У мене прохання. Поясніть, будь ласка, мені старому що це було.
Я не про те, що в момент, коли вчора забив Ярмоленко, команда могла забити одразу ще, скориставшись розгубленістю "Шахтаря". І не про те, що цього могло не побачити пів-стадіону через так зване "фаєр-шоу". Ну хоч що зі мною зробіть, не можу я зрозуміти у чому полягає радість палити вогонь у найцікавіший і найдраматичніший момент принципового футбольного матчу. Я про те, що було після третього мяча у наші ворота. З якої такої радості ті, що "разом із командою" почали запалювати салюти і палити вогні?
У мене відповідь проста. Метою походу на футбол для кількох десятків людей, що псують імідж "ультрасів" і головне, їхніх ідеологів, є, було і буде не переживання за команду, а демонстрація самих себе. Як тому алкашу все одно де напитися на весіллі чи на похоронах, так і тим, хто заховався поміж "ультрасів" все одно, що відбувається на полі аби лише покричати хором "твою мать" і повипалювати все, що принесли.
Це насправді саме так. То чи не можна було б хоча б вигляд зробити, що ви не група любителів колективно матюкатися, а уболівальники, які мають реагувати на невдачу комаепди прийнятим серед більшості людей способом.
Повний стадіон ще раз довів, що "ультрасам" він не потрібен. Бо коли він повний, то їх не чути. Тоді хай буде хоча б видно! І нічого, що команда програла. Ми все одно будемо радісно палити вогні як пятирічні дітлахи, які вперше побачили сірники.
Прошу поправте мене, якщо я не правий. Доведіть, що саме так слід було реагувати на третій пропущений мяч, радіючи разом із "кротами".
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости