Цитуючи... театрального режисера!

Замислюєшся над тими чи іншими футбольними чи загалом соціальними реаліями і виникають думки. Їх намагаєшся викласти на папері, переконливо сформулювати… А інколи цього – і робити не треба! А просто процитувати сказане кимось… колись… І навіть, уявляєте, зовсім з іншого приводу.

Отож книга відомого театрального режисера ще радянських часів Анатолія Ефроса «Професия – Режиссер».

Цитати приведені у перекладі, здійсненому автором цих рядків. Це щодо того, що надто буквальний переклад деяких слів не завжди відповідає духові написаного. І, мабуть, це і не варто робити. А якщо у когось, вельмишановні, виникне бажання уточнити – читайте оригінал… І які б далекі від мистецьких поривань ви не були, усе ж, сподіваюсь – не будете розчаровані!

Футбол – видовище… Але у своїх кращих виявах – це і мистецтво!

Театр – це мистецтво! Але ж це і видовище. Ось як пише про відвідуваність… театрального видовища Анатолій Ефрос:

– Першого січня, у перший день Нового нового, йшла одна з наших прем'єр.

Публіки було багато. Незважаючи на учорашнє святкування, люди знову зібралися у театрі.

Той, хто любить театр, ходить у нього і в Новий рік, і у сніг, і у дощ, і у спеку.

Але від театральних подій повернемося до футболу. Не раз доводилось читати – ось колись були гравці... А тепер!

Тема делікатна. Але ось як пише відомий режисер на тему подібну:

– У Качалова було обличчя істинного інтелігента, а тепер обличчя загалом простіші. Та і таких талантів, по суті, теж нема. Як казав Дорн у «Чайці», «блискучих обдарувань тепер мало, це правда, але середній актор став значно вищим».

Ну, вищим (з точки зору режисера…) мабуть, щодо свого творчого рівня. І митець веде мову, можливо, не скільки про інтелігентність, скільки про те, у якій мірі той чи інший актор зміг реалізувати власне обдарування.

А наступна цитата відомого майстра… думаю, лише про театр. І ображатись на висловлене (ну, якщо б це сталося…) могли б лише його колеги-режисери, колеги-сучасники:

– Така вже риса – сучасного драматичного театру — без помітної режисури нема помітного артиста. Ви скажете: є винятки. Але вони, як відомо, лише підтверджують правила. І якщо твої артисти недостатньо помітні, то вони дзеркало тебя самого. Ось чому особисто я давно вже перестав сердитися на артистів. Це всеодно, що сердитися на дзеркало. Ах, які у мене у цьому дзеркалі пусті очі, ах, яка у мене у цьому дзеркалі тупувата посмішка...

Читаючи попередню цитату слід усе ж враховувати, що Ефрос був... так би мовити, режисером-лібералом. На відміну від режисерів-диктаторів! А кожен з підходів має і свої успіхи, і свої плюси та мінуси.

Що важливіше для успіху команди – обдарованість гравців чи... тренерський вплив! Ну, це тема для тривалої дискусії...

А ось як з подібного, але ж, певна річ, театрального приводу розмірковував (до того ж – посилаючись на Станіславського!) Анатолій Ефрос:

– Мені незручно називати прізвища актерів, що з них, як здавалося десять років тому, виросте Хмельов чи Москвін і які дійсно тепер відомі, може, навіть більше, ніж у свій час були відомі вищезгадані. Але це заслуга лише засобів масової комунікації.

Перефразуємо Станіславського:

Нема маленьких артистів — є нікчемні театральні обставини.

І продовжуючи висловлене режисером, розуміємо – ну, видовище і є видовище. Але і у видовища є рівень. Є рівень Євробачення, а є... виступ на сцені сільського клубу. Хоча і спів на рівні сільського клубу – це і потрібно, і достойно, і викликає повагу! Коли це щиро і з необхідним для цього умінням.

Ось як мислив Анатолій Ефрос про рівень сучасного йому театрального видовища:

– Колись Малий театр називали другим університетом, так ось — якщо репетиція не університет, то і театр університетом не буде, ні другим, ні третім. А буде прихистком випадкових перехожих, яким у цей вечір нікуди подітися. По-справжньому мисляча і начитана людина у такий театр не піде, їй там нудно і соромно сидіти, як соромно, мабуть, людині зі слухом сприймати, як хтось фальшиво співа.

Але ж коли говоримо і про футбол, а не театр, то футбол – це пошук... Це експеримент! Ну, коли хочеш перемагати...

А ось що писав Анатолій Ефрос про експеримент у царині театру:

– Кажуть, що соромно випускати річ сирувату, і ось під цим лозунгом роблять її рік, засушать, як минулорічний листок, усім набридне такий режисер і собі набридне. Як на мене, краще працювати легко, без натуги; не вийшло, ну що ж, мотай на ус і рухайся далі.

Треба встигнути поставити Шекспіра і Чехова, Островского і Толстого і багато різних нових п’єс.

Встигнути — це дуже серйозне слово.

Ось так писав Анатолій Ефрос щодо проблем театру і тогочасних театральних подій. Можливо, висловлені режисером думки викличуть інтерес.

А наскільки ці думки суголосні теперішнім часам?! Ну, щодо цього у кожного може бути власна думка. Отож будьмо суб’єктивними.

А футбольним режисерам-сучасникам хотілося б, певна річ, побажати... встигнути. Усе ж встигнути поставити (звичайно ж, на футбольній сцені...) «Шекспіра і Чехова, Островского і Толстого і багато різних нових п’єс».

Та і про українську класику і сучасних драматургів не слід забувати. Та і класику світову, і драматургів-сучасників «з-за бугра»... ніхто, звичайно ж, ігнорувати не буде!

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости