Читаємо - ...поезію! (Продовження)

Згадалося... Прозвучав дуже емоційний вірш у виконанні одного з літераторів. І у відомого письменника, досвідченого редактора, запитали:

– А як би ви... цю поезію оцінили?!

Майстер слова відповів:

– Мені для цього потрібно прочитати цей вірш – очима...

Спочатку така реакція дещо подивувала. А потім, уже з часом, ситуація стала зрозумілішою.

Коли вірш чуємо, то це... і жести, і вираз обличчя, і... хвилювання у голосі.

Тому і в результаті може виникнути питання – а що ж... залишилось на папері. Що ж там – крім жестів і схвильованого голосу, і посмішки чи суму на обличчі. Коли автор вірша ще шукає свої творчі горизонти, то і бува, що не надто багато на папері залишається. Бо бракує уміння перелити хвилювання власного серця – у яскраві і неординарні слова.

Згадалися ще шкільні роки… Учителька, що викладала у нас у класі літературу, колись сказала:

– Найбільше задоволення від літератури відчуваєш тоді, коли читаєш твір… уже чи не удвадцяте!

Щоправда говорила вона щодо прози. Але не в тому річ.

Це і подивувало, і запам’ялося. Але ж це і зрозуміло, бо коли викладається певний матеріал з літератури, то треба і самі твори, так би мовити, оновлювати у пам’яті.

Я сам, коли уже поезія стала частиною мого життя, помітив таку річ. З’явилися поети, чиї твори уже не просто читав, а час від часу – і перечитував. І що цікаво. Читаючи якусь збірку віршів уперше, звертаєш увагу на одні вірші. Вірші, що ніби перебувають у центрі твоєї уваги. А потім, коли мине, скажімо, кілька місяців і ти знову береш до рук цю ж книжку, то вірші, що найбільше схвилювали тебе при першому прочитанні, при прочитанні удруге… ну, ніби відступають у тінь. А по-справжньому тебе розхвилюють вірші, на які першого разу… наче і не звернув уваги.

І взагалі творчість того чи іншого поета треба для себе… відкрити. Буває, прочитаєш чиїсь вірші уперше… удруге… Визнаєш майстерність їх автора, але ж… вірші ці тебе ніби не змогли розворушити. А потім уже прочитані рядки раптом почитають... ніби «оживати», і сприйматися зовсім інакше. А найлегше це відбувається, коли усе ж слухаєш вірші у виконанні самого автора чи якогось умілого читця.

Та і сам не раз помічаєш, згадуючи творчі зустрічі, що не раз бувають у письменників: те, як сприйме аудиторія вірш... чи краще... чи менш схвильовано... є чимось не надто прогнозованим. Cкажімо, вірші, що сприймалися – на ура! – у одній аудиторії, в аудиторії іншій можуть бути зустрінуті значно стриманіше. І навпаки – поезії досить прохолодно сприйняті у аудиторії одній, в іншій можуть мати помітний успіх. Частенько подібні зустрічі проходили в учнівській аудиторії у одній з шкіл. І це важливо хоча б з тієї точки зору, що на уроках літератури школярі нині вивчають і таку тему, як... «Література рідного краю». Учнівська аудиторія загалом досить чутлива до поетичного слова. Але вірші, почуті на уроках, більше сприймаються школярами лише як знання. Що з часом забуваються чи усе ж залишаються у пам’яті. А не як частина власної душі. І взагалі, як мені здається, саме на таких творчих зустрічах школярі починають відчувати поезію – глибше і емоційніше! Особливо коли у такій поетичній акції беруть участь кілька поетів. Та ще й таких, що дещо відмінні за своїми творчими пошуками.

Бо поезія – це щось схвильоване... щось пережите...

І, на мою думку, читацької уваги заслуговують не лише поети відомі чи відзначені якимись літературними регаліями, а і віршописці, головним досягненням яких є любов до літератури і щирість та непозиченість почуттів, вихлюпнутих у поетичних рядках.

Так, скажімо, мені не раз приходили на пам’ять усміхнені і соковиті рядки черкаської поетеси Ніни Лазуко, написані на тему нібито побутову, але ж не тільки –

Cмачне єднання хліба і цибулі

Давало силу – рідному народу!

Бо і сама поезія теж може додавати сил у нелегку хвилину.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости