Щоб оцінити смак вина, не обов’язково випивати його цілу бочку. Чи, скажімо, пляшку... Достатньо і невеликого келиха. Отож на матч «Зоря» – «Динамо» хотілося б поглянути, так би мовити, дозовано. Вибравши порівняно невеликий проміжок часу з цього поєдинку. Ну, скажімо... від початку другого тайму і до того моменту, коли динамівці зрівняли рахунок.
Логікою турнірної боротьби «Динамо» поставлене у жорсткі умови: треба перемагати практично у кожному матчі. І ця (до певної міри!) заданість підходу у великій мірі обумовлює і те, що мало не кожен суперник динамівців грає з ними від оборони. І ця оборона здебільшого глибоко ешелонована. Пробити таку оборону важко і удома у Києві, а тим більше на виїзді.
Отож початок другого тайму. «Зоря» виграє 1: 0. І треба атакувати і зрівнювати рахунок. А як удасться, то і вигравати. Тобто ситуація і гостра, і непроста, і принципова. «Динамо» йде в атаку, «Зоря» активно пресингує. І тут враження подвійне: з одного боку гравці «Динамо» виявляють і уміння тримати м’яч, і достатньо точні у передачах, і не губляться в умовах тиску з боку суперника. З іншого боку помітно, що динамівцям навіть наблизитися до карної зони суперників нелегко. А як же тоді забивати?!
Щоправда, було кілька передач з флангів, розрахованих на гру «на другому поверсі». Але ефекту спочатку вони не дали. Хоча сам підхід вірний. В умовах масованої оборони саме гра «на другому поверсі» могла б стати грізною зброєю. Тим більше, що головний суперник «Динамо» у чемпіонаті, «Шахтар», вражаючих успіхів у цьому компоненті гри не демонструє. «Зоря» теж намагалася йти в атаку і тоді вже пресингували динамівці. Поступово гра обох команд стала більш відкритою. З’явилися вільні зони у розташуванні суперника. І вже можна було розкутіше грати, а не лише уберігатися від пресингу. І гра «Динамо» на флангах вже ставала і переконливішою, і цікавішою. Але до гострих моментів біля воріт суперника це не приводило.
Cкладалося враження, що грі, яку демонструє «Динамо», не вистачає несподіванок, «родзинок», які б могли по-справжньому здивувати суперника. Хоча, і це треба визнати, оригінальні ходи у грі з боку динамівців таки були.
Гол був забитий після розиграшу штрафного, коли Піварич, ніби «натякнувши» гравцям «Зорі», що буде робити передачу верхом у карну зону (а саме цього і чекали!), раптом відкинув м’яч Cидорчуку, який майстерно, по-снайперськи, зміг покласти його у лівий нижній кут воріт. Отож «Зорю» таки вдалося… здивувати. Хоч це здивування привело лише до зоряної нічиєї, а не до зоряної перемоги. Але будемо сподіватися на краще.
До гри «Динамо» придивляються. Її і вивчають, і вивчатимуть суперники. Отож їх, суперників, динамівцям і треба… дивувати. А давно відомо – щоб здивувати когось, треба насамперед… здивувати себе самого.
Висловлюються думки щодо не дуже обгрунтованої гри «Динамо» у середині поля. З цим, звичайно ж, можна було б погодитись. Але до певної міри.
Логіку дій тренерського штабу команди можна зрозуміти. Cпочатку – міцна, стабільна оборона. А оскільки треба і атакувати, і забивати, то дуже швидкий, без найменших затримок у середині поля, перехід від оборони до атаки. Бо це і справді ж ефективно! Коли цього не чекають… А коли вже чекають?!
І, мабуть, молодій динамівській команді ще треба багато чому і вчитися щодо уміння захоплювати ініціативу і нав’язувати свою гру у центрі поля. І, здається, ще не вияскравився у складі «Динамо» гравець, який би вів гру, спрямовував її. А якщо згадати футбольну історію, то у «Динамо» були видатні гравці подібного амплуа. І, можливо, неординарність їх прикладу і додасть сил і уміння теперішньому складу команди.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
