Український тренер молдовського «Зімбру» Олександр Поклонський дав велике інтерв’ю Moldfootball.
Олександр Поклонський
— У першій половині 2000-х років ви двічі здобували бронзові медалі чемпіонату України з дніпропетровським «Дніпром», пропускаючи вперед лише грандів — київське «Динамо» та донецький «Шахтар». У тому «Дніпрі» ви грали разом із Русолом, Єзерським, Ротанем, Шелаєвим, Назаренком — футболістами, які 2006 року склали кістяк збірної України і дійшли до чвертьфіналу чемпіонату світу. Як це — грати з такими майстрами?
— Коли вони до нас тільки прийшли, їм до майстрів було ще далеченько. Усі були ноунеймами, як зараз модно казати. Ротань і Назаренко прийшли зовсім молодими й зеленими хлопцями з дубля. Той же Назаренко не одразу виріс у такого гравця, яким він був у збірній. Спочатку він був дуже худий, йому бракувало маси, наш Гонца зараз легко виграв би в нього конкуренцію у складі (усміхається).
— Також у складі того «Дніпра» був молдовський нападник Саша Попович, з яким ви перетиналися. Виходить, він на тлі того складу зі своїм досвідом був зіркою, адже до цього навіть у Бундеслізі встиг пограти за «Дуйсбург»?
— Так, у нас було два нападники — Саня Попович і Олег Венглинський. Попович наклепав на зборах голів п’ять шикарних. Починаємо чемпіонат, а наші тренери Кучеревський і Тищенко ставлять до складу Венглинського. Він не забиває в першій грі, у другій, у третій — а його все одно випускають в основі. І так матчів 7-8 минає в нього без голів, а йому все одно довіряли. Ми дивувалися, чому Поп не грає. Але потім Венглинський роззабивався і як почав штампувати голи, що ми закінчили на 3-му місці з бронзою.
— Ви знаєте, що Попович не завершив свою кар’єру і досі грає?
— Та ну, ти жартуєш? Йому скільки вже років?
— Наступного року буде 50! Але він бігає в нашій Лізі 1, і не просто бігає, а ще й забиває. Минулого року навіть був серед найкращих бомбардирів…
— Нічого собі. Він по-хорошому божевільний, якщо ще продовжує в такому віці грати, нехай і в другій лізі.
— Після «Дніпра» ви грали в «Кривбасі» разом з одним із найкращих молдовських півзахисників Сергієм Єпуряну. На відміну від більшості футболістів того часу з пострадянського простору, він не пив, не курив. Плюс у нього був футбольний інтелект. У вас є пояснення, чому в нього не до кінця склалася кар’єра?
— Так, із Сірим ми бачилися і зустрічалися нещодавно в Кишиневі. Дуже розумний і креативний футболіст був. Травми та проблеми зі здоров’ям завадили йому реалізувати весь його потенціал.
— До речі, Єпуряну теж минулого сезону ще грав і виходив на поле в нашій другій лізі. Може, покличете його і Поповича на базу на перегляд?
— Таких футболістів, як Серьога Єпуряну та Саня Попович, я готовий запросити на базу «Зімбру» і без перегляду (усміхається).
— У Казахстані, вже будучи тренером, ви працювали з молдовським нападником Солодовниковим. Як він вам?
— Непоганий футболіст, такий таранний нападник, добре пресингує. Він би й тут, у «Зімбру», нам знадобився і не загубився б.
— Будучи тренером «Дніпра», ви працювали з багатьма українськими футболістами, які дійшли до найвищого європейського рівня. Я хочу поговорити про найтоповіших. Перший у моєму списку — Артем Довбик. Тоді можна було припустити, що він стане найкращим бомбардиром іспанської Прімери?
— Те, що він стане найкращим бомбардиром чемпіонату Іспанії, звісно, ні. Артем приїхав до нас розібраним, але в нього були хороші ігрові якості: швидкість, фізична міць. Але роботи було дуже багато.
— Ви знаєте, що до цього він був у Бєльцях, але не проходив навіть близько в основний склад і не котирувався в чемпіонаті Молдови?
— Так, знаю. Але ми повірили в нього, бо в нього було величезне бажання працювати і прогресувати. Плюс хороші фізичні дані. Коли данський «Мідтьюлланд» купив Довбика — це був унікальний випадок. Ми продали гравця у вищу лігу чемпіонату Данії з третьої за статусом ліги України. До цього таке здавалося неможливим.
— Коли Довбик забив переможний гол Швеції на Євро-2021 і вивів збірну України U-21 до чвертьфіналу турніру, що ви відчували?
— Радість за свою країну і збірну. Звісно, було приємно і за Артема, він довів, що ми не дарма працювали з ним і повірили в нього.
— Він міг прогресувати далі у самого Сімеоне, але обрав американські гроші інвесторів «Роми», які запропонували більше. На ваш погляд, чи не було помилкою з його боку перейти з «Жирони» до «Роми», а не до «Атлетіко» Мадрид? Чи спілкуєтеся ви зараз із Довбиком?
— В Інстаграмі я фоловлю його, можу лайкнути відео голів, які він викладає. Якщо я напишу йому, Артем відповість за можливості. Що стосується переходу, не все залежить тільки від самого футболіста. Трансфер до «Атлетіко» не відбувся не з його вини. Там же є ще агенти, керівництво клубів, той самий брат Гвардіоли, який керує «Жироною». У кожного свої інтереси.
— Переходимо до номера два в моєму списку — воротар збірної України Андрій Лунін, який через сезон після роботи з вами опинився в мадридському «Реалі». Коли ви з ним працювали, могли припустити, що вирощуєте майбутнього переможця Ліги чемпіонів?
— Прямо щоб переможця Ліги чемпіонів, звісно, не думав. Але вже тоді було видно, що Андрій далеко піде і його шанси заграти в клубі чемпіонату топ-4 дуже хороші. Лунін свій перший сезон у дорослому футболі почав у мене, і я в ньому не помилився. Довірив йому місце у складі «Дніпра», попри молодість, і він не підвів. А вже через рік, транзитом через «Зорю», він підписав контракт із мадридським «Реалом».
— Як це було видно, що він стане топовим футболістом?
— Ми забрали його з Харкова, де він був у юнацькій школі. І коли Андрій до нас приїхав, він одразу показав свою впевненість, яка передавалася і захисникам. Окрім цього, у нього була дуже важлива якість для воротаря — відхідливість. Хороших воротарів багато. Але є така категорія, яка, якщо ловить кураж, то все тягне. Але варто пропустити якийсь випадковий гол або один раз грубо помилитися, то вони починають плисти. Лунін же грав так, наче нічого й не сталося, коли йому забивали. Забили, програємо, помилився — але він це одразу викидав із голови і продовжував почуватися так, ніби рахунок 0:0.
— Коли ваш колишній підопічний витягнув «Реал» у фінал Ліги чемпіонів і зупинив спочатку потужний «Манчестер Сіті» Гвардіоли, вигравши серію пенальті, а потім мюнхенську «Баварію», але при цьому на фінальний матч із «Боруссією» його не поставили. Як після такого не розчаруватися і не впасти в депресію?
— Ну так там же є ще Куртуа.
— Ви особисто з Луніним спілкувалися і обговорювали цю тему?
— Ні.
— Чому?
— Бо він — воротар (усміхається). А з воротарями я не спілкуюся так тісно. Воротарі працюють окремо з тренерами воротарів. От вони між собою і спілкуються частіше і душевно ближче. У них свій світ або своя спільнота.
— Третій у моєму списку — півзахисник Єгор Ярмолюк, який грає в найсильнішому чемпіонаті планети — АПЛ. Він настільки хороший, що його клуб «Брентфорд» підписав із ним контракт на 6 років?
— Єгору, на відміну від того ж Довбика, не довелося пробиватися через низи, другі ліги і так далі. Він уже в 16 років дебютував у чемпіонаті України. Його талант було видно від самого початку. У випадку з Ярмолюком важливо було не впіймати зіркову хворобу, щоб йому не зірвало дах від грошей у такому віці. Скільки було таких футболістів, які рано починали запалювати на полі, отримували за це одразу хороші фінанси і вже запалювали поза полем, після чого губилися.
— Ярмолюк настільки талановитий, що потрапив туди?
— Справа не лише в таланті. Скажімо так, він не експлуатував свій талант. Є талановиті молоді гравці, які розуміють це і починають виїжджати лише за рахунок свого таланту. При цьому вони не працюють, не викладаються, не прогресують, бо їм вистачає того, що дала природа. Але з часом на одному лише таланті далеко не заїдеш у сучасному футболі. Ярмолюк це зрозумів і багато працював, розвиваючи й інші свої якості, окрім того, що йому було дано від початку. Тому він зараз в АПЛ.
— Кого ще можете виокремити з ваших підопічних, окрім цих трьох?
— Я працював у структурі «Дніпра» 10 років. Тренував дубль, молодіжку, основну команду, U-17, U-19. Перелічувати гравців можна довго. Влад Супряга після нас поїхав до київського «Динамо», а потім до Серії А, у «Сампдорію». Сеня Батагов зараз у турецькій лізі грає за «Трабзонспор». Саша Назаренко перейшов у «Полісся» і доріс до першої збірної України. Єгор Назарина — у донецькому «Шахтарі» і теж викликається до збірної. Валик Рубчинський два останні роки грав у київському «Динамо».
— У вас немає внутрішнього відчуття досади, що гравці, яких ви розкрили, зараз приносять чемпіонства, кубки і медалі іншим тренерам, а у вас самого немає титулів на дорослому рівні?
— Таке футбольне життя. Бензема і Роналду теж приносили перемоги в Лізі чемпіонів Анчелотті, але я не думаю, що тренери, які працювали з ними на початку їхніх кар’єр, не радіють успіхам своїх колишніх футболістів. Мені приємно, що Довбик, Лунін, Ярмолюк та інші хлопці, з якими я працював, дійшли до високого рівня. У цьому є і якась частина моєї роботи, значить, я працював із ними не дарма. Це і показник того, що я теж можу щось дати футболістам, нехай і на початковому етапі їхніх кар’єр. Але ти маєш рацію. Час і мені не лише розкривати футболістів, а й виграти якийсь титул. Для цього я і прийшов у «Зімбру» (усміхається).
— Перейдемо до бліцу. Можете відповідати коротко. Найкращі партнери, з якими ви грали коли-небудь в одній команді?
— У молодіжній збірній України — Шовковський і Ващук. Але на перше місце поставлю Сашу Рикуна з «Дніпра». Такі таланти, як він, народжуються, напевно, раз на 20 років. Він феноменально бачив поле.
— Будучи захисником, проти кого з атакувальних гравців було найважче грати?
— У 90-х — пара нападників Шевченко — Ребров із київського «Динамо». У 2000-х — бразильці «Шахтаря»: Брандао, Фернандіньйо, Матузалем.
— Проти кого було найважче грати в міжнародних матчах?
— Пара нападників Нуно Гомеш — Енріко К’єза. Це було в матчах Кубка УЄФА за «Дніпро» проти «Фіорентини». К’єза тоді нас і вбив: забив сам із паса Гомеша і віддав гольову. Ми програли 1:2.
— Найпам’ятніший матч у кар’єрі?
— Ці ж ігри проти «Фіорентини». У місті ажіотаж відчувався за кілька тижнів до матчу, стадіон забитий ущент. Я ще капітаном був, виводив команду, обмінявся вимпелами з Анджело Ді Лівіо. Дивишся їхній склад, там окрім Ді Лівіо і Предраг Міятович, який за кілька років до цього забив переможний гол за «Реал» у фіналі Ліги чемпіонів, і Аморозо, і Гонсалес, і Нуно Гомеш, і К’єза. Вдома ми зіграли з ними 0:0, але на виїзді програли в один м’яч — 1:2.
— Хто вам ближчий як тренер — Анчелотті чи Гвардіола?
— Точно не Гвардіола. Я не люблю, коли з футболу роблять математику чи шахи, намагаючись розписати кожен хід кожного гравця наперед.
— Як ви ставитеся до популярної в наш час просунутої статистики й аналітики?
— Нормально ставлюся, але з обережністю. Знаю, що є такі команди, де тренер-аналітик навіть вважається важливішим, ніж головний тренер, і всім керує. Але це вже перебір.
— Від кого з тренерів, у яких ви грали, ви застосовуєте найбільше навичок уже у своїй тренерській кар’єрі?
— Я закінчив грати 17 років тому. Відтоді футбол настільки змінився, що все, чого нас учили до цього, вже не працює. Навіть те, що було ще актуальним роки три тому, вже не надто ефективне зараз. Була епоха тіки-таки, потім прийшов пресинг, потім контрпресинг, зараз тренд на вертикальний футбол. Коли грав я, не було нічого такого, як зараз: жодної аналітики, показників xG, вимірювання пресингу PPDA і так далі. Зараз будь-кому потрібно вчитися і вдосконалюватися ледь не щодня.
— Як вам надійшла пропозиція очолити «Зімбру»?
— Мені зателефонував Еміль і запропонував розглянути пропозицію «Зімбру». І оскільки я з ним уже до цього спілкувався, він мені допомагав у Казахстані, я подумав якийсь час і вирішив, що вона цікава насамперед у спортивному плані. Що тут можна досягти чогось і зробити команду хорошого рівня з тими футболістами, які тут є. Тим більше тут є молоді футболісти і молдовські футболісти.
Тому вирішив прийняти цю пропозицію, але це було вже після того, як минулий тренерський штаб завершив роботу.
— Тобто цікаво в тому плані, що можна зачепитися за медалі, за Кубок? Ви до цього працювали в Казахстані, Киргизстані, там хороші зарплати. Виходить, ви впали в грошах.
— Звісно, у деяких клубах, де я раніше був, цифри на порядок вищі. Але в спортивному плані було привабливо.
— А скільки матчів «Зімбру» ви подивилися?
— Я не скажу, що багато дивився, але кілька матчів я подивився.
— Коли ви сюди приїхали, у багатьох гравців «Зімбру» закінчувалися контракти. Було незрозуміло, хто продовжує, хто залишається. Минулого року була одна команда, а зараз зовсім інша. Коли ви йшли, ці лідери вже йшли. Козловський поїхав…
— Так, я розумів, що він піде.
— Ви йшли в одну команду, а тут стала зовсім інша.
— Я розумів, що підуть футболісти, які мали піти. Козловський і ще пара футболістів. Це не було для мене проблемою, бо я звик і багато працював у дублі «Дніпра» з молодими футболістами. Навіть для мене це було підмогою, що новий виклик. Я люблю працювати з молодими. Плюс молодих у тому, що вони молоді, їм є ще над чим працювати. Я можу їм підказати, бо маю великий досвід роботи в дублі «Дніпра». І всі ті футболісти, які в мене там були, вони грають. Плюс, якщо вони ще заграють за збірну Молдови, це буде велике задоволення.
Мені було достатньо цікаво, що можна зліпити нову команду і зробити її конкурентоспроможною.
— Щоб зліпити нову команду, потрібні нові гравці. У вас було розуміння того, ким можна підсилитися? На місце тих, хто пішов.
— Я розумів ситуацію, що нових гравців ми особливо не отримаємо в це трансферне вікно. Я знав, що доведеться працювати з тими, хто залишився. У цьому в мене досвід є — працювати з тими, хто є. Ми планували, що потихеньку будемо підсилювати, когось продавати, навпаки, когось брати. В принципі, такою і має бути робота. За таким сценарієм ми маємо працювати далі. Я так бачу.
— Минуло 11 турів. Ви вперше вийшли на перше місце. Ви думали, що вдасться такого результату досягти?
— Чесно, я на результат не дивлюся зараз. Навіть у таблицю не дивлюся — чесно. Нам головне перемагати в кожному матчі. Але головне не просто перемагати, а головне — як це робити. Найважливіше зараз — це поставити гру. Потім результат прийде. Зараз результат є, але він поки що ні про що не говорить. Бо ще грати й грати.
— У вас були спроби продавити керівництво на підписання гравців, щоб підсилитися?
— Чесно, такого не було, щоб я когось пробивав. Були футболісти, ми дивилися. Але багато хто нам з якихось причин не сподобався. Таких гравців особливо і не було, яких ми дуже хотіли б. Ми розуміємо, що якщо дуже хотіли якихось, то вони коштують дорого. Або багато платити треба. Ми зараз працюємо точково.
Навіть зараз є пара позицій, які ми хочемо підсилити. Ми і зараз працюємо в цьому плані. Ми запрошуємо на перегляд і дивимося. Але вже більше до зими готуємося.
— Перед початком чемпіонату вималювалася сильніша картина. Рейляну повернувся, Стине, Битке. Але після єврокубків Стине їде в Азербайджан, Битке йде в «Шериф», Фратя до цього теж пішов у «Шериф». Багато вболівальників критикують керівництво за те, що найкращих гравців віддають. Одна річ, якби вони поїхали кудись в інші чемпіонати, а тут виходить, вони йдуть до найпринциповішого суперника, який і конкурент у боротьбі за чемпіонство. Як ви до цього ставитеся?
— Щодо деяких гравців я знав, що вони йтимуть. Наприклад, Битке. Бо я думав, що він повернеться до Угорщини назад, його там викуплять. Щодо Стине теж була ймовірність. Звісно, не хочеться, але я знав, що хтось може піти. Це не завжди добре, такі зараз реалії.
Якщо хтось купуватиме футболістів — це добре. Ми за рахунок цього і існуємо. Звісно, не хочеться, щоб вони переходили до наших конкурентів.
— Фратю не виховав «Зімбру». Він трішки пограв, повернувся, пішов. І він пішов перед початком сезону. А от із Битке як у вас була розмова? Він зіграв добре проти «Ноа», забив. І тут для всіх стало шоком, що він перейшов до «Шерифа».
— Я знав, що він піде. Але я не знав, що він перейде до «Шерифа». Це все вирішилося в останній момент.
— Але клуб заробив на ньому якісь гроші?
— Це треба клубу поставити запитання, я в ці питання особливо не втручаюся. Я думаю, що він не безкоштовно пішов.
Ми можемо когось відпустити. Якщо це буде домовленість заздалегідь, як зі Стине. Або хтось заслужений, хто відіграв тут якусь кількість матчів, допоміг. Я думаю, що і клуб, і ми відпустимо, щоб люди теж ішли і грали в інших клубах, заробляли гроші. Це все нормально.
— Як ви себе почуваєте після цього? Ви його готували, награвали. Він був основним гравцем. І так із нападниками проблема велика.
— Ми його зробили нападником, він узагалі не нападник. Але ми бачили, що він піде, ми готували когось натомість. Він хороший хлопець, хороший футболіст, хотілося б зберегти, але є й інші гравці.
— Зараз, якщо говорити про нападників, то виходить, що в клубі залишився тільки Обікабоуеї. Ми його не беремо до уваги — це поки що рівень Ліги 1. Біциву молодий. І Джонатас, але він непрофільний нападник. По суті, ви граєте лише з одним нападником — Біциву, який молодий, для якого це перший сезон. Як ви витягнули так, що ви ще на першому місці без нападників?
— Майкл… ви неправильно висловилися, він непоганий нападник. І з ним можна працювати. Просто в них якісь були розбіжності. Він не тренувався, не грав. Він нормального рівня. А Біциву молодий. Якось варіюємо.
— У «Шерифі» Аспрілья, а у вас Обікабоуеї…
— Тому іноді Джонатас грає. Зрозуміло, що він не профільний нападник. Але якось вирішуємо це. Як у «Барселоні» іноді вирішували, коли з хибною дев’яткою грали.
— Ви думаєте, що реально до зими протягнути з таким складом нападників?
— Якщо в нас буде хороший форвард, який буде сильнішим за цих двох… Я схиляюся до того, що Біциву можна розвивати. І йому треба давати ігрову практику, щоб він ріс. Тому не бачу жодних проблем.
— Ви кажете, що Біциву треба давати практику. Але от він «Бєльцям» забив три. І наступний матч із «Шерифом» він почав у запасі. Він вийшов на заміну з «Шерифом» і віддав переможну гольову. Наступний матч із «Сирцем» — він знову в запасі. Він знову вийшов і віддав. Тобто ви його все одно не ставите в старт.
— Він молодець. — Я з ним розмовляв. Він до цього нормально ставиться. Треба усвідомлювати, з ким він грав, яка гра йшла слідом. Навпаки, я вважаю, що він молодий хлопець. Він отримує зараз дуже багато ігрової практики. Забив три — молодець. Я маю на увазі, що різний рівень суперників, різна тактика.
Молодець, забив три. Добре. Далі працюй. Він такий хлопець, що ставиться до цього нормально. Після хет-трика не ображається. І він не повинен ображатися. В принципі, він отримує нормально ігрової практики.
— Як ви думаєте, можна було пройти «Ноа» з нинішньою командою?
— Зараз, я думаю, так. На той момент я був ще не так упевнений у нашій обороні. Зараз вони грають зовсім по-іншому. Вони вже виросли. І Гонца, і Марселло. Це теж не центральні захисники. Ми, знову ж таки, їх зробили. Зараз вони більш упевнено грають. Тому, можливо, зараз, якби ми грали, ми б трішки по-іншому зіграли. В принципі, тут цей гол, який нам забили на останніх хвилинах, можливо, все і вирішив.
— Але тут важливо не те, що на останніх хвилинах, а те, що його забили з кутового. І дуже багато голів ви пропускали зі стандартів.
— Так, так, у нас не потужні захисники. І ми весь час шукали, як нам поліпшити ці стандартні положення — індивідуально грати чи по зонах. Тоді ще в нас упевненості не було. Зараз уже більш-менш ми підібрали ключик і вже стабільніше виглядаємо.
— Там ще незрозуміла ситуація була з Одинцовим. До цього Докич грав усі ігри. І виявилося, що всі знали, що Одинцов іде до Косова. І ви поставили на матч-відповідь Одинцова. Це викликало запитання.
— Дивіться, я поясню цю ситуацію. Тоді, здається, з «Політехнікою», Одинцов зіграв непогано. Ми знали сильні сторони «Ноа» і сильні сторони наших воротарів. Одинцов десь краще грає на виходах. Ваня слабший у цьому плані. Ми бачили, що ми граємо проти вітру перший тайм, що «Ноа» дуже потужний, я маю на увазі і стандартні положення. І в цьому плані він нам допоміг. Це було навмисно. Стандартні положення, про які ми говоримо.
— Тому що він вищий?
— Так. Ми вирішили так. Трішки впевненіший на той момент він був. Отак ми тоді вирішили.
— До цього Докич зіграв шість ігор, а він зіграв тільки одну. Не вважаєте, що це була помилка, зважаючи на те, що він не дуже добре зіграв?
— Другий гол ми подивилися. Була ціла низка помилок. Там спочатку і захисники винні, і він. Я не вважаю, що ми помилилися на той момент. Зараз уже з плином часу можна говорити все, що хочеш. Зараз я вважаю, що можна було проходити вірмен.
Але, знову ж таки, у тій грі багато травмованих у нас було. Навіть перед грою склад мав бути зовсім інший. Там і Кожокарь в останній момент, і Женя Кочук травмувалися і не могли взяти участь. Тому ми перебудовувалися.
— Якби була машина часу, все одно залишили б Одинцова?
— Так, усе одно залишив би Одинцова.
— Попри те, що він їхав?
— Так, попри те, що їхав. Я відштовхувався від того, як саме він грає на виходах. Я б не змінив. Це не говорить про те, що Ваня чи Одинцов — хтось кращий, хтось гірший. Відштовхувалися від ситуації…
— А чому Кожокарь у «Петрокуб» пішов, до речі? Теж прямий конкурент.
— Не знаю. Його туди кликали давно. Я думаю, що, може, звідти в нього більше шансів потрапити до збірної.
— Як ви думаєте, якісь підсилення будуть зараз, поки вікно відкрите?
— Ми сподіваємося, ми і працюємо. Зараз приїхала пара хлопців. До 22-го числа ми хочемо подивитися пару позицій, які нам треба ще закрити. Бо вінгерів, якщо так узяти, у нас усього лише три залишилося. І, можливо, хтось і піде взимку. Тому ми вже зараз дивимося в майбутнє. Можливо, одна-дві людини.
— На початку сезону ви «Шерифу» програли 2:4, з «Мілсамі» — 0:0. І ось минуло буквально півтора місяця, і зараз команда додала дуже сильно. Той самий матч із «Шерифом» був, де ви грали першим номером. За рахунок чого вдалося так додати?
— По-перше, хлопці трошки вимоги зрозуміли і впевненість відчули в собі. Знову ж таки, це треба було пройти. У нас усе нове — нова оборона, все нове. Тому їм треба було зігратися. Я знав: ігор п’ять буде важко нам спочатку. Потім, коли вони адаптувалися, зрозуміли наші принципи, як ми граємо… Вони ростуть і міцнішають. Я думаю, за рахунок цього. Плюс колектив у нас хороший. Допомагають одне одному. Є цілі.
— У матчі з «Шерифом» ви грали першим номером навіть коли забили. У них не було ні ударів, ні моментів. Це були перші 60 хвилин, до незабитого пенальті. Потім, коли не забили пенальті, уже 20 хвилин віддали ініціативу. Чого не вистачило, щоб повністю весь матч так зіграти?
— Ми йдемо до цього, щоб домінувати постійно. Ми так хочемо. Це більше пов’язано з психологією, навіть не з фізикою. Це підсвідомість, вони ще молоді хлопці, у них немає такої психології переможця, щоб, як шуліки, добивати суперника. Притиснулися? Це не фізика. Якщо подивитися на їхні дані, то нормально, дуже непогано біжать увесь сезон. Це все психологія. Я їм скільки разів казав: це все ментально. Якщо такий суперник, його треба добивати, а потім уже грати за рахунком. Два забити, три… Ще поки не доходить до них.
— А що змінилося порівняно з тією грою, яку ви програли 2:4?
— Та гра, яку ми програли 2:4, я вважаю, що це було корисно для нас. Подивитися, на що ми здатні, де ми можемо. І якісь моменти там були погані, які ми виокремили, якісь хороші були. У другому таймі було хвилин 20-30, коли ми закрили «Шериф» там. І могли ще відігратися. І володіння м’ячем. Я побачив, що ми можемо грати першим номером і з такими командами, як «Шериф». Бажано нам уже грати з такими командами, як «Ноа», першим номером. Але, знову ж таки, до цього треба йти, і це не так швидко все робиться.
— А хто вам більше подобається за грою, з тих, із ким ви грали? Ви ж з усіма зіграли тут.
— Мені подобається зараз тренер «Мілсамі», який був у Бєльцях (В’ячеслав Руснак — авт.). Хоча в нього такий своєрідний підхід — у нього більше на характер. Якийсь малюнок є своєрідний, видно його роботу.
І «Петрокуб» теж. За грою мені подобається, як грає «Політехніка». Вони не бояться ризикувати, у них є свій футбол. Біжать, грають у пас, грають, не просто б’ють, не просто відбиваються, як «Реал Сирець» — у них є думка. «Дачія» теж непогана.
— У «Шерифа» є фінансові можливості, і вони беруть просто всіх найкращих з усіх клубів. Якби у вас була така можливість, ви б кого взяли?
— Звісно, Фратю взяв би назад, Битке.
— А з інших клубів?
— Із «Мілсамі» Гечев непоганий.
— А чому не підписали його, коли була можливість?
— На той момент він не був у такій формі. Може, десь я помилився, не побачив тоді. Він же був тут на перегляді. Можливо, я тоді очікував від нього більшого. Я з ним потім розмовляв після нашої гри, похвалив. Та практично в кожній команді є непогані футболісти.
— Ви зараз відчуваєте довіру керівництва? У вас повний карт-бланш?
— Я відчуваю довіру, все нормально. В принципі, так.
Сергій Бєсєдін
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
