Колись Валерій Васильович Лобановський в одній із своїх книг писав, що клуб починається з прибиральника. Що сьогодні відбувається в «Динамо»? Невже ми настільки втомились? Варто нам чекати, і на що чекати від клубу? Все частіше можна почути фрази: «Динамо Київ вже не те...», «Динамо було тільки при Лобановському», «Блохін не зможе», «Краще повернути Сьоміна».
..Пропоную здійснити мандрівку в минуле...в золоте «Динамо» і згадати як команда жила до...
4 вересня 1987 року українська молодіжна газета «Комсомольское знамя» надрукувала листа, за підписом «Владимир Портнов - болельщик» (лист подається не повністю рос.):
«Уважаемый Валерий Васильевич! Извините, но буду говорить резко. По-видимому, время комплиментов и восторгов проходит. Вы, конечно, можете возразить, что необходимо иметь выдержку, подождать результатов главных матчей, потом все тщательно осмыслить и взвесить, подключить науку и т. д. Да все это уже было.
Помните, и клуб, и сборная под Вашим руководством проигрывали игру за игрой, а Вы убеждали всех, что, мол, все в порядке, цели поставлены совсем другие, и уж главные матчи ваши обязательно выиграют. Чуда не произошло, не выиграли....
Можно, конечно, посетовать на набиравший силы в ту пору период застоя и отсутствия гласности, только что это даст нам, болельщикам? Как и тогда, одиннадцать лет назад, Вы, Валерий Васильевич, делаете хорошую мину при плохой игре, как и тогда, заверяете общественность в непогрешимости ваших решений и методик, как и тогда, обеспечиваете «надежность результата».
Смею высказать свое мнение. Мы можем (в принципе теоретически, хотя я лично в это не верю) выиграть у французов и шотландцев. Однако эти победы сути дела не изменят. Команда наша, динамовский клуб, что бы ни писали и ни говорили знакомые Ваши журналисты, обречена на тяжелую болезнь. Теперь-то уж точно знаю: из кризиса ей выбираться долго. Давно для меня это началось - еще когда после бельгийской осечки Вы убеждали всех в том, что вероятность допущения таких ошибок классной командой равна нулю, что виноват конкретно такой-то и такой-то, дело отнюдь не в тренерских просчетах. Щелкнул выключатель в первый раз. Может, все и поправимо было тогда, если разобраться по-честному, по справедливости. Разобраться и извлечь для себя уроки. Но тогда критиковать надо было себя. Любите ли Вы это, Валерий Васильевич?
Помните ту тишину и оцепенение стотысячного стадиона, когда «Селтик» уравнял игру и все висело на волоске? Помните тревожную тишину после гола Васильева? Тогда все, слава Богу, обошлось, результат удалось обеспечить, были здравицы и тосты.
Но трещина уже поползла вглубь и среднего класса, нападающие «Жальгириса» и тбилисского «Динамо», точь-в-точь как позавчера минчане, «расстреливали» наши ворота с позиций, которые выбирали по своему усмотрению. Но и тогда все обошлось, и Вы, Валерий Васильевич, после окончания сезона ни разу не вспомнили о тех провалах, а ловко во всех интервью уводили общественное мнение к созданию клубов, переходу в профессионалы, начислению пенсий, то есть говорили о чем угодно, кроме истинного положения дел в команде.
Но вот наступил новый сезон, и мы начали проигрывать все, что только можно проиграть. И не только «Стяуа» и «Порто», но даже ЦСКА на своем стадионе и симферопольской «Таврии» в товарищеском, правда, матче. Так весь сезон мы и проигрываем, забивая преимущественно с пенальти, а в ответ слышим все те же заверения в непогрешимости старшего тренера и научных методик, которыми он руководствуется.
...Прошу Вас, как человека мужественного, как киевлянина, ответить публично, как и подобает во время гласности, ответить через газету:
Что происходит с «Динамо» (ссылку на турецкий снегопад желательно не приводить)?...»
Думка звичайного вболівальника дуже чітка, і дещо нагадує ситуацію з «Динамо» сьогодні: нам обіцяють, ми віримо, чекаємо і нічого не отримуємо. Так, цей лист чітко показує що у «Динамо» часів ВВЛ, що здобув всі кубки і вважався непереможним насправді були проблеми...в нього не вірив головний 12й гравець.
Нажаль, тоді вболівальник так і не отримав відповіді від Лобановського, але він отримав дещо краще - відповідь гравців «Динамо» Київ (лист подається рос, скорочено.):
«...В сезоне нынешнего года дела у нашей команды складываются не так хорошо, как хотели почитатели киевского «Динамо» и как рассчитывали мы сами, футболисты. Легко находить причины каждого конкретного поражения. Намного труднее оценить весь комплекс причин, обусловивших снижение эффективности игры. У нас нет такого разделения: тренеры думают, а игроки исполняют. Стратегию подготовки и выступлений в различных турнирах мы обсуждаем коллективно. Коллективно разбираем и любые отклонения от норм, идет ли речь о трудовой дисциплине и быте или об игре.
И вот к каким выводам мы пришли, откровенно обменявшись мнениями. После выигрыша командой в прошлом году европейского Кубка кубков и первенства страны, а также ряда удачных выступлений в престижных международных турнирах многие из нас утратили чувство реальности в оценке своих истинных спортивных возможностей и возможностей соперников. Чрезмерная вера в безотказность своего мастерства и подспудная уверенность в том, что соперники не скоро догонят нас в подготовке и футбольном искусстве, отнимали крупицы воли в тренировочной работе и календарных матчах. В спортивных единоборствах и других индивидуальных видах спорта такие настроения быстро отрезвляют атлета горькими провалами. А в спортивных играх какое-то время можно тешиться иллюзиями, будто это не ты в посредственном состоянии, а партнер. Да и тренеры не дремлют, вводят в состав молодых игроков. С одной стороны, азарт и энергия новобранцев затушевывают игровые моменты, в которых могла бы проявиться недостаточная отдача ветеранов, а с другой - неудовлетворительный результат можно объяснить неопытностью вчерашних резервистов....
...Чтобы было еще понятнее, обязательно скажем, что такого методически гибкого построения учебно-тренировочного процесса, как в нынешнем сезоне, в команде еще не было. Тренеры лучше нас, игроков, понимали наше состояние - не зря ведь у них опыта побольше и житейского, и спортивного. Наставники с предельным душевным напряжением подбирали педагогические и методические средства, чтобы помочь нам обрести себя без ущерба для нашего достоинства. Как-никак в команде сплошь заслуженные мастера спорта. Причем иные из нас бывают очень обидчивыми, когда речь заходит о персональном вкладе в игру.
Тренерскому составу во главе с Валерием Васильевичем Лобановским мы обязаны не только покорением спортивных вершин. Наши тренеры оказались мудрыми педагогами и людьми широкой души в час, когда суровые законы спорта требовали от них «отцепить» отработанную ракету-носитель. Но ни словом, ни, тем более, поступком не испортили они неизгладимого впечатления о нашей совместной великолепной работе в сезоне 1985-1986 годов. И пусть не все из нас пойдут за ними дальше на штурм новых достижений киевского «Динамо» - спортивный век короток, - но свою меру ответственности за нас они, вероятно, уже отмерили. За свои недоработки ответим сами. И не дадим этих людей в обиду!»
Прочитавши даний матеріал можна зробити певні висновки:
а) для вболівальника головний відповідач - головний тренер.
б) всередині команди головний відповідач - власна і партнерська налаштованість.
Наскільки це актуально сьогодні для клубу? Вже змінилось не одне десятиліття...змінилась гра, правила, відповідальність - але, чи може змінитись головна сутність футболу: колективна гра?.. До чого може привести нас сьогодні такий футбол, адже головною проблемою є саме колектив і його «дух».
Пішовши з життя Метр забрав разом з собою і «Динамо»? Ні! «Динамо» просто припинило свій розвиток, залишивши собі у спадок конспекти Лобановського, якими й досі намагаються жити. Навіщо? Не роблячи кроку вперед ми не зможемо перегорнути і написати нову історію клубу, і це не є провиною тренера, це є провиною всього штабу. Все життя Лобановський боровся з системою: виборював «незалежність» команди і створення клубу на європейському рівні; наперекір усім доводив, що інновація в футболі - саме те, чого потребує гра. Головним «тузом» був «курс на Європу»: всі європейські матчі він переглядав кожного дня і шукав там зачіпку для побудови нової гри.
На що сьогодні перетворилось «Динамо»? Маючи широкі інформаційні простори, інтернет і доступ до будь якої гри світу, ми, чомусь, повертаємось на десятки років назад і будуємо вже зіграний футбол. Але, ми повинні повертатись хоча б правильно. Головною відмінністю в грі «тоді» і «зараз» були саме гроші, а якщо точніше - їх відсутність. І саме при таких обставинах гравці починають грати не заради прибутку власного, а заради емблеми і загального визнання. Сьогодні гравці вже забули що таке колектив, футбольна сім'я та підтримка, сьогодні кожен сам за себе. Це не є провиною тренерського штабу, - це є недопрацювання, або відсутність стимуляції у гравця, саме словесної підтримки та налаштованості не тільки перед грою та між таймами, але й на самому тренуванні. Такі бесіди мають право на життя, і повинні бути обов'язковими для всієї команди.
В одній із своїх праць Лобановський та Зелєнцов пропонують 4 тренувальні моделі для гравців, кожна модель має від 8 до 10 вправ на фізику та витримку, загальна сума однієї моделі сягає до 2х годин з перервою між вправою від 10сек. до 3хв. Сьогодні нажаль не існує чіткої моделі, а саме тренування триває не більше 1год.30хв. Невже цього часу досить щоб повністю налаштувати гру, пройти фізику та здобути потрібний результат і хто має вирішувати скільки триває тренування? Розкладом та порядком виконання вправ має займатись не тільки головний тренер, а тренерський склад, тому за підготовку гравців має відповідати не один чоловік.
Чи може бути провиною головного тренера: менеджмент клубу, його персонал, індивідуальність кожного гравця? Хто повинен відповідати за розвиток школи «Динамо»? Коли ми побачимо вихованця нашої школи в головному складі? Чи можна звинувачувати тренера у роботі селекціонерів? І хто повинен займатись підбором штабу «Динамо»? Ось головні питання які мають бути висвітленні сьогодні. Невже всі ці питання можна перекласти на плечі головного тренера? Можна сказати, що робота з гравцями його справа, але де ж помічники тренера? Що тоді роблять вони і чому вони за це не відповідають?
На сьогодні досить питань, на які повинні відповідати ті люди, хто «прикладає руку» до основного складу. Почнемо, мабуть зі школи, а точніше з її відсутності. Хто пам'ятає останнього вихованця що прийшов до клубу в головний склад і почав грати? Чому дитяча та юнацька школа втратили свою елітність і чому там вже не навчають бути футболістом? Можливо просто, комусь вигідно збирати гроші з батьківської кишені і виховувати дитину знаючи, що вона ніколи не зможе грати професійно? Постає інше питання: шановне керівництво, невже ви настільки осліпли невдалою грою «Динамо», що поставили хрест на його майбутньому? Можливо, вам, вигідніше купувати іноземних гравців, яких виховають для клубу вже готовими? Знаєте, любе керівництво, ви схожі на перекупщиків, котрі вже не бачать сенсу у створенні нового і у майбутньому перспективного і дорогого продукту, а просто беруть те що є, але, на жаль в такому руслі не ростуть.
Тверезий погляд на гру та націленість на результат - ось, що маж керувати тренувальним штабом команди. Невтручання у тренувальний процес головне у роботі керівництва клубу, адже вони не повинні вказувати як має проходити підготовка гравця. «Курс на Европейський рівень» має бути девізом всього клубу і його метою. Ми ще можемо «втерти носа» Барселоні, слід тільки повірити і правильно розподілити роботу клубу.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
