З письменницького зошита

До речі – про склянку…

Щось почуємо уперше – і це звертає на себе увагу! Але потім стає… ну, ніби звичністю. І здається – про що ж тут говорити! Але ж ні… Бодай невелика іскорка здивування усе ж залишається. Ну, коли у словах, що їх уже не вперше чи чуєш… чи читаєш, є певний емоційний заряд, є якась своя і аж ніяк не позичена оригінальність.

Назва «Склянка часу», уперше почута, відразу ж звернула на себе увагу. А це ж назва і видавництва, і журналу. А назва і має бути такою, щоб звертати на себе увагу і запам’ятовуватися. А в цій назві поєднувалися речі… ну, ніби… дуже вже різні. Склянка – слово, здається… відверто побутове. Просте. Навіть до певної міри грубувате. А ось слово час – закликає усе ж до роздумів, розчулює свою філософічністю. А поєднай ці два слова і… вони вже ніби прикипіли одне до одного! Створивши, здавалося б… нерозривну єдність.

Згадався мені і такий досить кумедний епізод. Працюючи інженером у НДІ, я перебував у відрядженні. У такій ситуації виникає гостре бажання… випити чогось гарячого. Чаю. Кави. Отож заходжу до вокзального буфету. Купую бутерброди і, звичайно ж… склянку гарячого чаю. У буфеті розташовано кілька зручних стійок. І стоячи біля однієї з них, можна і спожити придбане. Але ж… його спочатку треба туди донести. Чай гарячий, але стійка недалеко. Нічого – якось донесу. Але не так сталося, як гадалося. Склянка з чаєм виявилася настільки гарячою, що я відчув – до стійки її я донести не зможу. І був змушений, зробивши кілька кроків, поставити склянку з чаєм на долівку. І вже потім, обгорнувши розпечену склянку носовичком, удалося процес транспортування усе ж завершити. Подібних пригод зі склянкою у автора цих рядків більше не траплялося, тому цей епізод і запам’ятався.

Отож одного разу, розмовляючи з Олександром Апальковим, керівником видавництва «Склянка часу», я і :запитав:

– А як усе ж виникла назва видавництва?!

Чекав якоїсь глибокої філософії... чогось надміру оригінального... Але пояснення виявилося досить простим:

– Думали, як назвати видавництво... Нічого вигадати не могли! Потім сіли пити чай. І при цьому кілька разів прозвучало – склянка чаю... склянка чаю... І оце – склянка чаю... – якимось дивом перетворилося... на склянку часу!

Ось таке дуже просте пояснення не надто вже і простої назви.

Ось так і з’являються назви… у журналів і видавництв! А видавництво функціонує не один десяток літ і змінювати свою назву аж ніяк не збирається.

А мова – таки… розвивається!

Будь-який процес вимагає певної регламентації. Ну, наприклад, має відбутися творча зустріч, скажімо, віршотворців з читачами. І треба, щоб і зустріч не затяглася. І щоб якомога більше майстрів пера змогли прочитати власні (ну, певна річ – геніальні…) творіння. Ось тоді здебільшого людина, що вестиме вечір і підказує натхненним творцям поетичних шедеврів – мовляв, постарайтесь обмежитися такою-то кількістю хвилин для виступу.

Та і дебати у парламенті вимагають, можна сказати, певної організаційної структури. Отож спікер, бува, і обмежує у часі промовців, і коментує і доповнює їх виступи. І інколи робить це надто вже ретельно. Депутати-чоловіки здебільшого спокійно на це реагують. А політики-жінки пристрасніші і емоційніші, і мовчати у такому випадку не будуть. Отож одна з членів парламенту якось і до того ж вельми рішуче зауважила спікеру:

– Ви… закрикуєте депутатів!

Але справа не у полеміці, що виникла з цього приводу. А у словах. Слово кричати давно і добре відоме, а ось слово – закрикувати… Його нібито чути і не доводилося!

Отож послухаєш засідання Верховної Ради і приходиш до висновку, що наша квітуча, солов’їна мова – таки розвивається! І навіть у стінах такої високоповажної інституції, як парламент.

До речі – про шпаргалку…

Неподалік від університету, де я працюю, коли пройти… ну, так хвилин десять-п’ятнадцять… розташована торгова база. Там і є немало торгових точок з дуже різними видами товарів. Є там і невеликий магазинчик, де можна придбати печиво, цукерки, зелений горошок, томатний соус… Вибір непоганий та і ціни дещо нижчі, аніж скрізь по місту.

Завітавши туди з наміром придбати цукерок і печива, переглядаю – а що ж там у наявності. Який сьогодні, можна сказати, репертуар. А трапляються усе ж – назви оригінальні! Чи цукерок, чи печива. Ось, наприклад, печиво з назвою духовно близькою школярам і студентам – «Шпаргалка»! Щоправда, студенти нині більше користуються мобільними телефонами, де функціонує інтернет. І шпаргалка для них – це вже архаїка... двадцяте століття.

Отож купую півкіла вищезгаданого печива. А вже дома більш уважно роздивляюся – а який же у нього вигляд. Кожна печенина – це досить об’ємний, продовгуватий прямокутничок... А на ньому... ви не повірите – таблиця множення! І уявіть собі – ви п’єте гарячий чай чи духмяну каву і, надкусивши печенину, бачите напис – що, скажімо, сім помножити на два дорівнює чотирнадцяти. А сім помножити на три – двадцять один. Це якщо ви подібний факт... ну, призабули. А якщо усе ж не забували, то маємо таке собі... легесеньке нагадування про давно вже відому математичну істину. А математика... ну, що там не кажіть... це ж круто! Бо у цьому випадку смакові якості чаю чи кави і печива поєднуються з певною інтелектуальною напругою. Отож яка не яка... а багатогранність сприйняття!

На футбольній ниві

Футбол – це болільники… Футболі – це емоції! Отож футбол і не може не виявити себе і яскраво, і неординарно у слові. І час від часу відвідуючи футбольний сайт «Динамо від Шурика», це уже укотре помічаєш. На сайті уміють – висловитися оригінально!

Ось, скажімо, один з авторів, розглядаючи суто спортивну тематику, раптом використав і такі слова – ...залатати проблему! Ну, ці слова... загалом багатовимірні... І їх можна було б використати і при розгляді іншої і ширшої проблематики!

Займаючись тією чи іншою справою, кожен помічав, що є речі, яка можна продумати здалеку і підготувати заздалегідь. А є рішення, що приймаються миттєво... несподівано. І кажуть, що експромт буде тоді вдалим, коли він супроводжується активною і суттєвою попередньою підготовкою.

Є таке слово – спонтанно, що частенько використовується і зміст якого читачам добре зрозумілий. Але ось у інтерв’ю відомого футболіста, коли він говорить про гру однієї з команд, чуєш і слово дещо інше – спонтанщина... О, такого слова ніби і не доводилося чути! Ну, це слово про те, коли надто вже надіються на імпровізацію, а про попередню підготовку забувають.

Капітан у футбольній команді – особа помітна. Здебільшого це один з найавторитетніших гравців у команді. Саме він має право спілкуватися з арбітром матчу і відстоювати інтереси свого колективу. І слово капітан – добре відоме! А слово... капітанити?! Ну, мені таке слово вдалося почути уперше лише нещодавно.

А ось один з відвідувачів футбольного сайту – цитує Шевченка... І приведені кілька поетичних рядків підписано було так – Тарас Шевченко, капітан збірної українських письменників. Ну, хіба ж не оригінально сказано?!

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости