Екс-нападник київського «Динамо» Максим Шацьких, який зараз тренує киргизьку «Азію», розповів про бажання очолити свій колишній клуб.
Максим Шацьких— Максиме Олександровичу, як футболіст ви досягли багатьох поставлених цілей і здійснили чимало своїх мрій. Яка ваша найбільша мрія тепер, коли ви стали тренером?
— Мої мрії та бажання не змінилися, усе залишилося так само, як і раніше. І за часів ігрової кар’єри, і зараз, коли я працюю тренером, я мрію про одне й те саме: виграти Лігу чемпіонів — неважливо, європейську чи азійську, а також, звісно ж, взяти участь у чемпіонаті світу. Тому і сьогодні мої мрії та бажання саме такі.
— Чи хотіли б ви колись очолити київське «Динамо»?
— Звичайно, я дуже хотів би працювати у своєму клубі. Адже я присвятив цій команді десять років свого життя. Тому, природно, це теж одна з моїх мрій і бажань.
Я вже зараз готовий до такої можливості. Тому в нинішній ситуації в мене дуже велике бажання працювати в близькому мені, можна сказати, суперклубі, разом із командою підкорювати великі вершини, досягати високих результатів і здобувати трофеї. Це бажання в мене дуже сильне.
— Сьогодні ви працюєте в Киргизстані. На якому рівні зараз перебуває футбол у цій країні?
— Рівень футболу в Киргизстані достатньо хороший — футбол швидкий, технічно обдарований. Загалом тут присутні характерні риси азійського футболу, особливо футболу Центральної Азії.
Крім того, широкомасштабний процес розвитку киргизького футболу розпочався відносно нещодавно. Зараз практично всі команди покращують свою інфраструктуру, будуються бази та стадіони. Лише за короткий період — приблизно за п’ять років — значно зросли і рівень футболу, і інфраструктура, що створюється для клубів.
Тут футбол розвивається дуже швидко і в правильному напрямку. Думаю, якщо надалі вони збережуть такий темп і рівень, то в найближчому майбутньому це обов’язково дасть позитивні результати.
— Максиме Олександровичу, коли ви були футболістом, то насамперед відповідали за результат в атаці. Тепер же як тренер ви відповідальні за результат усієї команди. У чому, на вашу думку, полягає головна внутрішня різниця між футболістом Шацьких і тренером Шацьких? Чи були рішення, суті яких ви не розуміли як гравець, але усвідомили, ставши тренером?
— Ви правильно підкреслили: футболіст і тренер — це абсолютно різні поняття. Я зрозумів це ще давно. Футболісту, звісно, трохи простіше: він підписує контракт, усе добре, приходить на тренування, працює, день закінчується — і загалом його життя влаштоване.
У тренера ж набагато більше обов’язків, відповідальності та питань, які необхідно вирішувати. На жаль, усе це не обмежується лише футболом. Щодня, усі 24 години, виникають різні питання, що потребують вирішення. Ми постійно на зв’язку, постійно повинні контролювати ситуацію, тримати руку на пульсі. Звісно, успіх тренера — це результат.
Незалежно від того, якою була гра, яка тактика чи схема застосовувалася, якщо тренер приносить результат команді й клубу, може потішити вболівальників, значить, він рухається в правильному напрямку. Тому ця відповідальність тисне на тренера щодня, на кожному тренуванні й у кожному матчі. Неможливо не нервувати, адже ти всією душею і серцем переживаєш за свою роботу.
Зрештою все впирається в результат. Якщо ви показуєте результат, усі задоволені, усе добре. Якщо десь зазнаєте невеликої невдачі або щось не виходить, природно, зростає і невдоволення.
Але найдефіцитніше в нашій професії — це час. Часу вкрай мало. Тому що всі вимагають результат сьогодні, а то й учора. Дуже складно впровадити в команду і налагодити свої ідеї, схеми, напрацювання й тактику. Звісно, щоб команда дійшла спільного розуміння і системи, потрібен час. Усі це знають. Але, на жаль, практика показує, що часу бракує. Це і є головна проблема тренерів — часу немає, і, на жаль, його дають далеко не всім.
Тому в деяких ситуаціях доводиться певною мірою імпровізувати. Але в нас із цим проблем немає. Якщо говорити про команду, з якою ми зараз працюємо, то ми вже сформували свою систему і тактику та крок за кроком рухаємося в цьому напрямку.
В Азії за короткий період роботи з нашою командою ми досягли доволі хороших результатів у плані тактики, командних взаємодій і психологічної підготовки. Звичайно, це було нелегко, процес виявився дуже складним. Але зараз ми задоволені і виконаною роботою, і тим, яку гру хлопці показують на футбольному полі.
Ми пишаємося тим, що змогли створити за цей короткий термін. Тепер залишилося зробити останній невеликий крок, віддати останні сили. Подивимося, що станеться на фінішній прямій.
— Ви ставали чемпіоном із «Пахтакором» і маєте великий досвід роботи в умовах серйозного тиску в узбецькому футболі. Чи вважаєте ви, що в сучасному футболі для тренера особливо важливо одночасно справлятися з різними вимогами керівництва, футболістів і вболівальників, а також досягати безпосереднього результату? І який аспект, на вашу думку, вам усе ще необхідно вдосконалювати?
— Дуже правильне запитання. Чому, наприклад, у Європі вже багато років відмовляються від поняття «тренер» і дедалі частіше використовують термін «менеджер»? Тому що там людина вже не просто тренер, а менеджер. Менеджер — це людина, яка не лише тренує команду, а й безпосередньо займається безліччю інших паралельних питань.
Адже головний тренер насамперед відповідає за всі ці аспекти. Він постійно має взаємодіяти із засобами масової інформації, звісно, насамперед із вболівальниками, а також із керівництвом клубу. Необхідно підтримувати постійний контакт з усіма, домагатися взаєморозуміння та вибудовувати комунікацію, щоб разом розуміти, що саме ми робимо. Тому що для мене команда — насамперед сім’я. Ми повинні рухатися в одному напрямку і розуміти одне одного.
Робота над собою — це процес, який триває все життя. Потрібно постійно вдосконалювати всі якості, які знадобляться вам у діяльності й згодом допоможуть у роботі. Загалом, усе.
Як я вже сказав, це дуже правильне запитання. У будь-якому разі все впирається в результат. Результат виходить на перше місце. Ви можете демонструвати красивий комбінаційний футбол або показувати якісь інші переваги — комусь така гра може подобатися. Але якщо на табло зафіксовано негативний результат, думаю, мало хто буде довго це терпіти й чекати.
У будь-якому разі все впирається в результат. Є результат — вболівальники задоволені, усе добре. Команда перемагає — усе гаразд. А сама гра, скажімо так, відходить на другий план.
Якщо ви намагаєтеся правильно виконувати свою роботу і дієте відповідно до своїх поглядів, то ефект від цього все одно проявиться пізніше, в майбутньому, і принесе той результат, якого від вас чекають.
— Ви стали частиною історії київського «Динамо». Як ви вважаєте, чи є сьогодні в «Динамо» достатньо сильних футболістів, щоб повернути клубу колишні позиції в європейському футболі, чи ж необхідно повністю змінювати філософію клубу?
— Складно сказати, тому що я, звісно, не перебуваю всередині команди, не присутній там, на місці подій, не бачу все на полі. Телевізійна картинка не може дати настільки повної картини, як хотілося б, — з погляду того, що ви бачите, чуєте та інших нюансів.
Але потрібно розуміти й інше: зараз у країні триває війна. Тому в нинішніх реаліях уже сам факт проведення чемпіонату і продовження футбольних матчів у країні — це, якщо чесно, добре.
Тому, на мій погляд, не потрібно жити тим рівнем, який був раніше, — рівнем десятирічної чи п’ятнадцятирічної давнини. На нинішньому етапі дуже складно говорити про якісь цілі європейського масштабу.
Однак, думаю, можна працювати над виконанням певних завдань, ставити конкретні цілі європейського рівня і чогось досягати. У команді є хороші футболісти, перспективні хлопці, достатньо розумних і тямущих гравців.
Мені здається, за правильного підходу і добре організованого робочого процесу можна вирішувати певні завдання. Звісно, йдеться не про глобальні цілі на кшталт перемоги в Лізі чемпіонів, а про виконання конкретних завдань високого рівня, які керівництво клубу ставить перед командою, і досягнення намічених цілей.
Філософія клубу, розумієте, — це як паспорт. У «Реала» є своя філософія, у «Барселони» — своя. Візьміть «Атлетік», «Баварію» чи будь-яку іншу команду з гучним ім’ям, великими традиціями та багатою історією — за десятиліття в неї вже сформувалася власна філософія. Це як паспорт. Тому немає потреби щось кардинально змінювати. Потрібно просто виконувати роботу відповідно до цієї філософії.
Філософія там дуже сильна. Повірте, я добре це знаю, тому що провів у цьому клубі десять років. Думаю, нічого змінювати не потрібно. Достатньо лише трохи додати в окремих аспектах. Тоді, упевнений, результат обов’язково прийде.
— Який матч із усіх зіграних вами в єврокубках і Лізі чемпіонів ви досі згадуєте з особливим задоволенням?
— Якщо чесно, складно назвати якийсь один, тому що матчів було дуже багато — хороших, цікавих зустрічей, було забито чимало красивих голів.
Але, мабуть, найправильніше і найсправедливіше буде виокремити мій перший справді великий матч у Лізі чемпіонів після переходу в київське «Динамо». Наша перша гра на груповому етапі була проти леверкузенського «Баєра», і ми перемогли з рахунком 4:2. У тому матчі я забив перший гол. Я досі дуже добре його пам’ятаю, ніби бачу перед очима. Тому, мабуть, це і буде найправильнішою та найсправедливішою відповіддю.
Загалом за кар’єру в мене було дуже багато хороших матчів. Були драматичні зустрічі, красиві голи — всього вистачало. Але, думаю, справедливо буде виокремити саме цю гру. Тим паче це був мій перший матч на заповненому «Олімпійському», перед переповненими трибунами. Для мене це була дуже велика подія.
— Футболки яких відомих футболістів зберігаються у вас удома? Взагалі, чи мінялися ви футболками після матчів? Чи збереглися вони у вас досі?
— Звичайно, після майже кожного матчу ми мінялися футболками. Але зазвичай я не з тих, хто бігає за кимось, щоб помінятися майками. Багато хто сам просив мене обмінятися футболками. Можливо, з кимось я і мінявся, але загалом я не та людина, яка ганяється за футболками і прагне неодмінно ними обмінюватися. Тому більшість футболок у моїй колекції — від захисників або опорних півзахисників, які були суперниками в момент фінального свистка.
Пам’ятаю один випадок. Ми грали вдома з «Манчестер Юнайтед» і зіграли внічию 0:0. Тоді адміністратор зібрав футболки у всіх гравців і обміняв їх на футболки футболістів «Манчестера». Потім усі майки повернули, і лише з’ясувалося, що мою футболку гравець «Манчестер Юнайтед» Рой Кін обміняв на свою. Чи було це пов’язано з номером, чи була якась інша причина — не знаю.
Тож єдиний відомий футболіст, з яким я обмінявся футболкою, — Рой Кін. Його майка досі в мене. Загалом усі футболки, якими я з кимось обмінювався, зберігаються в моїй колекції.
Здається, у мене була навіть футболка Девіда Бекхема, але точно пригадати не можу. Якщо чесно, не хочу збрехати.
Загалом більшість футболок у мене — від захисників або гравців оборонного плану. Тому що на полі ми найчастіше протистоїмо саме їм. Звісно, після майже кожного матчу ми обмінювалися футболками. Зараз усі вони зберігаються в моїй колекції.
— Яке головне завдання поставлене перед вами в клубі «Азія Талас»?
— У «Азія Талас» перед нами, звісно, поставлено завдання досягти максимального результату. Саме цим мене і зацікавив новий проєкт. Насамперед команда створювалася з нуля, формувався абсолютно новий колектив. Було цікаво перевірити свої знання і можливості: як пройде цей процес, чого ми зможемо досягти?
Ми фактично створили нову команду з нуля. Для цього виконали величезний обсяг роботи. Навіть словами складно описати, скільки сил, енергії та інших ресурсів було витрачено. Звісно, були витрачені і фінансові кошти.
Звісно, перед нами поставили дуже високі завдання. Вони, як і раніше, залишаються чинними. Зараз ми увійшли в заключну частину сезону — попереду лише один місяць і шість турів. Постараємося максимально використати кожен із шести турів, що залишилися. Зробимо все, що в наших силах, а наприкінці подивимося, де ми перебуваємо і чого змогли досягти.
Після цього, звісно, проаналізуємо весь рік: що ми зробили, як зробили, які рішення були правильними, а в яких моментах ми припустилися помилок.
Загалом ми намагаємося аналізувати кожну свою дію, щоб згодом не повторювати помилки, допущені впродовж сезону. Завдання в нас високі, і, на мій погляд, тренеру взагалі немає сенсу працювати без завдань. Завжди повинні бути завдання і цілі. Лише так можна рухатися вперед — і в спорті, і в житті.
— Упродовж кар’єри ви працювали в таких клубах, як київське «Динамо», «Ротор», «Пахтакор» і «Андижан». Як загалом ви оцінили б свою роботу і здобутий досвід у кожному з цих клубів?
— Так, десь я був асистентом, десь працював головним тренером. Загалом я оцінив би свою діяльність так: найголовніше — ми намагалися чесно і сумлінно виконувати свої обов’язки та роботу. Прагнули розвивати те, що потрібно було покращити, і рухатися в правильному напрямку.
Десь справи складалися не так добре, десь ми досягали хороших результатів — було по-різному. Це звичайна, природна частина роботи в тренерській професії. Тому для тренера такі ситуації нормальні.
Усе одно багато що залежить від футболістів, які перебувають у вашому розпорядженні. Я анітрохи не шкодую ні про жоден етап своєї кар’єри — ні про те, де і як працював. Думаю, найважливіше — ми були чесні перед собою і намагалися робити те, що вважали необхідним і правильним.
Як я вже говорив, у кожному клубі були різні цілі та завдання. Загалом нам вдалося їх виконати. Тому сьогодні я повністю задоволений тим, що зробив. Якщо чесно, вважаю, що як тренер ми чесно виконували свій обов’язок.
При цьому все одно все насамперед упирається в результат. Тому найважливіше і головне, до чого ми повинні прагнути, — це результат, який відображається на табло після кожного матчу.
Шухратбек Джураєв
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
