Аби струни... не обірвалися!

Чому у назві публікації згадуються... струни?! Ну, це зрозуміло... Мої літературні спроби свого часу починалися з авторської пісні. Але для подібної назви є ще одна причина. Закінчивши вуз, я певний час працював інженером у науково-дослідному інституті, що мав дзвінку і незабутню назву – «Акорд»... Колеги-інженери, що працювали поруч, люди дотепні, у особистому спілкуванні цю установу називали.

.. НДІ «Обірвані струни».

Ну, і треба додати ще... що у такому виданні як «Скіфія-2019-Осінь» (канівське видавництво «Склянка часу») у публікації автора цих рядків приведена і добірка віршів під назвою «Ліричні струни». І з кількома віршами цієї публікації можна ознайомитись саме тут.

Дуже нелегко живеться нині нашим сучасникам. Та і нам самим, певна річ! І це розуміють, вихлюпуючи шквал свого натхнення у римованих рядках, і віршотворці. А коли вищезгадаті рядки... ну, хоч трохи удалися... то це відчують, звичайно ж, і читачі. Ну, певна річ, ті з читачів, що ризикнуть хоча б побіжно прилучитися до тих чи інших ліричних одкровень.

Будні

О, є обставини неждані...

Хіба ж не помічали ми,

Як слово – засіб спілкування,

Стає, мов прірва, між людьми!

Хоч є отрутонька у слові,

Що раптом, бач, на злі уста,

Та у словах і цвіт любові,

І снігу рання чистота.

Ще є пісні і мудрі книги,

І радісний, квітучий сміх.

Та скільки криги, стільки криги –

У наших буднях непростих!

Колишніх віршотворців?! Не буває... Ну, чого б і не устругнути щось римоване, хоча і думки більше схиляються до гіркуватої... а то і зовсім гіркої... прози!

Круговерть

Хоч, може, не велике горе –

Така, бач, течія ріки...

Ця математика сувора –

Дрібні лічити копійки.

А, може, це зухвала хиба,

Що для промов і для пісень –

Ну, коли хліб є і до хліба

І... та це ж треба кожен день!

У злій і хижій круговерті,

Де серед хмар, бува, і грім,

Пенсіонерствуємо вперто

Назло тривогам непростим.

А все ж які б обставини нас не притоптували, а життя не перестає – і дивувати, і хвилювати! І на фоні темних і невиразних барв, що усе ж трапляються, помічаємо і барви – значно світліші. І те, що нам здається вже і набридлим, і звичним, раптом набуває дещо іншого змісту.

Диво

Життя усе ж... диво велике!

Ну, та і справді ж... хіба ж ні?!

Чи ми доходимо до крику!

А чи тривожно-мовчазні...

Та щось усе ж бо удається!

У вирі невгамовних змін...

Бо нам дійти б... ну, з болем в серці –

До суті... до першопричин!

Життя бува гострішим шаблі –

Хоча і, звісно ж, не завжди.

І як не випити до краплі

Тривожну чару гіркоти!

І паленіємо від гніву,

І сніг, мов полум’я... до скронь.

Життя – таки... велике диво,

Чи крик... чи тиша, як вогонь!

Бо і є щось таке, що здатне нас підтримати у нелегку хвилину. Це той духовний досвід, який постійно приходив і приходитиме до кожного з нас. Хоч ці емоційні глибини нам удається відкрити для себе і осягнути далеко не зразу. При всій їх відкритості і доступності.

Це ж...

Яка ж вона щира… дзвінка!

Як тиха… з-під льоду ріка…

Звучить, мов тривожна струна –

А суттю… уже весняна!

Хоч ніби сувора – як тінь,

Та в ній і вогонь, і глибінь!

Слова, що в серцях запеклись –

Це тільки… про те, що колись?!

Це згусток, де цвіт і літа,

Де мудра, але ж… простота!

І як не відчути в цю мить –

Це ж… пісня народна звучить.

Живемо у часи, коли і у кожного з нас, і у суспільства в цілому виникає немало питань. І на ці питання відповіді – ще шукати і шукати. Але нічого... Коли уперті питання, то і відповіді на них треба шукати – не менш уперто!

Відповідь

Колоссям – ні... Стернею поле!

Не хвиля вже... тоненький лід.

Ми роздивляємось навколо,

Щоб вкотре відкривати світ!

І у схвильованому стані

Слова тривожні, як завжди.

Коли поставлене питання,

А відповіді – не знайти!

І ще така особливість. Вірші, пронизані весняним духом, весняним настроєм, бува, пишуться не скільки навесні, скільки у інші пори року. І подібний факт усе ж не так і важко зрозуміти.

Обрії

Днів ніби ще… не весняних –

Дзвінкі і думи, і тривоги!

Хоч тихо, але ж тане сніг –

Стає примарою потроху.

Стрімких доріг зоря ясна!

І долі обрії незнані.

Ще не весна... Та вже весна!

У гомінкому хвилюванні.

А щодо струн... То головне – аби струни не обривалися! І ті металічні, що на гітарі чи бандурі, і ті... найтонші... що у душі кожного з нас.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости