Знаменитий півзахисник київського «Динамо» Василь Рац в інтерв’ю угорському виданню Nemzeti Sport розповів про війну, яку росія веде проти України, а також поділився очікуваннями від матчу Ліги націй між збірною Угорщини і збірною України.
Василь Рац. Фото — Ю. Юр’єв— Як відомо, ви живете у Києві. У новинах повідомляють про атаки російських дронів, вибухи, жертви. Яке зараз життя в українській столиці?
— На жаль, останніми днями ситуація погіршилася. Тепер повітряні тривоги дедалі частіше лунають не лише вночі, а й удень. У такі моменти подає сигнал телефон, про небезпеку повідомляють по радіо та через гучномовці на вулицях — усіх закликають шукати укриття.
Нещодавно ми були в театрі. Вистава була перервана і глядачів попросили якнайшвидше спуститися до найближчої станції метро. Ми пробули там близько пів години. Коли оголосили про відбій повітряної тривоги, повернулися до театру, спокійно сіли на свої місця — і вистава продовжилася.
— Як ви це все переносите?
— Я поки що відносно спокійно, але моїй бідній дружині дуже важко. Вона впадає в паніку й одразу біжить, щойно лунає тривога. Не знаєш, що буде далі і скільки ще триватиме цей стан.
Минулого тижня в нашому районі влучило в чотириповерховий житловий будинок. Унаслідок атаки була жертва. Ми регулярно чуємо вибухи, іноді навіть звуки, коли збивають дрони.
— Але жити треба.
— Місто продовжує функціонувати: на дорогах багато автомобілів, у години пік великі затори, магазини працюють. Як бачите, навіть у театрі вистави продовжують іти.
— Востаннє ви давали нашому виданню інтерв’ю в травні, з нагоди 40-річчя перемоги київського «Динамо» в Кубку володарів кубків. Тоді ви працювали спортивним керівником в угорському футбольному центрі в Дерцені. Чим ви займаєтеся зараз у Києві?
— Я працюю скаутом у першій команді київського «Динамо»: відвідую матчі та допомагаю клубу своїми професійними порадами. Фінансування академії в Дерцені з боку Угорщини припинилося, тому, як і багато інших фахівців, я пішов звідти.
Наскільки я знаю, там залишилося лише три вікові групи — U-14, U-15 та U-16. Заклад намагається утримувати себе самостійно. Певний дохід приносить оренда спортивної інфраструктури, яку там побудували, для проведення тренувальних зборів.
Я шукав роботу саме в Києві. Я люблю це місто, адже тут провів свої молоді футбольні роки. І мені приємно, що тепер як скаут я можу працювати разом із кількома колишніми партнерами по команді — зокрема, з Олександром Заваровим та Володимиром Безсоновим.
— Як функціонує футбольне життя в умовах війни?
— Чемпіонати продовжуються настільки, наскільки це дозволяють обставини. Однак кількість глядачів на матчах із міркувань безпеки завжди обмежена. Спочатку перевіряють, скільки людей може вмістити найближче укриття, і саме стільки людей дозволяють пустити на стадіон.
Якщо лунає повітряна тривога, матч зупиняють. Футболісти йдуть у роздягальні, усі спускаються в укриття — і ми чекаємо. Минає пів години, година, півтори. Якщо надходить сигнал, що небезпека минула, матч продовжується.
Якщо ж чекати доводиться надто довго, трапляється, що гру переносять на інший день.
— 25 вересня в Будапешті відбудеться матч Ліги націй Угорщина — Україна. Ви будете на «Пушкаш Арені»?
— Планую, так. Я приїду як член збірної ветеранів Закарпаття. Іван Дуран, президент Закарпатської футбольної асоціації, зателефонував з Ужгорода й сказав, що розраховує на мене.
За розкладом ми зіграємо в Будапешті свій матч. Я поки не знаю, хто буде суперником. А після цього, звичайно, подивимося на стадіоні й матч збірних.
Потім, перед матчем Ліги націй Україна — Угорщина, який 5 жовтня відбудеться в Трнаві, у мене також буде гра: цього разу ми зі збірною ветеранів України зіграємо проти ветеранів зі Словаччини.
— Вам 65 років, але ви досі у такій хорошій фізичній формі?
— У таких матчах я граю 15−20 хвилин, а потім поступаюся місцем молодшим. Але поки ще можу. Якщо є можливість, вранці гуляю в київському парку неподалік від дому. Намагаюся підтримувати себе у формі.
— Ви також продовжуєте бути капітаном ветеранської команди київського «Динамо»?
— Ця команда вже певний час не грає. Але ми регулярно виступаємо у складі збірної ветеранів України на виставкових матчах.
Нашими суперниками зазвичай є військовослужбовці, які завдяки такому дню можуть хоча б ненадовго відволіктися від стресу війни. Вони отримують від футболу позитивні емоції та натхнення.
Те саме стосується й глядачів. На деякі такі матчі збирається по чотири-п’ять тисяч людей. Вони дуже тепло й вдячно нас зустрічають. Підходять, просять автограф або спільне фото і схвильовано кажуть, що ніколи не думали, що зможуть зустріти нас наживо. Це дуже приємно — відчувати, наскільки особливим моментом для людей є кожен такий матч.
У багатьох випадках кошти, зібрані під час благодійних ігор, спрямовуються на підтримку української армії.
— Що в Україні очікують від матчу Ліги націй у Будапешті?
— Останніми днями я розмовляв із кількома людьми зі штабу головного тренера збірної Андреа Мальдери. Вони всі казали, що очікують дуже складного матчу проти угорців.
— Ви добре знаєте обидві команди. Як оцінюєте співвідношення сил?
— Найважливіша відмінність між двома збірними полягає в тому, що Марко Россі вже вісім років будує угорську команду. У неї сформувалася певна структура, і прогрес цієї збірної добре помітний.
В українській же команді зараз, навпаки, відбуваються зміни. Після невдалого відбіркового матчу чемпіонату світу відбулася зміна головного тренера, а новий італійський наставник працює з командою лише кілька місяців.
— Який настрій в українському суспільстві у вересні 2026 року перед матчем зі збірною Угорщини?
— Я не відчуваю, щоб хтось надавав цьому матчу якогось особливого значення, бачив у ньому щось більше, ніж просто футбольну подію, або хотів привнести сюди політику. У цьому сенсі в Україні до матчу з угорцями готуються приблизно так само, як, скажімо, до протистояння з грузинами.
— Українська збірна перебуває в особливій ситуації: через війну вона вже тривалий час змушена проводити навіть домашні матчі за кордоном. Можливості вболівальників подорожувати також обмежені. На кого можна розраховувати в українських секторах у Будапешті та Трнаві?
— Хто може, той зазвичай намагається їздити на домашні матчі, які проводяться в Польщі або Словаччині. Думаю, що й до Будапешта з України вирушать уболівальники. Водночас через особливі обставини останнім часом значну частину глядачів на матчах збірної становлять українці, які живуть за кордоном. Інші ж стежать за матчами по телебаченню або через інтернет.
— Залишилося одне важливе питання.
— Дайте вгадаю: за кого я вболіватиму?
— Саме так.
— Я не можу однозначно відповісти, адже, звичайно, я пов’язаний з угорцями, але водночас живу в Україні. Це буде цікавий матч, це точно. Скажімо так: якщо говорити саме про шанси, я даю угорцям 60 відсотків, а українцям — 40.
Петер Чіллаг
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
