Шах і мат...

Слава богу, цей ганебний період збірної скінчився. Здається… Хоч для Реброва це не було ганьбою, як він повідомив світу на післяматчевій прес-конференції. По його словам гра збірної була ганьбою лише для вболівальників.

Ребров, як написав редактор Трибуни, зробив нашу збірну, збірну України імпотентною, нудною посередністю.

І це, мабуть, є основним висновком щодо його праці з національною командою. Реброва, на мою думку, на гарматний постріл недопустимо допускати до тренування будь-яких збірних команд. Бо його его завжди більше бренду команди (про це писав власник Ференцварошу). Так, Ребров за деякий період може з гравців, що заглядають йому рот, ловлячи геніальну фразу, створити сіру, але переможну клубну команду. Але створити щось живе, веселе і успішне на рівні збірної – це не про пана Сергія. Бо для нього гравці всього лиш фігури, солдати, які склавши бойове каре повинні під картечний обстріл, як гвардія Наполеону, невпинно, незважаючи на втрати, йти вперед. Однак є два «але»: гвардія французького імператора любила і вірила Наполеону, і, по – друге, Ребров не Наполеон.

Я пару днів назад писав, що якщо гравців будуть накачувати з зобов’язанням будь як, але обов’язково виграти, то ми під фанфари програємо. І ось спочатку Миколенко сказав, що перед грою атмосфера в роздягальні була напруженою, не вистачало того, що є в Європі: жартів, галасу. Пізніше Яремчук скаже ще більш вбивчо: роздягальня була мертвою через відсутність особистостей. По його словам раніше було багато лідерів, але чомусь вони зникли і тепер в роздягальні немає людей з харизмою лідера, які можуть щось змінити. Що ж - це шах і мат Реброву, бо саме пан Сергій випалював цю харизму у гравців, вимагаючи слухати тільки його, одного його, бо особиста думка гравця за визначенням є помилковою.

Головна ж помилка нашого коуча в грі зі шведами, на мою думку, полягає в виборі капітана. Відомо ж, що у Забарного психологічний злам в ПСЖ, який, здається зрозумів, що перехід в французький клуб є помилкою, тому призначати ментально зламаного гравця капітаном команди в найбільш відповідальному матчі означає лише посилення його душевної кризи. Звідси і істеричні крики Забарного в сторону Тимчика, і його позиційні помилки, що призвели до другого і третього голу в наші ворота. І, як наслідок, невпевнена гра того ж Тимчика. На мою думку капітанити в цій грі повинен був Циганков, який по суті і був ним.

Друге. Ребров консерватор по своїй натурі і не любить, та й не вміє ризикувати зміною складу. На мою думку вихід в стартовому складі Зубкова, який до того ж не грав в останній грі Трабзонспору, а замість цього їздив в Іспанію заспокоювати свою емоційну дружину, був відверто недоречним. Його заміна на Гуцуляка значно оновила і посилила гру, але ж було пізно: після двох пропущених голів і нестійким до викликів капітаном.

Третє. Вже з шостої хвилини гри стало ясно, що план Реброва щодо довгих контратак провалився, як провалюється першокласних на екзамені по інтегральному обчисленню. Шведи повністю віддали нам м’яча: беріть, користуйтесь, грайте, якщо зумієте. І ми взяли. При 70 відсотках володіння м'ячем наші відважні воїни – футболісти лише двічі зуміли нанести неточні удари по воротам, точніше по іспанським горобцям (Циганков на 14 і 38 хвилинах). Подумайте: 70% володіння м’ячем і два неточних ударів: все як в нашому рідному чемпіонаті…

На жаль, бачачи це, відчуваючи безпорадність атаки Ребров довгий час звично нічого не змінював, а тільки здивовано махав руками. І козі ж ясно, що Ванат не для такого футболу, але його замінили лише після двох пропущених голів. В такій метушні в чужій штрафній площадці, як риба в воді, почуває себе Пономаренко, але Ребров ризикнув його випустити лише аж на 77 хвилині, після трьох пропущених голів.

Два слова про наше все – Георгія Судакова. Вчора, нарешті, ми зрозуміли чому Моуріньо не довіряє Судакову. Це в Шахтарі він був і богом, і демоном одночасно. А в Бенфіці Судаков перетворився на середнього гравця, який креветивить лише по великим святам. Від Судакова залишилась лише його тінь, як тінь батька Гамлета.

Чому так відбувається, чому наші гравці, які, здавалось, мають блискучі перспективи щодо попадання в топ-клуби топ-чемпіонатів, раптово перестають розвиватись і залишаються гріти лавочку запасних під час ігор своїх команд? На мою думку є дві основні відповіді і обидві погані: вони або ніколи не були обдарованими гравцями, або вирішили, що спіймали бога за бороду і перестали розвиватись. Та є ще й третя відповідь, як у Забарного: вони, що звикли грати в тепличних умовах, не вміють тримати психологічний удар. На мою думку лише Циганков тримає свій рівень в топ – чемпіонаті та Ярмолюк, який вчора непогано зіграв, дозрів нарешті до рівня Брентфорду. Можливо ще й Миколенко досить органічно виглядає в Евертоні, але ж в Евертоні…

І останнє: Ребров не йде і не бажає йти у відставку… Він хоче провести ще одну товариську гру з вибулими також албанцями 31 березня. Хто розуміє навіщо ця гра – пишіть. Невже тільки лише для того, що втішити величезне его пана Сергія?

Дякую.

З повагою,
Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости