Збірна України - це ми...

Отже, ми сьогодні, 13 -го (чорт забери - тринадцятого !!!!) червня ми починаємо. 22 -га година по Києву - це як «до» і «після».

Так, це не початок, це не кінець, але це незрима межа, що може дати нашому футболу або поштовх вперед, або ми залишимось там ми де є нині, а точніше ніде…

Збірна України – єдина футбольна сутність, що нас радує .

А головне, збірна України - єдина футбольна реальність, що може нас, вболівальників, з’єднати. Бо НИНІ ми маємо та віримо лише в свою думу, а все інше – непримиренно вороже, всі інші – лиходії та супостати, а вольтерівське «Думайте і дозволяйте іншим думати теж» не про нас. Інколи, здається, що ми до сих пір нація двох українців та трьох отаманів….

Тому до чортиків у печі хочеться, щоб ми все – таки полюбили нашу збірну. Не рахували скільки динамівців вийшли на поле, а скільки «кротів», не зневажливо відсилали «пазіка» зі «стьопою» до проклятого нами слова з трьох букв, що починається з У, а закінчується Ф.

Так, може бути все, як виграш, так і програш. Навіть такий, як вчора програла збірна команда нашого заклятого північного сусіда, що більшість з нас, гадаю, дуже порадувало, а один з барів України втратив виручку від трьохсот бокалів пива (чорт з ними, з шістьма тисячами гривень, проте радості то!).

Я хотів, щоб ми не втрачали голову від дай бог перемоги, чи хоча б нічиєї, але й не розпинали збірну за програш. Це все - таки спорт. А ми не фаворити на цьому святі життя.

Нам лише остається надіятись та вірити: в наших хлопців - козаків, які б вони не були, в Шевченко з тренерським штабом, в удачу, в майстерність, в зелене поле та круглий м’яч, в «зеро», в бога, нарешті, яким б віруючими чи безбожниками ми б не були.

Бо наша збірна – це ми…

А наша збірна, якщо все - таки, вона наша, повинна дати бій: за кожний метр, дюйм, сантиметр, та мікрон, нарешті. І якщо цього бою не буде, то не й подалі не буде команди. Не буде нас .

Бо вони - це ми.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости