Кілька слів - про геніальність...

Один український футболіст, що грає в Англії, висловився про Пепе Гвардіолу, який тренує його команду. І суть сказаного була у тому, що його тренер – геній...

Якось обгрунтовувати свою думку він чомусь не став, але ж саме це слово – геній... – настільки серйозне, що ним просто так не кидаються.

Ну, зрозуміло.

.. є успіхи у команд, які Гвардіола тренував, є певний рівень їх гри. Але хотілося б конкретніше – у чому ж саме ця геніальність проявляється...

При цьому і сумніви певні з’явились. Ну, добре... Гвардіола – геній! Але якби він тренував, наприклад, «Зорю», з тими ж гравцями, що у Вернидуба, то чи був би він усе ж... геніальнішим Вернидуба?! А це велике питання... Або, скажімо, очолив би іспанець «Динамо», то чи погодились би болільники команди, що він... геніальніший Хацкевича?! Та, може, і зараз дехто з гравців динамівської дружини висловився б, що Хацкевич геній, але, мабуть, трохи побоюються... Бо скажи так – то ще розсердиться!

Але продовжимо розглядати уже розпочату думку. Про геніальність. Минуло не так вже і багато часу і інший футболіст... з тієї ж команди... але вже не українець (чорт його маму знає – звідки він!) теж... ту ж саму лебедину пісню... мовляв, так і так: Гвардіола – геній!

Але тут уже пішла більш-менш зрозуміла аргументація – виникає якийсь заплутаний момент на полі, а Гвардіола уже допетрав, а в чому ж його суть і як у такій ситуації потрібно грати. Тобто меткий хлопець... Але не з Одеси, як Леонід Буряк... А з Іспанії...

А далі – мовчок. І про те, у чому Гвардіола свою геніальність ще виявив – ні словечка. Бо і не треба про це дуже вже докладно розповсюджуватись, бо й інші послухають-послухають та й теж геніальними стануть. Уявіть собі таке (ну, це ж фантастика... Станіслав Лем...), та це і важко собі уявити – українська Прем’єр-ліга... А на чолі кожної з команд – тренер-геній... Слухайте, такого навіть Павелко, а це чолов’яга... погодьтесь, з дуже міцною психікою... може і не витримати.

Але якщо повернутись до питання про геніальність Гвардіоли, то є у нас високоповажні експерти, що могли б і пояснити болільницькому загалу, а чого ж Гвардіола – геніальний, а хтось інший – ні... Але вони не поспішають це з’ясовувати. І правильно роблять. Це якби про їхню геніальність говорили, то вони, може б, щось і сказали. А про геніальність Гвардіоли хай сам Гвардіола і говорить. Якщо ще й досі не набалакався. Може б, про геніальність Фонсеки щось сказали – якби хтось дуже попросив... Але до Фонсеки ще черга... ну, ніби не дійшла. Взагалі питання геніальності досить непросте. Та і взагалі... підступне! Згадаймо, нашого земляка Миколу Гоголя. Звертаючись до колег по перу, він колись висловився вельми категорично:

– Ми ж нами – геніїв нема...

А генії у літературі в той час таки були – у тому числі і сам Гоголь.

А потім одна справа – факти, а інша річ їх трактування. Бо у різні часи це саме трактування буває дуже різним. Так Микола Гоголь хоч і мав атеїстичні погляди, але в кінці життя потягся до релігії. І ще про це і написав у одній з своїх книг. Критик Віссаріон Бєлінський у знаменитій своїй статті висловився щодо цього вельми критично. Навіть, можна сказати, критика була бурхливою, нищівною... Ну, щоб ви собі уявили... «Неістовий» Віссаріон критикував бідолашного Гоголя так... ну, ніби болільники «Динамо» критикують улюблену команду... після дошкульних поразок. А інколи і після нелегких перемог. Ну, може, трохи не дотягнув до цього рівня... Ну, в літературі таке буває!

І школярів у радянські часи змушували вивчати напам’ять не любовний вірш, а вищезгадану статтю. Критичну статтю про те, що письменник при житті був атеїстом, а під кінець життя повірив у Бога. Ви уявляєте, який дурдом інколи буває не тільки в самій літературі, а і в питаннях, пов’язаних з її вивченням!

Але минули літа і літа, змінилася епоха. І що ж... І вже інше трактування: Гоголь, якого Бєлінський отак розкритикував, – це ж, як з’ясувалось, дуже мудра людина. Бо все життя шукав шлях до Бога і, нарешті, цей шлях знайшов. Ну, а Бєлінський... Ну, він взагалі незрозуміло хто! Ось так. Оце такі трактування.

Ну, такі літературно-ідеологічні хохми у футболі – нині не проходять! Бо чи відвідують церкву, скажімо, Вернидуб і Хацкевич – це їх особиста справа! І якого саме патріархату ця церква, під час прес-конференцій у них ніхто не пита. Але, взагалі кажучи, проблема геніальності дуже вже неоднозначна.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости