Сорок хвилин кайфу і...

Очікуючи гру я, якому сподобалось Динамо в минулому турі, чекав і надіявся, що кияни з лебединського насіння вижмуть всю олію, а лушпайки з осадом спресують в запашну і соковиту макуху.

Так воно і сталось. Але тільки в перші 30 … 40 хвилин.

Напружуватись, і не я один, став ще коли прочитав склад Динамо.

Вихід Ярмоленко в основі читався, бо Волошин минулу гру відверто провалив. Було зрозуміло, що динамівський капітан не зможе зіграти всю гру, тому очікувалась буря з перших секунд. Цей шторм повинен був призвести до двох-трьох голів в ворота черкащан, щоб потім, після заміни Ярмоленка засушити гру і спокійно довести її до перемоги.

І спостерігаючи за грою в перші півгодини, здавалось, що цей план блискуче буде втілений. Гол Ярмоленко був діамантом, а його пас п’яткою на Тимчика – гранований алмаз.

Та що дозволено Юпітеру, як казали колись стародавні римляни, не дозволено волу («Quod licet Iovi, non licet bovі»). А гравці Динамо дозволили собі піжонити. То Ванат кудись грає вже своєю п’ятою, то замість того, щоб забивати як мінімум ще два голи, Бражко прилизано штовхає м’яча до воріт, то Кабаєв, замість загострювальної передачі демонструє свій небагатий арсенал очевидних фінтів і т. д.

І коли Насінячки («семечки») після помилки Нещерета (а - ля хибі Філімонова в тому вже легендарному матчі в Лужніках) випадково зрівняли рахунок, то Динамо зупинилось. Загальмувало тому, що у лідера – Ярмоленко - закінчився заряд Дюраселлей. Далі 34-річний Андрій вже не бігав по полю, а бродив по ньому, ходою нагадуючи мене, семидесятиоднорічного.

Ще щось намагався створити Шапаренко, але без Ярмоленко всі його намагання вилітали в трубу. Без жалю до себе працювали наші фулбеки (Вівчаренко з Тимчиком), та їх передачі в карний майданчик в основному були без адресу. Дещо намагався створити Андрієвський, кудись бігли Попов з Дячуком, Буяльський, що вийшов на заміну з Волошином, нічого не зумів змінити, Ванат психував, як гімназистка, і все це було безтолково і безрезультатно. Звичайна-звичайнісінька зворотня пропорціональність: чим менше часу, тим більше розгубленості в дяіях як гравців, так і тренерьского штабу. Вся надія на "дайош"...

А їх Санчес з трьох метрів попадає у нашого кіпера, і в самому кінці гри Нещерет демонструє, що вміє не тільки помилятись і потягнув гарматний удар Яширі.

Власне це і все. Сорок хвилин кайфу (і якого кайфу!) і 50 хвилин безладу. І як наслідок – Шахтар в чотирьох балах від нас.

Прокопенко колись стверджував, що в футболі логіка відсутня, але, якщо чесно, поклавши руку на серце, то необхідно признати, що нічия по вчорашній грі абсолютно логічна: одні ригали, вмирали на полі, щоб не програти, інші – спочатку піжонили, а потім не зуміли зорганізуватися і надірватись для перемоги.

Та хейтити Динамо і глузувати з команди не хочеться, бо віриться, що це лише випадок. Хоч інколи випадок і стає правилом, але надіємось, що до цього не дійде.

І два слова про гру Рухом з Шахтарем. Відразу скажу, що Рух мені імпонує і дуже подобається. В неділю в грі з лідером він як міг і як умів дав бій гірникам. Саме так: «як умів». Так, Рух боровся і не здавався до останньої миті гри. Так, Рух майже стільки як і Шахтар володів м’ячем (47% проти 53%). Так, Рух наніс стільки ж ударів по воротам як і Шахтар (по 7) і маже однаково в створ воріт (4 проти 5-ти в гірників). Але скажіть, чи міг виграти Рух цю гру. Ні, на жаль, лише випадково. Бо Шахтар читав гру Руху, як десятикласник читає буквар.

Рух вміє і любить грати вертикально. Так, це красиво і це заводить нас, вболівальників. Але Рух, на жаль (вкотре це пишу) не вміє, абсолютно не вміє, вести позиційну гру. Тому й голи йому дістаються через натугу, бо суперник Руху в основном проводять час в захисті. Дуже багато Рух забиває в останню третину гри, коли суперники підсідають фізично. І якщо це проходить для посередніх команд, то з більш вмілими командами (з тими ж самими Динамо та Шахтарем) це не завжди вдається.

Молоді гравці Руху цікаві і навіть талановиті. Але інколи мені здається, що вони занадто часто йдуть в обводку , в дриблінг, лише тому, що не знають, що далі робити з м’ячем. Особливо це було видно у недільному матчі. Дриблінг Руху в грі Шахтарем був лише заради дриблінгу, а не для корисних справ. Скажіть, той же Квасниця, який так виблискував в осінній частині першості, чи був помітним недільного вечора?

Так, гол Руху був красивим. Але, поклавши руку на серце, скажіть як часто можна чекати таких голів. Саме так: рідко. Та й хG цього удару навряд чи перевищував 25%.

До чого я? Та лише до того, що вважав і вважаю, що команда Рух переросла свого тренера. Пономарьов віддав цій команді все що міг, свій талан, свою думку, свою наснагу, але далі, на мою думку, буде лише латання дірок і втрата самобутньої команди. Не дай бог…

Це лише моя думка. Можливо я помиляюсь. І як би хотілось помилитись. Бо така команда появляється в Україні не часто, рідко, це швидше виняток, чим правило. Ви ж бачите, що колоси з минаями з’являються частіше, їх, однакових сірих, здається вирощують в пробірках.

З повагою,
Скіф

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости