Колишній український півзахисник збірної України Максим Калініченко поділився своєю думкою стосовно того, кто має отримати «Золотий м’яч» 2026 року.
Максим Калініченко— Кейн — фаворит букмекерів, але якби вирішальним був ваш голос, кому б ви віддали «Золотий м’яч»-2026 і чому?
— Я б віддав Кейну — за сукупністю заслуг. Думаю, основна боротьба буде між ним, Ямалем і Мбаппе. Кейн — дуже розумний футболіст, який за кар’єру багато разів перебудовував свою гру й продовжує це робити. Номінально він дев’ятка, але під час матчу може грати фактично на будь-якій позиції.
Ямаль молодий, у нього все попереду. Хоча йому можуть дати нагороду саме тому, що він стане наймолодшим її володарем. Зробити таке шоу.
Родрі вже має цей приз. Гіршим він не став, а може, навіть став кращим. Але не думаю, що півзахисникові дадуть «Золотий м’яч» удруге. Тому я б узагалі не розглядав його серед головних претендентів. Не тому, що він гірший за інших, — просто не дадуть. Дембеле теж не дадуть: він не яскравіший за головних конкурентів.
— Кого з цьогорічних номінантів на «Золотий м’яч» найбільше переоцінюють і чому?
— Серед названої десятки фаворитів переоцінених немає. Усі по-своєму оцінені, просто є більш і менш зрозумілі речі. Вінісіуса в десятці фаворитів немає? Слава Богу. (Сміється).
— Якби Шевченко на піку кар’єри грав сьогодні, він виграв би «Золотий м’яч» у Кейна, Ямаля та Мбаппе?
— Однозначно міг би претендувати. Його якості були б актуальними й зараз. Я впевнений, що він адаптувався б до нинішніх реалій і вимог футболу.
Тоді футбол був більш вертикальним, простішим, без настільки довгих розіграшів. Шевченку потрібен був простір. Але, думаю, він і сьогодні знаходив би цей простір та забивав багато м’ячів.
Інша справа — нинішній «Мілан». Може, у такий «Мілан» він би й у склад не потрапляв, бо команда досить специфічна. Жартую, звісно. Але до «Золотого м’яча» в такій команді справді тяжкувато дістатися.
Команда теж має відповідати рівню цієї нагороди. Подивіться на головних претендентів: вони представляють найсильніші клуби світу. Багато залежить від клубу й партнерів навколо тебе. Самотужки таке не витягнеш.
— Чому українські футболісти зараз так далеко від боротьби за «Золотий м’яч» — у нас поменшало талантів чи ми не вміємо розвивати їх до найвищого рівня?
— У нас як не було повноцінної системи, розрахованої на багато років, так і немає. Її мають розробити й прийняти на всіх рівнях футбольного керівництва.
А в нас то в академії ставлять тільки «наших», тільки «своїх легенд» — так званих хранителів духу, і більше нікого не підпускають. То курс змінюється — і починають запрошувати іспанців, португальців, голландців, усіх на світі. Ось така система.
Потім настав день «Х»: у 2014 році почалася війна, і поступово все стало згортатися. А після початку повномасштабної вже, звісно, не до розвитку академій. Коли тренуватися ніде, коли ракети летять на поля, коли б’ють по мостах — у таких умовах важко говорити про повноцінний розвиток.
Але загалом треба реформувати всю систему дитячо-юнацького футболу. У нас це якийсь кам’яний вік. Судячи з того, що я чув і чую про роботу академій, там, м’яко кажучи, багато що відбувається неправильно. Це тема окремої розмови, але потреба в реформі очевидна.
— Хто із українських футболістів у перспективі найближчий до «Золотого м’яча»?
— Це абсолютне гадання на кавовій гущі. Талановитих хлопців справді багато, але як вони розвиватимуться?
Одразу згадуються Пономаренко й Краснопір. Краснопір цього сезону стабільно добре грає. Пономаренко ще торік почав клепати голи. В обох є ігрова практика, тому грай і продавай себе в хороший європейський клуб. А там доводь, що ти суперзірка — не просто зірка рівня київського «Динамо» чи житомирського «Полісся», а саме зірка в Європі.
Ніхто зараз не отримає «Золотий м’яч», залишаючись гравцем українського клубу. Це утопія. Стовідсоткова утопія. На жаль, їхати треба, і якомога раніше. Розвиватися в умовах війни важче, ніж там, де є всі можливості правильно вибудувати цей процес.
Але важливо знайти клуб, який поступово підводитиме футболіста до своїх вимог. Не брати Краснопіра чи Пономаренка як готову зірку, що має одразу забивати по 40 м’ячів за сезон. Треба адекватно оцінювати їхні можливості й молодість.
Це ж не Ямаль і не Роналдо, який у 18 років у ПСВ усіх рвав. Потрібен клуб, де не вимагатимуть миттєвого результату й дадуть пройти адаптацію. Почнуть одразу забивати — питань немає. Не почнуть — треба почекати.
В АПЛ ще в середняк спробуй потрапити! Там така конкуренція, що ух. Ярмолюк поїхав молодим і пройшов досить довгий шлях через молодіжні команди до основи клубу АПЛ. Миколенко переходив уже готовим футболістом, але неадаптованим. Адаптацію пройшов нормально, і зараз це міцний гравець основи Евертона.
Якщо обирати чемпіонат за стилем, то до ворожки не ходи — Іспанія. Довбик показав, Ванат показав: нашим нападникам цей чемпіонат підходить для початку кар’єри за кордоном. В Англії їм важкувато.
А конкретний клуб назвати складно. Чесно, не знаю, чи можуть Пономаренко та Краснопір стати гравцями «Барселони». Знаю, що в такій «Барселоні», як зараз, може заграти будь-хто. А в такому «Реалі» може «померти» будь-хто.
«Жирона» для наших ніби стала трампліном, а потім сама покотилася вниз. А все так добре починалося...
Андрій Піскун
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
