Починаєш міркувати

А інтернет усе ж буває украй підступним. А інтернет, ніби слизька трясовина, може просто затягувати. І це, певна річ, створює проблеми. Отож засидишся уночі, придивляючись до екрану. А на екрані — і щось вельми цікаве і суттєве, і щось досить дріб'язкове і таке, що просто відволікає увагу. А потім...

А потім приходить сімнадцята нуль-нуль і... організм починає... ну, пробуксовувати. Тобто вимагає дещицю сну. І якраз у дуже невідповідний момент. Ти починаєш умовляти власний організм — так футбол же... “Динамо”... Але це однак результату не дає. І ти припиняєш переглядати матч, бо розумієш, що повноцінно сприймати події у матчі і уважно прислухатися до слів коментатора ти просто не зможеш.

Але ж нині болільницькі можливості значно збільшилися. І ти можеш ознайомитися з перебігом поєдинку і пізніше. Хочеш дивися пізно увечері, а хочеш дивися уночі. Але ж це буде не тоді, коли все вирішується, а тоді, коли... вже все вирішено.

Отож повертаєшся до теми матч “Динамо” - “Ворскла” знову і починаєш розуміти, що організм упирався не даремно. Мабуть, щось передчував. Бо і припинив я перегляд саме перед тим моментом, коли рахунок став 0:1 на користь “Ворскли”.

Отож повертаєшся до вищезгаданої теми і... розчарування номер один — кінцевий рахунок матчу 1:2 на користь “Ворскли”. Тоді і сумнів — а чи варто матч переглядати взагалі?! Бо у цьому випадку обов'язково з'являться і розчарування номер два, номер три... І так далі.

І все ж вирішив — ні, подивитися треба! Бо кожен матч — це шлях... Чи до перемоги. Чи до поразки. А для “Динамо” і нічия у деяких матчах — ну, ніби... поразка. Отож переглядаєш і... починаєш міркувати. З перших хвилин перегляду. А чого ж... вийшло саме так.

Але спочатку передивляєшся короткий огляд — гострі моменти і... голи. Голи “Ворскла” забила: один зі штрафного, один з пенальті. Отже, якихось особливих претензій до оборони ніби і не повинно бути.

Однак перегляд самого матчу показав, що дорікнути декому з захисників є за що. Інколи оборонці “Динамо” мали досить безпорадний вигляд, коли не вдавалося у рамках правил (ох, уже ж ці правила!) відбирати мяч у суперників. І динамівцям з лінії захисту таки є над чим працювати. І працювати напружено.

З перших миттєвостей поєдинку хотілося б придивитися, а з якою ж командою граємо. Чуєш голос коментатора і слова його про те, що один з полтавців м'яч випустив за бокову лінію. А на екрані у наступну мить крупним планом вищезгаданий полтавець — темношкірий... з зачіскою такою, як колись у знаменитого Рууда Гулліта.

Отож і виникає таке враження, що спрацювало правило, що не раз уже виявляло себе і в Україні, і в Європі. Якщо у команди-середнячка мислячий тренер і до неї додати кількох якісних (хоч і не знаменитих!) легіонерів, така команда може дати бій грандам. Що власне і сталося.

Юрій Максимов — тренер, що добре знає зсередини динамівську футбольну кухню. Та і, здається, у Німеччині зміг пограти. А в Україні тренерів з міжнародним футбольним досвідом не так і багато. Чи коли їх рахувати за допомогою звичайнісінької арифметики. Чи коли до цієї нелегкої справи і вищу математику підключити.

Коментатор матчу висловив думку, що гра “Динамо” цього разу банальна і позбавлена гостроти.

Ну, з цим до певної міри можна було б і погодитись. Якщо не зуміли своїми діями здивувати суперника, то гра, певна річ, банальна. А якщо не вдалося забити стільки голів, скільки потрібно для перемоги, то гра, звичайно ж... позбавлена гостроти.

Але дещо хотілося б і уточнити. Та не така вже вона і банальна... гра “Динамо”! Скажімо, Рамірес ще по суті вливається у гру команди, а де він себе виявляє — і у центрі, і на лівому фланзі. Караваєв грав і на лівому флаінзі, і на правому. Те ж саме можна сказати і про Циганкова. Забарний, центральний захисник, активно діє і у штрафному майданчику суперника.

А щодо гостроти... Є у грі “Динамо” гострі і ефективні ходи. Але ж... Гру “Динамо” суперники активно вивчають. І пристосовуються до неї. Скажімо, виконує Циганков штрафний. І робить передачу. Десь у район одинадцятиметрової відмітки. Ніби все правильно. Бо з цієї позиції частенько голи забиваються. Але першими до м'яча встигають двоє захисників полтавчан, а не хтось з динамівців. Можливо, щось подібне у розиграші штрафного динамівцями було вже у одному з попередніх матчів. І полтавці цей варіант врахували.

Або кутовий. Динамівці інколи не відразу ж подають м'яч з кутового у штрафний майданчик. Гравець, що виконує кутовий, передає м'яч іншому гравцю, а вже той робить подачу. Полтавці це теж врахували і не давали можливості зробити у такому випадку подачу ефективною.

Не раз у попередніх матчах “Динамо” була така ситуація, що приводила до голу. Або хоча б до гольового моменту. Гравець (а це були і Циганков, і Гармаш, і Буяльський) одержував м'яч на лінії штрафного майданчика. Неподалік, за один-два метри, від лівого кута штрафного майданчика. Цього разу... ну, таке враження... що Циганкова там уже чекали. Циганков - гравець швидкий, технічний. Отож зорієнтувався. Виявив непоганий дриблінг. Але до удару по воротах (як у попередніх матчах...) справа не дійшла.

І ще. Дії Луческу, коли треба змінювати рахунок у грі, частенько були такими. Десь на 60-й хвилині матчу виходили троє креативних гравців і це приводило до певних змін у структурі гри. До трохи іншого варіанту гри. Інколи трійка “свіжачків” з'являлася на полі ще з початку другого тайму. Цього разу Луческу випустив тільки Гармаша. Можливо відчував, що його традиційний хід ефекту не дасть. Бо до нього суперники можуть виявитись готовими.

Отож у грі з'явилися питання, що потребують відповіді. А ми, болільники “Динамо”, будемо спостерігати, якою ця відповідь буде.

А шлях, що привів до поразки, може з часом приводити і до перемог. Ну, коли врахувати помилки і відповідно внести необхідні корективи у гру. Але головне усе ж не сходити з обраного шляху.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости