Негідники чи... прагматики

Підхід кожного до тієї чи іншої справи дуже залежить від особистого досвіду. Як і вигляд на фото залежить, певна річ, від точки, з якої відбувається зйомка. Хоча і те, кого чи що знімаємо, безперечно, має значення.

Ось, скажімо, ви займаєтесь політичною сатирою. Виходите на сцену і... говорите зі сцени те, що люди висловлюють у приватних розмовах.

Ну, повинен же хтось цим займатися. Є таке добре відоме російське прислів’я: «Ради красного словца не пожалеет и отца». Згадавши це прислів’я усе ж я і замислився. А чи є якесь серед прислів’їв українських – йому відповідне?! Так, є... Ну, хоча б і таке: «Хліб і сіль їж, а правду ріж». Але в українському прислів’ї про конкретизацію родинних стосунків якось і не йдеться.

А якщо хтось з політиків... навіть коли це добре відомий політик... усе ж вам не батько рідний, то і чого ж його жаліти. Та всипати йому зі сцени так, як слід. Та й усе. І люди тільки спасибі скажуть. Бо недарма висловлювалась у останні десятиріччя така досить свіжа для нас ідея – владу треба контролювати... А політична сатира – це одна з форм контролю! І, можливо, єдина форма контролю, яка реально діє. Бо у народі кажуть як – знай міру і май душу. А якщо у когось щодо цього певні відхилення... і ці відхилення вкрай артистично показані зі сцени... то кому ж з тих персонажів, що фігурують на сцені, це сподобається.

А згадаєш знову вищеприведене російське прислів’я і виника питання... А такий відомий (хоч і в закуліссі) державний діяч, як Саша-стоматолог, міг би «заради красного слівця...» батька не пожаліти? Міг би стати... ну, скажімо, успішним актором хоча б у тому ж «Вечірньому Кварталі»?! Питання дискусійне... Бо українці більш лагідні люди! Ну, поки не допечуть... Навіть українці донецького розливу.

Але не про те мова. У політичній сатирі важливий... ну, я б сказав... моральний фактор. Політиків... ну, якщо вони хоч трохи негідники... треба виводити на чисту воду.

А політики вони ж більше прагматики, аніж моралісти. Ну, згадаймо хоча б... У президентському марафоні сперечалися тоді два Леоніди – Кравчук і Кучма. Кучма вважався кандидатом більш промосковським. Зокрема планував російську мову зробити другою державною. Деякі з його планів викликали гостру критику у суспільстві. І Кучма, як досвідчений політик, скорегував свої плани. Хоча йому, мабуть, і доповідали:

– А люди у Кремлі, що так вболівали за вас на виборах, вами розчаровані...

А згадаймо ще одного досвідченого політика – Йосипа Сталіна. Йому компетентні люди доповідали – таких-то письменників варто посадити, а таких-то і розстріляти. Сталін до цих порад прислухався. Але прийшов момент, коли він спокійно, але ж рішуче сказав:

– Но других писателей у меня нет!

Тобто недоліки недоліками, а патрони краще все ж і берегти. Тепер повернемося до нинішніх реалій. І до теперішнього президента. Він прийшов у політику з політичної сатири, що теж загалом не така вже і проста річ. А отже до певної міри мораліст, хоч і прагматик. І слово друг для нього не пустий звук.

А політики теж не позбавлені теплих людських почуттів. Про Сталіна говорили, що він з неабиякою теплотою, по-дружньому згадував про Зинов’єва і Камєнєва. І згадував тоді, коли їх уже розстріляли. Тому і не треба політиків робити якимись монстрами.

Отож коли конкретніше... Європа, звичайно ж, турбується. Кілька років – полум’я війни неподалік. Якось би усе це припинити. Навіть поступившись у чомусь українськими інтересами.

Отож Європа і могла б порадити нашому президенту – ну, ми ж ваші друзі... Та зробіть же щось!

Маємо президента, що його коріння у політичній сатирі, а отже моральний фактор для нього не нульовий. Президент-прагматик, політик з досвідом, скорегував би плани і керував би далі. Політик без політичного досвіду і хоч трохи мораліст, плани не корегує і у нього виникають проблеми.

Отож наш президент міг би сказати друзям, що у нього нема іншої України, нема іншої української громадськості і нема іншого українського народу. А є тільки ті, що є.

Свого часу радянська преса дружно реготала над таким – нібито на Заході хтось колись чи сказав... чи написав (а де і коли не уточнювалось!), що по Москві начебто ходять білі ведмеді. То наш президент міг би і зауважити – якщо десь не ходять... але, на чиюсь думку, могли б і ходити білі ведмеді... то з людьми, що там керують, не так і просто домовлятися!

І ще. У Союзі військовий хор завзято виконував дуже бадьору і енергійну пісню, де були зокрема і такі слова –

Мы прошли, прошли с тобой полсвета – Если надо, повторим!

Може, декому на Заході треба цю пісню регулярно прослуховувати на сон грядущий. А текст її (хоч і в перекладі…) перечитувати.

Для чого?! Для більшої бадьорості і більшої розважливості, певна річ.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости