свої сили в Європі. Знаю, що цей клуб має велику історію. Я поспілкувався з тренером, і ми обговорили амбітні цілі команди. Це стало важливим чинником під час вибору наступного кроку. Футбольна кар’єра дуже коротка, тому такими можливостями потрібно користуватися й давати результат.
— Ви приєдналися до «Лехії» у непростий момент: після чотирьох турів команда має лише одне очко й дев’ять пропущених м’ячів. Чи дав головний тренер команди Владислав Лупашко зрозуміти, що розраховує на вас як на лідера оборони?
— Так, я розумію ситуацію. Команда дуже молода, і я тут найстарший гравець. До того ж на клуб накладали трансферний бан, через що перші два матчі не могли заявляти новачків. Це питання вже вирішено. Очікується підсилення складу. Коли вилітаєш із вищого дивізіону, завжди важко — доводиться все будувати з нуля. Частина гравців не хотіла залишатися в першій лізі, тож тепер їх продають.
Стратегія «Лехії» — розвивати молодь під подальший продаж, і мені цікаво стати частиною цього проєкту. Усвідомлюю, що від мене вимагають надійності тут і зараз. Головне — якнайшвидше набрати кондиції.
— «Лехія» вже помітно українізована: тут грає кілька наших легіонерів, а команду очолює український фахівець. Радилися з кимось перед трансфером? Що хлопці розповідали про клуб та місто?
— Я розмовляв із хлопцями, і всі відгукувалися виключно позитивно. Це стало ще одним аргументом на користь переходу. Наразі польський елітний дивізіон входить до топ-10 у світі, тому хочеться знову випробувати себе на такому рівні й допомогти команді повернутися до Екстракляси. У Гданську чудова футбольна інфраструктура, а на стадіон приходить багато вболівальників.
— Наскільки важливу роль у вашому переході відіграв Владислав Лупашко? Ви були знайомі раніше чи вперше серйозно поспілкувалися перед трансфером?
— Фактично це було наше перше знайомство. Тренер пояснив, які завдання ставить переді мною та чого очікує. Після цього я зрозумів, як він бачить мою роль. У польському чемпіонаті більше силової боротьби, і такий стиль мені підходить. Водночас Лупашко сказав, що допоможе мені додати в грі з м’ячем. Раніше від мене не завжди багато вимагали в цьому аспекті — частіше просили діяти простіше.
«Хочеш — їдь, не хочеш — не їдь»
— А тепер про «Полісся». Взимку, переходячи на правах оренди до «Сумгаїта», ви говорили, що влітку повернетеся й тоді все вирішиться. Ви повернулися, але зрештою залишили житомирський клуб. Коли зрозуміли, що вашої історії там більше не буде?
— Я досі не розумію, чому мені не дали бодай найменшого шансу після оренди. Розраховував хоча б поїхати на міжсезонку, щоб тренерський штаб перевірив в ділі. Тим паче, у «Поліссі» тоді вистачало травмованих. До Азербайджану я вирушав саме з метою набрати ігровий ритм і повернутися сильнішим. Керівництво клубу стежило за моїми виступами й запевняло, що їм подобається моя гра.
Проте коли я приїхав на базу, першим, кого зустрів, був Олександр Хацкевич. Він одразу приголомшив новиною про те, що клуб переводить мене в дубль. Таке рішення стало несподіванкою, тому я пішов поговорити з головним тренером, Русланом Ротанем. Він сказав, що не розраховує на мене, бо має трьох центральних захисників — Чоботенка, Сарапія та Краснічі. Коли запитав про збори, почув: «Хочеш — їдь, не хочеш — не їдь».
Я мав чинний контракт, тому як професіонал продовжував виконувати свою роботу. За час виступів в Азербайджані моя трансферна вартість зросла на 200 тисяч євро.
«У списках на збори мене немає — я залишаюся з дублем»
— Попри цю розмову, ви ще певний час тренувалися з основою. Це залишало бодай якусь надію?
— Я тренувався з основою тільки тому, що у них узагалі не залишилося гравців на цій позиції: Чоботенко та Віалле відновлювалися після травм, а Сарапій і Краснічі поїхали до своїх національних збірних. Фактично їм просто бракувало людей для тренувального процесу. Коли відчуваєш таке ставлення, то чудово розумієш реальний стан речей.
Остаточну крапку поставили 19-го числа, перед двосторонкою. Я підійшов до помічника Руслана Ротаня — Євгенія Греся — й прямо запитав, чи поїду на збори. Він відповів, що в списках мене немає і що я залишаюсь з дублем. Я поважаю рішення клубу, але одного збагнути не можу: чому не дати гравцеві шансу показати себе бодай на зборах, а вже потім вирішувати долю? Мене ж просто відрізали одразу.
— «Полісся» вже третій сезон поспіль не може пробитися до основного етапу Ліги конференцій. Торік команду зупинила «Фіорентина», цього літа — «Копенгаген». Чого, на вашу думку, житомирянам поки бракує в єврокубках?
— У протистоянні з «фіалками» першу зустріч ми програли 0:3 — і, скажу відверто, цілком заслужено, хоча й мали свої моменти. У матчі-відповіді повели 2:0, але після гола в наші ворота втратили концентрацію. Усі розуміли, наскільки складно буде ліквідувати відставання за сумою двох ігор. До команди щойно прийшов новий тренерський штаб, однак ми швидко зрозуміли його вимоги. Та й жереб у вирішальному раунді був максимально складним.
«Копенгаген» нині, можливо, переживає не найкращий період, але залишається клубом високого рівня. Полісся гідно виглядало в обох зустрічах, проте в ключових епізодах трохи не пощастило. Водночас між європейським та українським футболом є принципова різниця — інтенсивність. Навіть зараз у Польщі бачу: тут грають відкрито. Ніхто не закривається. Завершуєш атаку — і за кілька секунд уже мусиш оборонятися. В УПЛ такого темпу бракує, і це одна з головних проблем наших клубів на міжнародній арені.
«З першої ліги Польщі привернути увагу збірної буде важче»
— У 2019 році саме в Польщі ви стали чемпіоном світу U-20. Тоді вами цікавився «Лаціо», а Олександр Петраков пророкував шанс у національній команді. Зараз вам 27 років. Чи досі тримаєте в голові мрію про головну збірну України, чи після всіх травм уже дивитеся на кар’єру реалістичніше?
— Звісно, тримаю цю мрію. Я максимальний патріот своєї країни і після кар’єри не хотів би жити ніде, окрім України. Особливо люблю рідний Кривий Ріг. Хоч дехто й каже, що місто роками не розвивається, вірю в нього й сподіваюся, що коли закінчиться війна, все зміниться на краще.
Що стосується збірної, розумію, що з першої ліги Польщі привернути увагу важче. Але коли «Лехія» повернеться до Екстракляси, я впевнений, що зможу продемонструвати свій найкращий футбол. Зараз до національної команди може потрапити кожен — усе залежить від того, як ти проявляєш себе на полі.
— А щодо «Лаціо» — це справді було реально чи це лише красиві чутки?
— Це стовідсоткова правда: трансфер був цілком можливим. Але виникла проблема через ліміт: у Серії А можна було підписати лише двох легіонерів без європейського паспорта на сезон. Лаціо тоді обрав нападника. План італійців був такий: я тренуюся з першою командою під керівництвом Сімоне Індзагі, але паралельно отримую ігрову практику за «Лаціо Б». Це потрібно було, щоб я якнайшвидше адаптувався до італійського футболу та вивчив мову.
Роман Придиба
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
